Учора матчем "Дніпро" (Дніпропетровськ) - "Динамо" (Київ) завершилося перше коло чемпіонату України (вища ліга). Перемогли гості - 2:0. У столичного клубу попереду ще завершальна зустріч у групі "С" Ліги чемпіонів-97/98 з "Ньюкасл Юнайтед" на його полі. Сьогодні кияни вилітають на Кіпр для підготовки до цього поєдинку.Але, здається, можна, не чекаючи 10 грудня, вважати виконаними основні завдання динамівців нинішнього року. Проте краще, якщо це підтвердить президент АТ "ФК "Динамо" (Київ)" Григорій Суркіс:
- У кожного успіху мають бути секрети. Але ми можемо сказати, що еволюція нинішнього "Динамо" як команди має два основних девізи: труд і любов. Причому це торкається не лише самих гравців і тренерів, а й невтомних співробітників найрізноманітніших служб клубу, включаючи бабусю Олю, хранительку вогнища на нашій базі в Конча-Заспі, садівників, без яких немислимий футбольний газон, водіїв...
- Але шлях жодної команди не вистелений трояндами. От і нічия з голландським "Ейндховеном" далася динамівцям важко.
- А як ви думали! Ймовірно, хлопці на фініші року грали через "не можу", не повною мірою впоралися із завданням на цей конкретний матч (стосовно тактики, активності і т. ін.). Але якщо одна із наймолодших у нинішньому циклі єврокубків команд достроково, за тур до закінчення групових змагань, виходить в 1/4 фіналу, то футболісти такої команди заслуговують на компліменти. Ця ж нічия рівнозначна перемозі.
- Чи можна сказати, що 1997-й став "роком Лобановського"?
- По-моєму, відповідь міститься в самому вашому запитанні. Тренер такого масштабу ставить перед собою і підопічними зрозумілу, але близьку до максимуму мету. І розвиває задатки, закладені в кожному гравцеві, вияв яких ми всі потім сприймаємо як гру людей, захоплених єдиною думкою. Це дуже важко і не завжди виходить умить. У Барселоні ознаки такої класності оцінила вся Європа. Але сам Валерій Васильович не втомлюється повторювати (а я з ним абсолютно в цьому згоден), що ми лише на якомусь етапі у створенні команди справжніх великих професіоналів. 1975-го і 1986 років на "Динамо" рівнявся багато хто. Заманливо, звичайно, черговий відрізок в 11 років вважати віщим порядком цифр. Головне, щоб вони не були зведені у ступінь, який прагне безконечності.
- Чи повністю задоволене керівництво клубу підбором наявних гравців?
- Це комплексне питання. Жити тільки за рахунок придбання готових майстрів - не наша ідеологія. Нині в динамівській футбольній школі олімпійського резерву навчається півтори тисячі дітей. Вони по декілька разів на сезон привозять нагороди престижних юнацьких турнірів. Шовковський, Шевченко, Ващук - найкращі, природно, випускники київської школи. І ми б хотіли, аби цей своєрідний верстат для друкування футболістів не давав збою. Вірю, що нинішні сімнадцятирічні згодом доведуть своє право замінити ветеранів. Але, граючи постійно "на кілька фронтів", команда і сьогодні потребує широкої лави запасних. Гадаю, 2 - 4 нових гравці прийдуть на контракт ще до початку другого кола. Головний тренер, наші досвідчені селекціонери тримають ці прізвища "на олівці".
- Схоже, й далі провідні гравці "Динамо" братимуть на себе головну відповідальність за долю збірної України?
- Відомі газетні штампи, на кшталт "грало "Динамо", переодягнуте у футболки збірної". А скажіть, який тут негатив? Не треба соромитися гучних слів про любов до Батьківщини. Якщо футболіст пам'ятає, де його коріння, то зіграти за національну команду - це велика честь. І що накажете робити, якщо в боротьбі за путівку на чемпіонат світу можна покластися лише на вузьке коло виконавців? Я вже не кажу про чималу кількість клубів, де панує справжній хаос в організаційних питаннях (подолати ці аномалії для ПФЛ відразу нереально). Про те ж "Дніпро", головний тренер якого рушає в зарубіжне відрядження, не перевіривши, чи здорові його гравці - кандидати в збірну? Проблема ще і в тому, що тренери цілого ряду клубів не знають глибоко, як виводити гравців на рівень вимог сучасного футболу.
- Не так давно радянський футбол тримався в центрі і на місцях на переконанні, що це "партійний" вид спорту. Нині на часі і лапки прибрати. Гра стає інструментом політики?
- Погодьтеся, футбол і його люди можуть дивитися вперед, якщо захищені правовим полем. Тут немає дрібниць, а головні питання до снаги вирішувати парламенту, і не менше. Біда в нерозумінні ролі футболу в суспільстві. Адже він найсильніший психологічний стрес, передусім на простих людей. І водночас він мирить це вкрай політизоване суспільство. На 90 хвилин "червоні" забувають, що є "зелені", а "ліві" і "праві" думають не про центристів, а про центральних захисників і нападаючих. Коли країна у кризі, повинні залишатися хоч якісь створюючі чинники єдності й самовираження нації.
- Як би ви відповіли на запитання: "Чи будуть футболісти у своїй масі голосувати за соціал-демократів"?
- Розумієте, ми соціал-демократи не за назвою, а за переконанням. І справа не в тому, хто на "футбольному полі" збере більше голосів, а хто - в інших сферах. Київське "Динамо" для багатьох - це острівець благополуччя в океані бурхливих пристрастей. Гравці, котрі приходять до команди, як правило, отримують недосяжні для більшості можливості заробити. Маю на увазі не "Мілан" або "Реал", а середовище нашого буття. Але надійні побутові й інші умови - скоріше не аванс, а наслідок роботи щодо самовдосконалення. Якщо, як ви кажете, футболісти підтримають Соціал-демократичну партію, я, напевно, буду щасливий. Але ще більше, якщо ми покажемо - так, виграючи у футболі, - що в нашої країни є майбутнє.
