Ми дослухаємося до суботнього прохання Президента і не будемо піддавати нищівній критиці уряд, опозицію, систему охорони здоров’я з санепідемслужбою включно. Поки що. Хоча треба сказати, що підстави для критики лежать просто на поверхні, не кажучи вже про якийсь глибший аналіз. Системно проаналізувати ситуацію, що склалася навколо епідемії грипу в Україні, ми вам обіцяємо, як тільки стабілізується ситуація. А зараз пропонуємо поговорити про причини паніки та хаосу в регіонах, що першими прийняли на себе удар вірусу та про уроки, які треба винести з першого тижня боротьби з епідемією.
Як уже писав «День», життя в нескінченному «бруді», не тільки побутовому, а й політичному та інформаційному, призводить зокрема і до епідеміологічних наслідків. Ми неодноразово наголошували на тому, що в постійному патяканні на телеекранах недолугих політиканів губляться раціональні думки експертів. Чи з квітня місяця, коли світ здригнувся від страху перед невідомим вірусом, наші високорейтингові ток-шоу провели хоч одну передачу, присвячену небезпекам пандемії в Україні? Не пригадується. Чи говорило суспільство — відверто і не з політичної точки зору — про катастрофічний стан української системи охорони здоров’я? Теж ні. Це не популярно і політичних дивідендів не приносить. Та й експертів із цих питань слухати не так цікаво, як спостерігати за безкінечними сварками за портфелі, крісла, голоси... Ми піддалися грі, яку нам нав’язали обрані нами ж політики. Тепер пожинаємо плоди нашої халатності та легковірності...
У цій всій безпросвітній зневірі в усій державній системі все ж є маленький позитив, який вселяє надію. В останні дні українці нарешті вивищились над суцільним брудом вітчизняної політики. Ми згадали про рідних і близьких, зателефонували на інший кінець країни і поцікавилися здоров’ям друзів та знайомих. Хочеться вірити, що в українському суспільстві відбувається переоцінка цінностей. Слово експерту, як, у принципі, і завжди, надає «День». Окрім того, ми постійно відстежуємо ситуацію в регіонах країни.
Юрій ЩЕРБАК, доктор медичних наук, епідеміолог, Надзвичайний і Повноважний Посол України:
— Я працював на десятках епідеміологічних спалахів, мені довелося брати участь в боротьбі з двома пандеміями грипу: в 1957 році — як студенту медінституту, а в 1967р. — як науковому співробітнику Інституту епідеміології. Як науковець, який займався вірусними інфекціями, я хочу недвозначно заявити: Україна не була готова до цієї хвилі грипу, в силу своєї абсолютної професійної непідготовленості керівництво держави і відповідальні структури проігнорували момент, коли треба було провести низку важливих заходів. Насамперед потрібні були інформаційні заходи, які не були проведені. Не були проведені організаційні заходи, які стосувалися елементарних речей — закупити, підготувати, продумати.
Все це при тому, що ще з минулого року було відомо, що такий вірус з’явився, він небезпечний і нагадує вірус «іспанки» 1918 року. Всесвітня організація здоров’я надзвичайно боялася цієї мутації і уважно відстежувала момент, коли вірус почав передаватися серед людей. Як мінімум, у квітні цього року, коли у світі почалися захворювання, коли про вірус фактично все було відомо, треба було починати підготовчу кампанію. Натомість жодного серйозного плану не було розроблено, як не було проведено й інформаційної роботи серед населення. Мені, як і будь-якому кваліфікованому епідеміологу, було відомо, що у нас справжня драма почнеться восени, коли настане холод і почнуться ГРВІ та банальний грип, і на цьому фоні почне процвітати грип А(N1H1). Але ходили ряжені в масках у Борисполі влітку і робили вигляд, що вони борються з інфекцією. Розігруючи цей спектакль, не заготували ані масок, ані елементарних вітамінів. Не було підготовлено необхідної кількості ліків, не розроблено і не проведено вакцинацію, що повинна пройти, насамперед, серед груп ризику — медиків, транспортних працівників та осіб, які працюють з масами людей, а також серед інвалідів, пенсіонерів та дітей. Вакцинацію слід було проводити у серпні, найпізніше — у вересні. Якби її провели (навіть не новим типом вакцини), то принаймні частину епідеміологічного процесу розірвали б, бо частина людей мала б імунітет проти звичайного вірусу. Через таку жахливу некомпетентність поширилися чутки, що в Києві треба обприскувати чимось повітря. Коли була чума у ХVІІІ—ХІХ столітті, навіть тоді ніхто не висував таких божевільних ідей. Грип передається тільки повітряно-крапельним шляхом. Крапка. Найбільше загроза у цьому плані — це метро (один пасажир може заразити 200 осіб) та інші види громадського транспорту. Тиждень тому я повернувся зі США, де оголошена національна тривога з приводу грипу, де понад півтори тисячі людей померли, а мільйони захворіли. Але ніхто навіть не спитав пасажирів з нашого літака в аеропорту «Бориспіль» про самопочуття. Розумію, що такий контроль не вирішив би проблеми епідемії, але якось би мобілізував людей.
Причиною неймовірної дискваліфікації медиків та МОЗ є політичний підхід у підборі кадрів. Одним із перших законів, який треба провести через Верховну Раду (якщо вона ще взагалі здатна приймати хоч якісь рішення) — припинення політичної дискримінації людей за партійними ознаками. Якщо у США дві тисячі викосопосадовців змінюються з приходом нової влади, то у нас — 20—28 тисяч. Де ж взяти кваліфікованих медиків, якщо шукати по п’ять-шість їхніх замінників. Неправильною була рекомендація МОЗ населенню: як тільки захворіли, одразу звертайтеся до лікаря. У Великій Британії, де система охорони здоров’я одна з найкращих у світі, прийняли спеціальну постанову — щоб не поширювати вірус серед інших громадян, слід викликати бригаду лікарів додому.
Крім того, у західних областях тривалий час приховували тяжкі летальні випадки. Безвідповідально було стверджувати, що в Україні є легенева чума! Розповсюджувати такі речі загальнонаціональними каналами — це не те що безвідповідально, це — злочин перед суспільством! Якби сказали правду про те, що сталося з хворими, які померли, яка форма важкості хвороби у них була, — але все це приховували, і таким чином просто залякали людей. Американський та мексиканський досвід вчить, що летальність при такому типі грипу набагато менша, ніж була у 1918 році, коли загинули мільйони людей.
Ми знову вдарили лицем у багно перед усією Європою. У Польщі теж є хворі на грип, але там немає такого ажіотажу і паніки. Санітарно-епідеміологічна служба України була однією з найкращих у світі, вона допомогла суспільству вижити під час війни, голоду, а зараз вона розвалена на частини, тому виявилася неефективною. За радянські часи суспільство хоч і було закритим, але існувала ефективна система протидії катаклізмам. Деградація торкнулася не тільки політичної сфери, а й усіх сфер життя. Починаючи з Чорнобиля, ми живемо у суспільстві, де працюють некваліфіковані люди, які хапаються за будь-яку посаду з політичних міркувань, займаються справою, про яку не мають поняття. Це страшний діагноз для суспільства. Набагато страшніший за нинішню пандемію. Народ виживе, бо й не таке переживали, але система не виживе, бо показує абсолютну інституційну та кадрову слабкість і недолугість.
