Володимир Путін підписав закон про внесення змін і доповнень до федерального Закону «Про громадянство Російської Федерації», який 17 жовтня прийняла Державна Дума і 29 жовтня схвалила Рада Федерації. Як повідомляють російські ЗМІ, «ці поправки спрямовані на спрощення порядку отримання російського громадянства окремими категоріями осіб». Згідно з новими поправками, спрощений порядок отримання російського громадянства встановлюють, крім іншого, для громадян колишнього СРСР, які народилися на території РРФСР; громадян колишнього СРСР, які прибули до Росії з держав, що входили до складу СРСР, а також осіб, які закінчили середні спеціальні або вищі навчальні заклади в Російській Федерації та які є громадянами держав, що входили до складу СРСР. Максимально спростити процедуру отримання російського громадянства пропонують також для ветеранів Великої Вітчизняної війни. Федеральний закон встановлює можливість отримання російського громадянства громадянами держав, що входили до складу СРСР, які проходять не менше трьох років військову службу за контрактом у Збройних силах Російської Федерації, інших військах, військових формуваннях. Сюди ж «лягає», мабуть, і те, що Верховний суд Росії визнав радянські паспорти зразка 1974 року безстроковими. Визначення Касаційної колегії Верховного Суду РФ від 4 листопада 2003 року зазначає, що паспорт громадянина СРСР зразка 1974 року дійсний і після 31 грудня 2003 року. Це означає, що посвідчення особи буде дійсне і наступного року, і ті, хто з різних причин не зміг обміняти паспорт, можуть не хвилюватися: їм не загрожує життя без документів. Також можуть зітхнути спокійно і колишні громадяни СРСР, які на момент початку паспортної реформи виявилися без російського громадянства, хоч живуть у РФ за реєстрацією або навіть проживають в інших державах СНД, повідомляє правда.ru.
Таким чином, під дію нових поправок підпадають за ознаками народження і навіть за ознаками освіти — значна кількість жителів таких регіонів, як, наприклад, Крим, які є сьогодні і територією іншої держави та населені громадянами не Російської Федерації. Експерти вважають, що це російське нововведення розраховане, передусім, не на людей, котрі вже проживають у самій Росії, а на населення регіонів, схожих за низкою особливостей із Кримом, — Придністров’я, Молдови, Прибалтики, Північного Казахстану, Північної Грузії, деяких районів Середньої Азії, Білорусі. Відомо, що за межами Російської Федерації проживають сьогодні 25 мільйонів росіян, які можуть серйозно впливати на життя багатьох сусідніх держав. Вельми ймовірна мета нових правил спрощеного отримання російського громадянства — перенесення впливу зі сфери психологічної до цивільно-правової сфери сусідніх країн. Тепер для того, щоб негайно стати громадянином Росії, в принципі, буде достатньо написати заяву про це, спираючись на те, наприклад, що претендент свого часу закінчив російський вищий навчальний заклад або технікум. Тепер під умови спрощеного отримання російського громадянства підпадає приблизно половина, якщо не більше, населення Криму — всі, хто народився або закінчив вищий навчальний заклад чи технікум у Криму до 1954 року (а це фактично всі корінні жителі Криму віком за 49 років), а також ветерани Великої Вітчизняної війни або трудового фронту, незалежно від місця народження. Причому, як сказав для «Дня» лідер кримської організації УНП Олег Фомушкін, такі люди можуть отримувати російське громадянство з меркантильною метою, аж ніяк не пов’язаною з виїздом до Росії. Він сказав, що деякі знайомі йому кримські пенсіонери спеціально отримали російське громадянство, щоб оформити російську пенсію. При цьому тонкощі полягають у тім, що формально російська пенсія вища за українську, проте й ціни на території Росії вищі, в результаті купівельна спроможність російської пенсії на території Росії така сама або навіть менша, ніж в Україні української пенсії. Тому вони зовсім не прагнуть переїжджати до Росії. Набагато вигідніше отримувати пенсію в Росії, але проживати і, відповідно, купувати товари в Україні. Тим більше, що деякі кримчани користуються тим, що Росія надає своє громадянство без урахування громадянства інших держав, допускаючи подвійне громадянство. Тому дехто примудряється бути громадянином Росії, не втративши громадянство України, й отримувати дві пенсії. Тут постійно, а в Росії — наїздами раз-два на рік. Особливо це стосується жителів Севастополя, де таке явище, як подвійне громадянство, що вважається незаконним в Україні, зустрічається досить часто. Олег Фомушкін каже, що ці нововведення до російського законодавства про громадянство — «провокація стосовно України, особливо Криму, інших суміжних держав і регіонів, із метою спробувати зробити своїми громадянами значні маси людей у них, а потім поставити під сумнів їхню приналежність цим державам». Так, на початку 1990-х років минулого століття, за часів так званої мєшковщини, з боку Росії вже були спроби масового навернення жителів Криму до громадянства Росії з метою оголосити цей регіон «російським», оскільки там живе більшість громадян Росії.
Але тоді не вдалося, кримчани не клюнули на цю приманку, справедливо розрахувавши, що служба в російській армії в місцях міжнаціональних конфліктів, наприклад, у Чечні, — сумнівна перспектива. Тенденція створення кризових територіальних ситуацій яскраво означилася і на прикладі «спецоперації» з Тузлою. Тоді ще на початку будівництва дамби на острові з’явилися російські «соціологи», які вивчали настрої місцевих жителів і пропонували їм прийняти російське громадянство. Тузла в цьому випадку — лише маленька копія Криму, з яким дехто в Росії вже приблизно десять років мріє проробити таку саму «спецоперацію»… Наскільки реальна на сьогодні «дамбова» технологія створення криз у сфері громадянства?
«Ми не чекаємо в Криму великого сплеску міграційних настроїв у зв’язку з прийняттям Росією змін і доповнень до закону про громадянство», — сказав кореспонденту «Дня» Голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин, коментуючи на наше прохання новації в російському законодавстві. Зі слів Куніцина, пік еміграції населення до Росії припав на середину 1990-х років. У другій половині 1990-х міграційні процеси, включаючи тих, хто повертався до Криму з місць депортації тюркомовних репатріантів, поступово спадали, і до кінця десятиріччя міграція стала стабільною.
«Ті, хто хотів виїхати до Росії, хотів змінити громадянство, в більшості своїй уже зробили це навіть без ліберальних новацій. Думаю, що росіяни, які мешкають у Криму, не готові масово залишати роботу, свої оселі тільки задля переїзду до Росії», — сказав Куніцин. На його думку, підставою для такого впевненого прогнозу слугує аналіз соціально-економічної ситуації в Росії й Україні, що поступово вирівнюється. Водночас внутрішньополітична ситуація в Україні значно спокійніша, ніж у сусідів. Україна — єдина країна на пострадянському просторі, де вдалося уникнути збройних конфліктів на міжетнічному або міжконфесійному грунті. Статус автономії, вважає Куніцин, дає Криму певні гарантії для гармонійного розвитку всіх мешкаючих на півострові народів. Одночасно прем’єр визнав, що влада ще багато має зробити для наповнення реальним змістом правових декларацій, особливо в частині культурної автономії…
«Питання про російське громадянство кримчан є досить складне, оскільки має два кінці, — сказав «Дню» депутат ВР Криму, лідер Конгресу російських общин Криму Сергій Шувайников. — З одного боку, російські люди в Криму хочуть відчувати невідривний зв’язок із Росією, особливо ті, хто мріє туди виїхати. З іншого боку, це загрожує втратою українського громадянства, а отже, втратою всіх громадянських прав за місцем нинішнього проживання. Коли проросійські структури почали кампанію із залучення кримчан до отримання російського громадянства в середині 1990-х років, я виступив із критикою цієї кампанії, заявивши, що російські люди, які виявилися на території України, мають залишатися громадянами України, щоб мати всі права і можливості для захисту своїх інтересів у рамках законів, щоб повноцінно боротися за свої інтереси. Втративши ці права та отримавши громадянство Росії, кримчани стають фактично політично безправними, як іноземці, позбавляють себе української пенсії тощо — вони втрачають виборче право, фактично виключають себе з суспільно-політичного і правового життя. Я знаю багатьох людей, які виїхали до Росії, але сьогодні вони повернулися назад, оскільки в Росії аж ніяк не все настільки ідеальне, і не всі чекають нас із Криму з розпростертим обіймами. Надії влаштуватися там краще, ніж тут, знайти престижнішу роботу не виправдовуються, бо ми маємо ідеалізоване уявлення про Росію. Багато хто не знайшов роботи, багато хто відчув дискомфорт, житло там також дороге, і багато хто не зміг його купити. Повернувшись назад, вони тепер уже не можуть нормально влаштуватися на старому місці. Я знаю сім’ю в Феодосії, де чоловік і дружина стали громадянами Росії, але тепер ніяк не можуть продати своє житло і виїхати, вони втратили всі права тут, проте невідомо, що вони придбають у Росії, якщо все ж виїдуть. Кампанія з отримання російського громадянства в інших країнах — це не де-юре, але де-факто нібито референдум про довіру Росії. Але той, хто залучає до неї, є політичним провокатором. Це не призведе до зміни статусу Криму, це обман російських людей, який свого часу використовували і Цеков, і Мєшков, створюючи блок «Росія». Але так не робиться, є цивілізовані шляхи взаємовідносин між державами. Зважаючи на те, що в Україні проживають понад вісім мільйонів росіян, вважаю, що тут маніпулювати пропозицією, що, отримавши російське громадянство, ви зможете краще відстоювати свої права й інтереси, це схоже на політичну провокацію. Якщо людина свідомо вирішила виїхати і проживати в Росії — я згоден, закон тут працює нормально, але в нас, у Криму, росіяни повинні залишатися громадянами України і тоді вони більш захищені, ніж громадяни Росії. А сподівання на подвійне громадянство так само не виправдовуються. Я не знаю, скільки кримчан мають подвійне громадянство, але багато хто ще зберігає старі радянські паспорти з вкладишами, це нібито юридично не оформлене подвійне громадянство. Такі люди зможуть брати участь у російських виборах і мають інші можливості…»
Що б там не було, Україні, можливо, варто б уже сьогодні подумати про можливі «прикладні» наслідки новацій у російському законодавстві. Ступінь непередбачуваності Москви була добре продемонстрована на прикладі Тузли.
