Усім відомо, що вибори — це пора солодких обіцянок і численних програм. До того ж цей феномен властивий усім країнам. Оскільки в нашій країні теж невдовзі мають відбутися вибори, то читачам буде цікаво дізнатися, як готуються до жовтневих парламентських виборів у Грузії.
До початку виборчої кампанії правляча партія Грузії «Єдиний національний рух» з ініціативи президента країни Михаїла Саакашвілі підготувала документ під назвою «Контракт з Грузією». У цьому документі сформульовані головні напрями, над якими партія працюватиме протягом майбутніх чотирьох років. Позавчора «Контракт із Грузією» підписали прем’єр-міністр Грузії Вано Мерабішвілі і президент Михаїл Саакашвілі.
Правляча партія обіцяє, по-перше, скоротити безробіття удвічі, а всіх шукачів роботи перевчити. По-друге, забезпечити доступність охорони здоров’я всім громадянам. По-третє, збільшити удвічі обсяг сільськогосподарської продукції. Окрім того, в Контракті йдеться, що у всіх селах буде розв’язано проблему води, газу та доріг, а також буде оброблено 90% сільськогосподарських земель, створено понад 500 підприємств. У рамках програми уряд також передасть всім сім’ям ваучери на суму в 1000 ларі, й сім’ї самі вирішуватимуть, на що витратити ці кошти.
«Головним завданням «Національного руху» упродовж наступних чотирьох років буде — більше користі народові!», — підсумовується в документі.
«День» звернувся до директора інституту сучасних досліджень державного університету Іліа Гігі ЗЕДАНІЯ (Тбілісі) з проханням прокоментувати ініціативу влади, яку опозиція називає підкупом виборців, і розповісти, наскільки реально уряду виконати ці обіцянки.
— Підкупом це аж ніяк кваліфікувати не можна. Оскільки підкуп — це коли ви за власні кошти хочете виборця переманити на свій бік. В цьому разі йдеться про контракт з усією Грузією. Якщо є обіцянки видати 1 тис. ларі кожній сім’ї, то, по-перше, це державна політика, а не підкуп. Можна її назвати дещо популістською, вона такою і є. Але, по-друге, що вдієш, якщо в грузинському суспільстві є попит на таку політику.
До речі, «Контракт із Грузією» — це цитата з американського політичного життя. Нагадаю, що в 1990-і роки республіканська програма називалася «Контракт з Америкою». Гадаю, що це переінакшили під грузинські реалії. Це популістська соціально орієнтована програма, яка обіцяє країні, що існуючі ресурси вкладатимуться не в майбутнє, а в сьогодення, аби її плодами люди та їхні діти користувалися зараз.
— А де уряд візьме кошти на реалізацію цієї програми?
— Саме це й незрозуміло. Адже програма існує на рівні обіцянок. Точно конкретних кроків ніхто ще не прописував. Але нічого незвичайного в цьому в грузинській політиці немає. Тому що грузинська політика, зокрема й електоральна, ніколи не залежала від програм. Слід чітко сказати, що ніколи протягом 20 років програми не відігравали вирішальної ролі. Адже грузинські виборці ніколи не цікавляться програмами. Зі свого боку грузинські політики ніколи не балували їх програмами. Тому в даному разі йдеться про загальну обіцянку з боку держави дбати про добробут людей і значно більше вкладати ресурсів в сьогодення, ніж в майбутнє.
— Ну а яка модель розвитку країни забезпечить виконання програми уряду? Адже Президент Саакашвілі часто каже про наміри перетворити Грузію на «Швейцарію Кавказького регіону з елементами Сінгапуру».
— Я гадаю, що всі ці розмови про Сінгапур зовсім нічого не означають. Найімовірніше, це риторика, оскільки Грузія ніколи не стане Сінгапуром. На мою думку, Грузія рухатиметься у напрямі європейських країн. А це здебільшого країни соціал-демократії з такими соціальними зобов’язаннями, які грузинська держава просто не може на себе взяти. На цей час вона є державою з обмеженими можливостями.
Протягом трьох років ми перебуватимемо в електоральній фазі (цього року в Грузії відбудуться парламентські, наступного — президентські, а за рік — муніципальні вибори). Тому головними меседжем урядових та опозиційних партій будуть соціальні обіцянки, які вказують на шлях розвитку Грузії в країну з нормальною соціал-демократією. А це європейська модель розвитку, і Грузія рухатиметься в цьому напрямі.
— А наскільки небезпечним для уряду є мільярдер Бідзіна Іванішвілі, і, до речі, чи не додає йому популярності той факт, що влада не поновлює його грузинського громадянства?
— Справді, більшість грузинських виборців вважають, що позбавити його грузинського громадянства було хибним кроком. Іванішвілі насправді є серйозним супротивником для урядової партії, особливо якщо врахувати, що останніми роками опозиція була набагато слабшою, аніж нині. І головний ресурс у політику Іванішвілі — його величезні кошти, які в сукупності перевищують бюджет країни, що само по собі є абсолютно неймовірною ситуацією. І справді, згідно з останніми опитуваннями, він має шанс увійти до парламенту як серйозна сила. Але Іванішвілі не має шансів виграти парламентські вибори. А саме ці вибори, а не подальші президентські визначать, хто правитиме Грузією упродовж наступних кількох років. Нагадаю, що наша країна йде у напрямі до парламентської республіки.
— Згідно з опитуванням Національного демократичного інституту США (NDI), за правлячу партію «Єдиний національний рух» на парламентських виборах готові проголосувати 36% опитаних, а за політичну коаліцію мільярдера Бідзіни Іванішвілі «Грузинська мрія» — 18%. Водночас 22 % опитаних не визначилися. То хіба можна, базуючись на цих даних, говорити, що правляча партія виграє, тим паче за такої великої кількості тих, хто не визначився?
— До 150-місцевого парламенту 75 депутатів обираються за партійними списками і 75 — за мажоритарними округами. Поза сумнівом, абсолютну більшість мандатів у парламенті загалом здобуде урядова партія, а не опозиційна. По-перше, вибори за мажоритарними округами практично завжди за останніх 20 років вигравала правляча партія. По-друге, кандидати за мажоритарними округами, яких назвав Іванішвілі, не є тими постатями, які здатні виграти ці вибори. І тому значно більше шансів виграти абсолютну більшість за мажоритарними округами має уряд, аніж опозиція.
— Деякі експерти вважають, що після набуття чинності нової конституції заради збереження важелів впливу Саакашвілі може стати спікером парламенту. Чи поділяєте ви такий погляд?
— Чи залишиться Саакашвілі в грузинській політиці — це окреме запитання. Головне, аби він не зберіг всю повноту влади. А це можливо, якщо він стане прем’єр-міністром. І лише в цьому разі всі сприйматимуть це як більш-менш російський варіант розвитку подій у Грузії. Щоправда, у грузинському випадку змінилася конституція, а в російському — ні. Але сприйняття буде таке: Саашвілі не збирається віддавати всю повноту влади, стає прем’єр-міністром і робить те, що хоче.
Тому найголовніше зараз для нас — це зміни, аби після 2004 року ми обрали іншу першу особу, яка представляє грузинську державу, і Саакашвілі більше не був «власником» грузинської держави.
— А як ви особисто вважаєте, чи Саакашвілі відійде від влади і перестане бути першою особою в країні?
— Призначення Мерабішвілі є сигналом, що він не має наміру ставати прем’єр-міністром. І це найголовніше.
