Сьогодні гостем рубрики «Наша країна очима іноземців» є Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Україні Грігол Катамадзе, який днями завершує свою місію в Україні. Ми запропонували йому, як і всім послам іноземних держав, які представлені в Україні, іноземним політикам і експертам, дати відповідь на такі два запитання:
1.Якою ви побачили або відкрили для себе Україну? Що з побаченого вразило вас більше за все?
2. Назвіть, будь ласка, три причини (умовно), щоб полюбити Україну?
1. Я щасливий, що трошки відрізняюся від інших моїх колег. Адже зрозуміло, що перший раз я приїхав до України в 1979 році не як посол, а вступати до Київського університету. І хочу сказати, що ті відчуття, які мене сколихнули тоді і які мені важко словами передати, залишилися в моїй уяві такими ж і зараз. Щоразу, коли я приїжджаю до Києва, в Україну, ці відчуття завжди зі мною. Це дуже зелене, доглянуте місто. Фантастична архітектура, але все це практично нічого не значить без добрих і відкритих, дуже привітних людей, які живуть в Україні. І, зокрема, у Києві. Це мені відразу впало в око, коли я вперше приїхав до Києва і фактично не знав ні вулиць, нічого. І навіть для мене, для грузина, було дивно, коли я ставив запитання першому зустрічному і просив пояснити як пройти, то мене мало не за руку приводили на те місце, куди я йшов. А взагалі, коли ми прибули з батьками, стався цікавий момент. Мій батько цілком випадково, перебуваючи на автобусній зупинці, познайомився з киянином. Сьогоднішнє покоління не зрозуміє, що тоді київський торт був дефіцитом. І ось абсолютно стороння людина Роман Мойсейович Пілявський (навіть зараз я пам'ятаю його прізвище) допоміг моєму батькові дістати київський торт.
Я був у різних частинах України, тому не бачу різниці, навіть коли умовно поділити вашу країну на захід і схід. Так, є певні відмінності в тій або іншій частині України. Але такі ж відкриті, привітні, гостинні українці живуть і у Києві, і у Львові, і в Донецьку, і в Севастополі. Однакові. Я на собі в цьому переконувався. Тому мені приємно, що мені так пощастило. Я просто вдячний Господу Богу за те, що в дуже цікавий період в історії наших країн мені довелося представляти мій народ, мою країну, мого президента у країні, яку я дуже люблю. І відверто вам скажу, коли обговорювалося питання з міністром закордонних справ із приводу планів подальшої роботи, я відчув, що могли бути якісь міркування, пропозиції про можливу поїздку в іншу країну. Але я попросив, щоб все ж не було таких пропозицій, оскільки я щиро відчуваю, що сьогодні не готовий до того, щоб після України поїхати в іншу країну. Єдиним винятком могла б бути одна країна, але я її не назву. Я залишаю це для себе, оскільки дуже люблю долати труднощі. Не знаю, мені так у житті пощастило, що постійно доводиться долати складності, перешкоди, бар'єри. Я ще раз на своєму прикладі пересвідчився, що якщо дипломат їде в країну, то він повинен знати, відчувати і любити її, дійсно любити. Тоді все вийде.
2. Враховуючи, що у вас серйозне видання, бульварно на це запитання не відповісти. Але насправді, я переконаний у цьому, коли людина знайомиться з українством, то не полюбити українців неможливо. Це відвертість, щира українська душа і величезна доброта. Ось ці риси, які, напевно, властиві й моєму народу. І ось це я побачив із першого ж дня, коли ступив на українську землю.
