Нещодавно серед промислових та виробничих локацій «Ізоляції» (відомого в місті та за його межами мультидисциплінарного культурного центру, заснованого 2010 року на теренах колишнього донецького заводу ізоляційних матеріалів — «День» уже писав про його відкриття і проекти) зібралися... мрійники — молоді люди, що прагнуть до перетворення навколишнього — передусім урбаністичного — середовища у напрямку подолання відчуженості між людьми, розширення простору для «теплого» людського спілкування й освоєння цього простору, тобто усвідомлення його як «свого» у тому позитивному значенні, що неминуче породжує відповідальність за нього. Мовлячи «мрійники», маємо на увазі, певна річ, аж ніяк не «манілових», здатних лише до безплідних марень, а активних утілювачів своїх ідей, наставлених на свідому практичну діяльність, влучно «схоплену» в назві заходу: «Про мрійників, або Громадянине, зроби місто!»
Продуктивне поєднання теорії з практикою містив і сам захід, структура якого складалася із двох частин. Власне презентації «Фабрики проектів» — малобюджетних міні-проектів, утілених цьогоріч молодими учасниками програми «Майстерня громадської активності» у дев’яти областях України й декількох містах Польщі, — передувала дискусія із проблем громадського перетворення обличчя міст, у якій взяли участь Сергій Жадан (письменник, учасник харківського проекту «Акумулятор»), Ксенія Семенова (Асоціація велосипедистів Києва,) Анна Медведєва (Фонд «Ізоляція») тощо. Учасники обговорили фактори, котрі сприяють чи заважають розвиткові простору для теплого живого спілкування: розвиненість транспортної інфраструктури, соціальний склад населення (зокрема наявність середнього класу, що створює та підтримує такий простір), взаємодія влади із громадою. Про досвід трансформації соціальних практик на прикладі боротьби за права велосипедистів Києва розповіла Ксенія Семенова: проведена кілька тижнів тому акція «Поділ без авто», коли перекрита для руху транспорту вулиця Сагайдачного стала майданчиком для спілкування, відпочинку й гулянь киян, водномить змінила ставлення багатьох із них до міста, допомогла відчути його «своїм», рідним. Сергій Жадан спинився на теоретичних засадах ефективної громадської діяльності в українських умовах і виокремив п’ять неодмінних складових: вона має бути громадською (а не владною, партійною, бізнесовою тощо); має ініціюватися знизу, а не згори; має синтетично поєднувати кілька напрямів (екологічний, громадський, мистецький тощо) задля розширення цільової аудиторії та соціальної бази; не має містити політичної складової (хоч як це нелегко в наших реаліях); зрештою, не має спиратися на олігархічний капітал, котрий використовуватиме ініціативу у своїх цілях.
«Питання, що їх обговорює нині Україна, — підбив підсумки розмови генеральний консул ФРН у Донецьку Клаус Ціллікенс, — були на часі в Німеччині сорок років тому, після чого країна докорінно змінилася». В Україні перетворення відбуваються не дуже швидко, утім, консул поставив під сумнів популярну на всьому пострадянському просторі — й кілька разів озвучену, зокрема, й у даній дискусії — тезу (називаючи речі своїми іменами, — самовиправдання), що справа у відмінному менталітеті. «Ми в Німеччині не вважаємо, що відмінності настільки фундаментальні. Річ не в менталітеті, а в цінностях. Скажімо, ми дбаємо про екологію, тож створюємо умови для користування велосипедом».
Тематика представлених молодіжних міні-проектів охопила широкий спектр проблем: родину, освіту, міжнаціональні відносини, культуру й мистецтво, спорт, екологію, патріотичне виховання, право тощо. Так, кримські учасники репрезентували проект «Мікстура проти ксенофобії»; зі Львова привезли проект «Давайте творити разом», спрямований на заохочення батьків приділяти більше уваги дітям; акція «А вживу цікавіше!», проведена в Черкасах, спонукала дітей та батьків відірватися від комп’ютера й разом пограти надворі, а тренінг «Разом цікавіше», що відбувся в Донецьку, дав можливість усім охочим навчитися спілкування з людьми з обмеженими можливостями. Польські колеги представили музичний проект «Місто зі звуком», реалізований за участю незрячих людей (результатом стала кількахвилинна композиція зі звуками міста, під супровід яких незрячі люди різного віку розповідали про те, як чують місто), а також мистецький проект «Паркан — слово про українське мистецтво стрит-арту». Завершив захід невеличкий флеш-моб «Обійми Україну», ініційований організаторами відповідного всеукраїнського флеш-мобу, що відбувся в Україні 8 вересня. «Рідним потрібні обійми, Україні — теж! Обійми її!» — вигукнули учасники заходу й обійняли одне одного.
