Сьогодні починається візит до України генерального
секретаря НАТО Хав’єра Солани. Напередодні від’їзду до Києва пан Солана
дав ексклюзивне інтерв’ю «Дню».
— Пане генеральний секретар, ви вже не вперше їдете в Україну. Який
«врожай» сподіваєтеся привезти цього разу? Що повинно відбутися в Києві,
щоб по завершенню візиту ви змогли сказати собі: «Я з’їздив не даремно»?
— Я переконаний, що цей візит у жодному разі не буде порожньою тратою
часу, а стане плідним. Я хочу, щоб поглиблення наших двосторонніх відносин
тривало. І тут я вбачаю два основні шляхи: з одного боку, подальшу формалізацію
наших відносин, а з другого — поглиблення контактів із керівництвом вашої
держави на особистому рівні. І тому я намагаюся відвідувати вашу країну
принаймні раз на рік. Таким чином, я хочу засвідчити, що ця країна відіграє
фундаментальну роль для стабільності й безпеки в Європі. Я хотів би, щоб
люди в Україні сприймали мене не як екзотичного гостя, а як старого доброго
знайомого. Сподіваюся, що нинішній візит прислужиться цьому.
— Ви сказали, що Україна відіграє фундаментальну роль для безпеки і
стабільності в Європі. Чи могли б ви сказати те саме про кожну країну Центральної
та Східної Європи, наприклад — про Польщу чи Чехію?
— Кожна країна відіграє певну роль. Я не хотів би якось применшувати
їхнє значення. Але Україна! Її масштаби, географічне положення, історія...
Все це обумовлює її фундаментальну роль. Без участі вашої країни не можна
досягти високих показників у побудові європейської безпеки, що і є нашою
головною метою. Тому для нас є такими важливими особливі відносини між
Україною та НАТО, її участь у Раді євроатлантичного партнерства.
— У Києві вже понад рік працює Інформаційний центр НАТО. Відомо, що
аналогічних структур немає в жодній країні (хіба що планується відкрити
такий центр у Москві). Отже, цю структуру можна вважати експериментальною.
Чи задоволені ви першими результатами того експерименту?
— Справді, цей центр є першим і поки що він — єдиний у своєму роді.
Тому він став «експериментальним». Його відкриття в Києві стало для мене
особисто незабутньою подією. Центр розміщено в приміщенні університету
і я був у захваті від того, скільки студентів прийшло на його відкриття
і як оптимістично вони сприйняли цю подію.
Чи задоволений я його роботою? Так. Але вважаю, що ми повинні робити
значно більше і, «вивчивши уроки» першого року роботи центру, надати йому
ще більшого динамізму.
— Абсолютно новим і доволі перспективним, з українського погляду, напрямком
співпраці України й Альянсу є науково-технічне співробітництво. Чи ви поділяєте
цю думку?
— Безумовно. Цими днями я саме переглядав матеріали щодо наукового співробітництва
України й НАТО. Я сам колись був науковцем — професором фізики — і тому
особисто займаюся цими проблемами.
Наука вже багато зробила для миру. В випадку ж наукового співробітництва
України та НАТО перспективи просто вражаючі. Це дуже солідна програма в
нашій співпраці. І я хочу її розвивати й конкретизувати.
— А чи можете ви назвати якісь конкретні проекти? Зокрема, чи ваше відвідання
Дніпропетровська, заплановане в програмі нинішнього візиту, не пов’язане
із цим?
— Я хочу поїхати в це місто ще й для того, щоб відвідати підприємство,
де розроблялися дуже важливі технології, які можуть стати корисними не
лише для України, а й для НАТО.
— Чи не стане це першим кроком до військово-технічного співробітництва?
— Так, ми йдемо в цьому напрямку, але зауважу, що українські супутникові
технології цікавлять нас для мирного, а не для військового використання.
— Але ж там виготовлялися й ракети СС-20...
— Справді, але їх використовують і для виведення супутників на орбіту.
Наскільки мені відомо, це продукція дуже високої якості.
— З усіх країн колишнього Радянського Союзу реальними кандидатами на
вступ до Альянсу, на думку серйозних оглядачів, є лише країни Балтії. А
чи могла б таким кандидатом стати Україна, якщо, звичайно, вона б подала
заявку на вступ?
— Я поки що не беруся обговорювати, які саме країни потраплять до «другої
хвилі». Щодо України, то вона ніколи не подавала заявки на вступ, а до
цього немає жодного сенсу обговорювати її шанси. Натомість ми встановили
з нею особливі відносини.
— Рух центральноєвропейських країн до НАТО і ЄС взаємопов’язаний — кандидати
на вступ до обох структур одні й ті самі. А для України, наприклад, успішніша
економічна інтеграція до Західної Європи теж була б необхідною умовою для
вступу до НАТО?
— Деякі країни є членами Євросоюзу, але не є членами НАТО — приміром,
Фінляндія. І навпаки, члени НАТО — Норвегія чи Туреччина — не входять до
ЄС. Тому я не вбачаю тут жодного зв’язку. Це дві незалежні організації.
— Миротворчі операції, що проводяться під егідою НАТО, ефективніші,
ніж аналогічні операції під прапором ООН. І Боснія — тому приклад...
— Коли вже мова зайшла про Боснію, я хочу перш за все підкреслити, що
для нас є незабутнім внесок вашої держави у розв’язання цього конфлікту.
Ви маєте цим пишатися. Попри те, що маєте економічні труднощі, ви знайшли
змогу взяти участь у миротворчих операціях у Боснії й Герцеговині. Адже
без стабільності й безпеки в Європі неможливе і проведення економічних
реформ в Україні. Можливо, ваші люди це не зовсім розуміють, але країни
НАТО добре це усвідомлюють.
Боснія — перша миротворча акція під егідою НАТО. Дуже важливо, що в
ній взяли участь не лише члени Альянсу, а загалом понад 30 держав, і це
дало нам змогу сконструювати широку коаліцію в ім’я миру. У цьому, власне,
і полягає секрет успіху.
— Чимало аналітиків уважають, що через те, що ООН забарилася з мандатом
на введення миротворчих підрозділів до Боснії, пролилася кров. Чи не повториться
ця ситуація в Косово?
— Я думаю, що уроки, винесені з Боснії, змусять міжнародну спільноту
не допустити цього.
— Ми всі сподіваємося на мирне розв’язання проблеми, але якщо цього
все ж не станеться, а ООН, завдяки російському вето не дасть своєї санкції
на втручання, яким чином НАТО виходитиме з цього глухого кута?
— По-перше, НАТО докладає максимум зусиль, аби розв’язати конфлікт дипломатичними
засобами.
По-друге, Альянс ніколи не застосовував силу без дозволу міжнародної
спільноти і його дії грунтувалися на міжнародному праві.
І зрештою, якщо становище в Косово ускладнюватиметься, я переконаний,
що всі без винятку постійні члени Ради Безпеки ООН згодяться з необхідністю
нашого втручання.
Брюссель
