Київське «Динамо» для України і софійський «Левськи» для Болгарії є набагато більшим, ніж футбольні команди, які регулярно грають у змаганнях. Обидві команди, кожна по- своєму, представляють собою характер значної частини нації і не тільки у футбольному його вимірі.
Болгарський клуб на тринадцять років старший за київський, був сформований на інших засадах і за іншого суспільного ладу. Дев’ятий десяток років «Левськи» залишається невідємною частиною болгарського життя, успішно переживши царів, диктаторів, президентів та перших секретарів. Синя футболка з літерою «Л» об’єднує сотні тисяч людей різного віку і достатку, даруючи їм футбольне дійство на ім’я «Левськи». Нелегкі часи, що переживає нині болгарська економіка, не могли не позначитися на болгарському футболі. Славні часи Христо Стоїчкова стають такою ж легендою для Болгарії, як часи Олега Блохіна для України. Клубний стадіон імені Аспарухова, де грає команда «Левськи» нагадує про існуючі проблеми всім: від тріщин на облуплених стінах до товстого шару засохлого бруду на жовтих і блакитних (кольори клубу «Левськи») пластикових сидіннях.
Болгари продали влітку до середнього рівня французьких команд двох провідних футболістів. Особливо відчутною є втрата Гонзо Іванова, кращого футболіста Болгарії двох останніх сезонів. Натомість сербський тренер Любослав Муслін запросив новачків, серед яких найбільш колоритним є африканець Гарба Лаваль. Болгари боялися «Динамо», а їхній тренер не міг не пам’ятати двох невдалих побачень із київськими командами, які він мав в останні роки із своїм попереднім колективом — «Црвєною Звєздою» із Белграда.
Становище, в якому опинились перед грою у Болгарії віце-чемпіони України, інакше як футбольною катастрофою не назвеш. Втрата через серію травм семи провідних футболістів — всі гравці збірних — висіла непідйомним тягарем на керівниках клубу і тренерах команди. На поле у Софії вийшли практично всі динамівці, які ще стояли на ногах. В таких умовах говорити про тонкощі командних побудов не доводилося. Кожен грав там, де йому довірили, де він був потрібен. Цього вечора, телевізійна картинка гри «Динамо» навряд чи приваблювала, було не до цього. Одинадцяти хлопцям, серед яких 29-річний Олександр Хацкевич і 27-річний Юрій Дмитрулін виглядали ветеранами, належало врятувати працю команди за цілий рік, зберегти для «Динамо» місце у європейській еліті і тим самим не зупинити, а продовжити зростання як клубу, так і всього українського футболу.
Тренер киян Олексій Михайличенко поклався у цей момент виключно на перевірених людей. Рік-два, проведені у «Динамо», зробили такими Мелащенко і Реву, Черната і Гіоане, Пєєва і Гавранчича, Боднара і Шацьких. Вони стримали тиск амбіційних господарів, які виявилися збалансованою і технічною командою, яка вміло поєднує дрібний пас у центрі із фланговими проходами. А індивідуальна майстерність екс- югослава Симоновича та бразильця Вави, які в окремих моментах обігрували по кілька захисників киян поспіль, викликала захват на трибунах. Однак це все були емоції. На практиці кияни щільно опікали Пантелича та Головського, через яких будувалися атаки «Левськи», а форварда Чілікова динамівець Гавранчич просто «вимкнув», залишивши без м’яча, як лампочку без струму. Взаємна підстраховка у захисті і надійність воротаря дозволили нашим не пропустити, а попереду слід було шукати свій шанс, що і робили наші форварди.
Все вирішилося за півгодини до закінчення гри, коли виснажені безрезультатними атаками гравці «Левськи» втомилися і на мить втратили концентрацію. Боднар несподіано перехопив м’яч, Щацьких за нього «зачепився» і віддав під удар Чернату. Встановлений останнім переможний рахунок 1:0 динамівці успішно зберегли, хоча і змусили своїх уболівальників похвилюватися.
У хвилини, коли кияни відбивали відчайдушні атаки болгарських чемпіонів, на лаві запасних залишались п’ятеро гравців, які мають згодом підсилити команду. Чому не зараз? Можливо, тому, що навесні ці люди грали у чемпіонатах Марокко, Хорватії, бразильських штатів та Київської області. Можливо, і бразилець Леандро, і мароканець Каддурі, і заявлений за день до гри хорват Саблич індивідуально сильніші за тих, хто був у цей час на полі. Але вони поки що не динамівці у повному розумінні цього слова. Так само, як не були рік тому повноцінними динамівцями Пєєв, Гавранчич, Боднар, Гіоане і Чернат, без яких сьогодні важко уявити команду. Бо справжня команда — це не просто одинадцять людей у однаковій формі. Гра у Софії показала, що попри всі нещастя київське «Динамо» є саме командою, яка не втрачає свого ігрового обличчя і спортивного характеру, закладеного поколіннями попередників. А це у свою чергу дає нам надію на нові перемоги. Для початку слід завершити розпочате у Софії у другому матчі з «Левськи», що відбудеться у Києві 28 серпня. Про квитки на цю гру, здається, слід подбати вже сьогодні.
P.S. Чемпіон України донецький «Шахтар», який також бореться за вихід до Ліги чемпіонів, не зумів удома обіграти бельгійський «Брюгге» — 1:1.
