14 років. Після цих слів вироку Віталієві Запорожцю вже практично ніхто не слухав. Незважаючи на те, що суддя Броварського міськрайонного суду Тамара Міхієнкова продовжувала зачитувати написане, вся увага присутніх уже була прикута до самого Запорожця. Винним він себе не визнав і з вироком абсолютно не погодився. «Віталію, чому ви вбили міліціонера?» — запитували журналісти. «Я хотів, щоб у цьому розібралося слідство. Але те, що ви побачили сьогодні, — це апогей прокурорсько-міліцейсько-суддівської банди Броварського району. Справа проти мене повністю сфальшована. Інакше, як помсту, я цього вироку не розглядаю. Хочу подякувати всім, хто мене весь час підтримує — моїм односельцям, журналістам, громадськості», — відповів Запорожець.
Через неувагу до суддів і зволікання із завершенням процесу хтось із присутніх у залі навіть назвав журналістів та прихильників підсудного (стояв загальний шум) «продажними». Справді, з журналістикою в Україні не все ідеально, але це не той випадок. По-перше, увага до процесу над Запорожцем якраз засвідчила відсутність апатії і згуртованість журналістів, а по-друге, якби в клітці сидів небезпечний рецидивіст, телевізійні камери навряд чи надали перевагу саме йому, і по-третє, ігнорування людей у мантіях є виявом недовіри до суду і правоохоронним органам загалом. Про це свідчить і соціологія: понад 60% громадян України вкрай негативно оцінює дії міліції, прокуратури, судів. Тому згаданий докір журналістам сьогодні частіше лунає саме на адресу тих, хто має захищати суспільство — правоохоронців.
ТАМАРА МІХІЄНКОВА: «МОТИВОМ ЗЛОЧИНУ СТАЛИ ТРИВАЛІ НЕПРИЯЗНІ ВІДНОСИНИ»
А тепер деякі деталі із самого процесу. Як ми вже писали («День» № 102-103 за 15 червня та № 106 від 21 червня 2012 р.), у вересні 2011 року Віталій Запорожець учинив самосуд, застреливши з мисливської рушниці начальника Калитянського селищного відділу міліції Броварського району Миколу Симоненка, не витримавши дворічних знущань останнього над собою та мешканцями Семиполків. На початку Віталію інкримінували злочин за ст. 348 Кримінального кодексу, тобто вбивство працівника правоохоронного органу при виконанні службових обов’язків. Менше як за тиждень до вироку обвинувачення (прокуратура) змінило статтю на м’якшу 115-ту, яка передбачає позбавлення волі від семи до п’ятнадцяти років: попередня передбачала позбавлення волі на строк від дев’яти до п’ятнадцяти років або довічне ув’язнення.
«Мотивом вчинення злочину стали тривалі неприязні стосунки між підсудним та потерпілим Симоненком, що склалися між ними ще в серпні 2009 року і були довготривалими, — йдеться у вироку. — ...Суд приходить до висновку, що підсудним Запорожцем вчинено злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, — «умисне вбивство», тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині... Призначаючи покарання підсудному, суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого ним злочину... За відсутності обставин, які пом’якшували б покарання і на які зважає суд, призначаючи покарання підсудному, можна свідчити про те, що останній є особою, небезпечною для суспільства... Суд засудив Запорожця Віталія Миколайовича визнати винним у вчиненні злочину та призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк чотирнадцять років».
Особливе обурення в односельців Віталія викликало те, що суд призначив строк «з урахуванням обставини, що обтяжує покарання, якою є вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння». Як відомо, більшість свідків дали свідчення, що саме міліціонер Симоненко в ту трагічну ніч перебував у нетверезому стані, проте суд послався на проведену експертизу крові потерпілого, в якій етилового спирту не виявили. «Всі люди знають, що він був п’яним, — каже мешканка Семиполків Лілія. — Із Симоненком я не раз стикалася, він поводився нахабно, пив горілку. Вони ж сказали, що Віталій був п’яний. А як вела себе міліція після трагедії? Два дні вони приїжджали в село — людей били, забирали майже голими з дому, допитували, погрожували. Позабирали у матері Запорожця речі, гроші, все розкидали в хаті. Звичайно, я не згодна з вироком. Як-то кажуть, система своїх не здає. Але ми готові боротися до кінця».
Насправді з вироку видно, що суд в основному керувався висновками експертиз. І в необхідних моментах використовував їх на противагу тим свідкам, які виправдовували Запорожця. Там же, де свідки виступали проти підсудного, наводили їх слова на підтвердження вироку. «Твердження Запорожця та його захисника, що у момент вчинення інкримінованих йому дій він перебував у стані необхідної оборони, оскільки потерпілий Симоненко чинив йому тілесні ушкодження, виламавши руку, спростовуються висновком судово-медичної експертизи відносно Запорожця, — говориться у вироку. — ...Показання підсудного в частині застосування до нього насильства при затриманні та незаконних методів слідства, судом перевірені шляхом направлення запиту на підставі заяви підсудного до прокурора Київської області. З отриманої відповіді Броварського міжрайонного прокурора Київської області вбачається, що викладені підсудним факти свого підтвердження не знайшли».
СИДІР КІЗІН: «ПОНАД 10 СВІДКІВ БАЧИЛИ, ЯК СИМОНЕНКО ВЖИВАВ СПИРТНЕ»
Які контраргументи захисту підсудного? «Ми зверталися до суду зробити повторні експертизи, тому що ті, які є у справі не можуть братися до уваги, — говорить адвокат Запорожця Сидір Кізін. — Наприклад, експертиза про те, знаходився Запорожець у стані афекту чи ні? Експерту, який проводив дослідження, виявляється, навіть не повідомили, що перед тим, як Віталій взявся за рушницю, Симоненко наніс йому середньої тяжкості ушкодження. До речі, рука дійсно була зламана. Справа в тому, що медична експертиза проводилася лише через півтора місяці після трагічних подій, незважаючи на наші неодноразові клопотання. Експертиза щодо афекту також ѓрунтується на показах свідків, які відмовилася від своїх показань на судовому засіданні через те, що їх з них вибивали. Провести додаткові експертизи, суд нам також відмовив».
Що стосується алкоголю в крові Симоненка. За словами Кізіна, більше десяти свідків бачили, як Симоненко вживав спиртне. «Це не один і не два свідків, — обурюється захисник Запорожця. — Суд обов’язково повинен був поставити під сумнів експертизу, яка не виявила етилового спирту в крові міліціонера. Також ця експертиза викликає сумніви, тому що тампони з зразками крові (речові докази) взагалі зникли зі справи. З цього приводу наші клопотання відхилили. Щодо необхідної оборони. Віталій стверджував, що на момент пострілу, потерпілий рухався йому на зустріч. До речі, це жодним чином кимось зі свідків не спростовано. Чому суд в такій ситуації вирішив, що не було необхідної оборони, а трактує це на користь обвинувачення, яке ніяких доказів «проти» не навело, нам не зрозуміло».
Підсумовуючи, Кізін наголосив, що «вирок ѓрунтується на вигадках і на недостовірних експертизах». «Те, як проходив судовий процес і сам вирок показав, що Броварський районний суд не є виключенням з практики винесення рішень судової системи України, — каже адвокат. — Він є слухняним гвинтиком в нашій каральній правоохоронній системі. Саме броварська міліція, прокуратура і суд несуть відповідальність за трагедію в селі Семиполки. Вирок суду повністю покриває будь-яку неправомірну діяльність правоохоронних органів і свідчить про те, що мешканцям як мінімум Броварського району сподіватися на інші механізми крім власних сил, немає можливості».
НАТАЛІЯ ЗАПОРОЖЕЦЬ: «А МЕНІ ХТО ВІДШКОДОВУВАТИМЕ МОРАЛЬНИЙ ЗБИТОК?»
Але це ще не все. «Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяній потерпілій Симоненко (дружині потерпілого. — Авт.) смертю чоловіка, який був батьком її неповнолітньої сина, — говориться у вироку, — суд враховує, що вона понесла непоправну втрату дорогої їй людини, в зв’язку з чим перенесла моральне страждання, і з урахуванням розумності, задовольняє розмір цивільного позову частково в сумі 150 тис. грн (потерпіла просила 200 тис. грн. — Авт.). Судові витрати по справі стягнути з підсудного».
Мати Віталія Наталія Запорожець у відчаї. «Звідки я візьму такі гроші? — говорить пані Наталія. — Що хату заберуть? Хай тільки прийдуть. Це хата мого батька, я їм її не віддам. Він (Микола Симоненко. — Авт.) же з нею розведений, яке вона взагалі має право вимагати гроші? А мені хто буде відшкодовувати моральний збиток за те, що покрали гроші, порозбивали все в хаті, забрали здоров’я?.. Звичайно, я сподівалася, що вирок буде м’якішим. А зараз у мене наче надія вмерла. Навіть не знаю, як воно все буде і чим закінчиться. Ми спілкувалися напередодні з Віталієм по телефону. Він мені говорив: «Мамо, ти не думай, що вирок буде м’яким. Вони тут готові мене розстріляти. На українське правосуддя я і не сподіваюся. Сподіватися можна тільки на Європейський Суд». Хіба він не правий? Якщо вже Тимошенко і Луценко нічого не можуть зробити?.. Я вдячна всім журналістам, іншим людям, які нас підтримують. Хтозна якби вони не підтримували, може вже Віталія і живого б не було. Тому сподіваюся лише на Бога: що пошле, то і буде».
Строк рахуватиметься з моменту затримання Запорожця. «Міру запобіжного заходу залишити без змін — взяття під варту з утриманням в Чернігівському СІЗО. Строк покарання Запорожцю рахувати з 6 вересня 2011 року... Вирок суду може бути оскарженим до Апеляційного суду Київської області протягом п’ятнадцяти діб з моменту винесення рішення», — зачитала суддя.
КОСТЯНТИН ПОПОВ: «ЗАПОРОЖЕЦЬ ДІЯВ У СТАНІ АФЕКТУ І НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ»
Захист підсудного вже заявив, що подаватиме апеляцію. «Будемо просити, щоб Апеляційний суд виправив помилки суду першої інстанції, а саме провів необхідні повторні та додаткові експертизи, — сказав після вироку адвокат Запорожця Костянтин Попов. — На мою думку, обставини не підтверджені. До речі, суд в окремій ухвалі відмітив, що слідство було проведено неповно, з застосуванням насильства до свідків і підсудного. Ми заявляли клопотання на відправлення справи на додаткове слідство, але нам відмовили. Також треба пам’ятати, що слідчими було вилучено першу частину особової справи Симоненка, яка містила дисциплінарні стягнення, компрометуючі матеріали, особисті характеристики. В апеляції будемо просити, щоб в зв’язку з обставинами, які вже з’ясовані, суд виніс виправдальний вирок за відсутності складу злочину. Запорожець діяв в стані афекту і необхідної оборони».
В день вироку Запорожцю в «Дні» вийшов матеріал з заголовком «Чи порозуміються суспільство та міліція?» («День», №110—111, 27 червня 2012 р.). Виходячи з результатів та ситуації, що склалася навколо цієї справи, відповідь, скоріше, буде — ні. Чи хоче міліція порозумітися свідчить і те, наскільки «швидко» ми «отримали» відповіді на свої запити щодо справи Запорожця. Відправлені вони були ще 18 червня — до Броварської районної та Київської обласної міліцій, і не дивлячись на запевняння «чекайте, буде», відповідей й досі немає. А скільки випадків отримало суспільство лише за останній час, де міліція виглядає, м’яко кажучи, в негативному світлі?
В Донецьку за розпиття спиртних напоїв в громадському місці міліція затримала місцевого мешканця Михайла Бєлікова. Здавалося б звичайний випадок. Але за це правопорушення в одному з опорних пунктів чоловіка жорстко побили та зѓвалтували міліцейською дубинкою. Вибратися з опорного пункту живим йому допомогли, але вимагали за це хабара. В результаті, потерпілий опинився в лікарні, підозрюваного у скоєнні злочину затримали, його та керівництво Петровського райвідділу міліції Донецька звільнили з роботи. Ведеться розслідування.
А от в Луганській області щодо іншого жахливого випадку вже оголосили вирок. Краснолуцький міськсуд засудив екс-міліціонера на 1 рік і 3 місяці позбавлення волі за вбивство дружини (так само співробітника міліції). На відміну від випадку із Запорожцем, тут чомусь експертиза визнала, що підсудний перебував у стані афекту, коли скоював вбивство, що і стало пом’якшувальною обставиною при виголошенні вироку. А засудили колишнього співробітника через те, що він залишив власну дитину на проїжджій частині після вбивства дружини (це загрожували життю і здоров’ю дитини).
«ВРАЗЛИВЕ САМОЛЮБСТВО»?
Подібних випадків в Україні багато. Окремі «голови» через поширення інформації про конкретні випадки летять, але хіба це кардинально міняє ситуацію в правоохоронній системі? Автору доводилося чути, що в радянські часи в лавах КДБ міліцію часто називали — «озброєною бандою». Часи змінилися, але чому в незалежній Україні були можливі «орли Кравченка», «перевертні в погонах»?.. Корпоративна етика змушує систему всупереч моралі і права відстоювати своїх. До чого це призводить, ми побачили на прикладів Семиполків. Чому й досі немає змін? Сподіваємося, що нинішній міністр МВС дасть відповіді на ці запитання. Тим часом, ми запитали у наших читачів — як ви ставитеся до вироку Віталієві Запорожцю? Відповіді були наступними (всього біля 400 голосів): вбивця повинен сидіти (2%); самосуд — не вихід (7%); Запорожця мали виправдати (13%); міліція підтвердила свою безкарність (34%); це криза суспільства і правоохоронної системи (44%).
Результати промовляють самі за себе.
І ще одна деталь. У вироку Віталієві Запорожцю йде мова також про те, що вбивство він скоїв через власне самолюбство. «По справі не здобуто жодних доказів того, що підсудний намагався захистити себе від незаконних посягань з боку Симоненко, — говорить суддя Міхієнкова. — Тому суд робить висновок, що саме вразливе самолюбство, яке, як зазначено у висновку психолого-психіатричної експертизи, притаманне Запорожцю і спонукало його до вчинення цього злочину. Із згаданих вище підстав, висновок судової психолого-психіатричної експертизи сумніву у суду не викликає і спростовує наявність в діях підсудного стану сильного душевного хвилювання або як трактує закон «стану фізіологічного афекту».
Отже, той, хто проявив мужність у безвихідній ситуації, зробив це через «вразливе самолюбство». Що може стати причиною такого трактування подій з боку суду? Можливо поширення в середині системи психології «панів та кріпаків»? Якщо так, то тоді така ситуація лише спонукає до розвитку та утвердженню бунтівного характеру. Вони бувають різні. В український літературі та історії є безліч образів. Вони слугують сигналами для тих, хто вміє читати і літературу, й історію. Приклад літературний — це соціально-побутова повість Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря», в якій письменник змалював життя людей під гнітом панщини та боротьбу з нею Миколи Джері та його сім’ї. Приклад історичний — повстання проти соціального та національного гніту під супроводом Устима Кармалюка на Поділлі 1813—1835 рр. Звичайно, сьогодні в Україні не XIX століття — інша дійсність, але якраз небажання правоохоронних органів розібратися в причинах, які призвели до самосуду над Симоненком, створює відчуття в необхідності героїв, ґрунт для нових «Устимів Кармалюків».
