Серед потоку повідомлень з Греції впали в око два сюжети радіостанції ВВС. Обидва в рубриці «Бі-Бі-Сєва». Побачивши портрет та ім’я ведучого рубрики, я був втішений, наче здибав ненароком давнього друга. То його позивних «Сєва-Сєва Новгородцев, город Лондон, Бі-Бі-Сі» практично вся радянська молодь 1980-х, котра мала радіоприймачі, чекала кожний вечір. У поваленні комунізму Новгородцев з його розкішними рок-музичними програмами, присмаченими влучною іронією над «єдино правильним» ученням, відіграв роль аж ніяк не меншу, аніж Єльцин з Горбачовим разом узяті. Було приємно почути Сєву знову в ефірі. Правда, «Бі-Бі-Сєва» — то не музика, а коментар на актуальні теми, самим автором названий «Новини з людським обличчям». Сам Сєва інформує про ті чи інші факти, а потім дає слово свідкові того, що діється: ніяких пихатих експертів, ніякого відсторонення — справді людські обличчя.
В одному сюжеті Сєва знайшов російськомовних коментаторів, котрі живуть у Греції. Один журналіст, другий студент. До молодіжних заворушень, що тривають понад тиждень, обидва ставляться з великою осторогою. Ні в які дискусії ведучий з ними не заходив, навпаки, не приховував свого цілковитого схвалення їхньої точки зору. В цій інтерпретації грецькі студенти постали як вузьколобі комсомольці, нетямущі підлітки, які вважають Радянський Союз світлим минулим всього людства і взагалі життя не знають. Тобто цього разу на «людському обличчі» цікавої загалом програми зафіксовано тільки один вираз. А що, здавалося б, простіше: взяти для об’ємності вражень одного з тих баламутів і, забезпечивши синхронним перекладом, розпитати, чого ж він хоче, що з ним чи з державою не так, — і було б насправді контроверсійно, яскраво,як у старі добрі часи... Аж ні.
Сєва, повторюю, завжди був і в мене, і в багатьох, хто слухав його, в пошані. Чесність позиції, несприйняття тоталітаризму в будь-якій формі — поза сумнівом. Принаймні, вже через це можна б і не звертати уваги на явно невдалу, однобічну програму, якби подібна позиція не була така поширена. Лише незначна кількість коментаторів намагається розібратись у причинах подій. І зовсім мало хто замислюється над тим, які з того уроки можуть бути для нас, тут, у тому-таки колишньому СРСР.
Грецький вогонь — легендарна зброя давніх часів, бойова запалювальна суміш, котрою греки вражали своїх ворогів: чим більше її заливали водою, тим сильніше палало полум’я. Щось подібне коїться тепер: чим дужче грецький уряд та офіційні ЗМІ по всій Європі (включно з нашими) намагаються загасити полум’я від пляшок із запалювальною сумішшю на вулицях Афін, Салонік, Патроса, — тим більше постає питань про причини тих вогнищ. Якщо діє лишень купка зарозумілих погромників, то чому ж їх по всій країні десятки тисяч? Якщо вбивство підлітка — прикра випадковість, то чому тоді одного зі звинувачуваних колеги поза очі кличуть не інакше як Рембо? І як вийшло, що Рембо — схиблений на зброї, на насильстві, на кінобойовиках, з лихою славою жорстокого правоохоронця — продовжував служити в поліції? І якщо грецькі студенти — такі запеклі комуністи, чому тоді всі вірні послідовники Леніна-Сталіна від Афін до Москви перевершили праві газети в обливанні брудом отих бунтівників?
Але є важливіше запитання.
Ось убивство хлопця збурило цілу державу. У нас подібні «пригоди», скажемо чесно, кояться повсячас. В «органах» за наші ж податки нас можуть принижувати, грабувати, катувати, а буває, — і вбити.
У Греції такі рембо опиняються поза законом, а в нас — вершать закон, тому в них — демократія, а в нас... Не хочеться вживати лайливих слів.
