Світовий банк уже не перший рік системно й, треба визнати, плідно співпрацює з Україною. Певна річ, одна з двох найбільших міжнародних фінансових організацій при цьому має в нашій країні не тільки добродійні, а й комерційні цілі, а тому не збирається пускати гроші на вітер. І все ж таки недоліки (розуміло з чиєї вини) трапляються. Достатньо сказати, що, за даними банку, на 10 липня серед ризикованих фігурують сім проектів на загальну суму понад 820 мільйонів дол. І шість із них у графі «прогрес у здійсненні» мають позначку «помірно незадовільно», а один («Контроль за туберкульозом і ВІЛ/СНІД в Україні») — «дуже незадовільно». Адже за даними СБ Україна переживає безпрецедентний демографічний спад і водночас кризу в сфері охорони здоров’я...
Чому ж у такому разі СБ все ж таки продовжує з нашою країною таку тісну співпрацю й тепер навіть виділяє гроші не на якісь конкретні проекти, а безпосередньо для використання в рамках бюджету? Відповідь на це запитання в четвер можна було отримати на прес-конференції в представництві Світового банку в Києві. Перший висновок такий: банкіри вірять у живучість і потенціал української економіки, а тому сподіваються на те, що їхні інвестиції в нашу економіку підуть на користь і Україні, й самим кредиторам. І це, нарівні з аналогічною позицією Міжнародного валютного фонду, для нашої країни навіть набагато важливіше, ніж ті гроші, що будуть отримані на латання дірок бюджету. Адже рецесія у світовій економіці не назавжди. І щойно з нею буде покінчено, інвестори знову почнуть пошук оптимальних місць для вкладення свого капіталу. Якщо ми представимо їм результати позитивної співпраці зі Світовим банком, то є шанс отримати інвестиції, й їхні умови будуть, певна річ, сприятливішими.
Але тактика СБ щодо України свідчить і про інше: банкіри діють обережно. Стратегія прозорої рекапіталізації фінансової системи, розробленої банком для України, складається з двох етапів або, як говорять у СБ, операцій. У рамках СПРФС-1, на що український бюджет отримає 400 мільйонів дол., передбачається почати зі створення прозорої процедури рекапіталізації. Потім рекапіталізувати відповідно до неї три системні банки й затвердити примусові заходи для банків, чиї акціонери не виконали своїх зобов’язань щодо нарощування статутного капіталу. Далі планується внести зміни до законодавчої бази, щоб уможливити операції з продажу активів і передання зобов’язань і роботу за підтримки держави санаційних банків, спростити підстави для призначення тимчасових адміністраторів тощо (дуже цікаву презентацію для українських ЗМІ, що професійно висвітлюють питання співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями та, зокрема, зі Світовим банком, у четвер провів координатор фінансового сектору представництва СБ в Україні, Білорусі та Молдові Маріус Вісмантас). Усе це, як вважають у Світовому банку, сьогодні здійснене, а тому Україна незабаром отримає обумовлену суму.
Але треба йти далі. І на другому етапі у СБ нові умови, після виконання яких Україна зможе розраховувати («гроші увечері») ще на 350 мільйонів дол.
У попередньому списку умов СБ — завдання рекапіталізувати системні банки й забезпечити, щоб усі працюючі в Україні банки мали коефіцієнт достатності капіталу не нижче за 10%. Також ставиться мета реорганізувати несистемні банки та захистити вкладників, продовжити зміцнення Фонду гарантування внесків, посилити фінансовий нагляд, добитися розкриття інформації про власників банків.
По суті, другий етап ще попереду, і, як зауважив директор Світового банку в Україні, Білорусі та Молдові Мартін Райзер, відповідна сума може бути надана швидше за все 2010 року. Відповідаючи на запитання «Дня» про те, наскільки далеко поширюється довіра СБ до українського уряду, який, як свідчить практика, здатен несподівано міняти свої наміри, пан Райзер з розумінням усміхнувся, але прямим текстом відповідати не став, а ще раз підкреслив, що у випадку з СПРФС-1 Світовий банк нічим не ризикує, оскільки всі його умови вже виконані. Що стосується СПРФС-2, то переговори ще попереду...
У той же день обережність банкірів здобула підтвердження. Президент Федерації профспілок України та глава Спільного представницького органу українських профспілок Василь Хара повідомив, що профспілки, виконуючи свою функцію щодо захисту трудящих, не узгодили ухвалене НКРЕ рішення про підвищення цін на газ українського видобутку для населення. Тому воно, за його словами, швидше за все, не набере чинності. Тим часом усім відомо, що ця позиція була однією з найважливіших умов для отримання Україною третього траншу кредиту МВФ. Ймовірно, пам’ятає про це й прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Чому ж вона на день раніше, ніж Хара, не посилаючись на протидію профспілок, запевнила українців, що ніякого підвищення цін на газ не буде?
