Зараз, після пережитого валу дорожнечі, демонстрація «насуплених
брів» уже не має успіху, бо хлібну політику властей у регіоні оцінюють
переважно в жанрі «чорного гумору». «Чудову пшеницю торік зібрав, доброго
сорту, — розповідає при зустрічі один сусід іншому, — тільки ж умовили
посередники продати за півціни. От і довелось самому недавно купувати зерно
для хліба, та таке, що хіба на корм худобі годиться». «А я натрапив на
порядних хлопців, — хвалиться приятель, — нашу ж таки пшеницю нам навесні
й продали. Правда, в чотири рази дорожче».
Чи ж не повторяться подібні сюжетні колізії восени- взимку
2001-го? Саме про це зайшла розмова з начальником облуправління агропромкомплексу
Анатолієм НОВАКОВСЬКИМ , який не приховував: навіть молоді хліборобські
родини, що раніше жили в певному достатку, зараз ледве «кінці з кінцями
зводять». Цінові «ножиці» на промислову і сільгосппродукцію зводять усі
їх зусилля нанівець. Однак від будь-яких власних міркувань щодо організації
«прозорого» хлібного ринку в регіоні він навідріз відмовився: мовляв, справа
агропромкомплексу — ростити хліб, а торгівля ним — то вже місія інших служб.
Зрештою, зараз і від них мало що залежить: земля ж бо в руках самих селян.
Одна лише цифра явно псувала змальовану чудову «ринкову» картину: з-поміж
півмільйона власників земельних паїв тільки шести тисячам одеських селян
видано Державний акт на землю. Так що говорити про земельних власників
принаймні некоректно…
Чому ж влада не поспішає з реальним реформуванням аграрного
сектора, створенням справжнього, а не примарного ринку зернового ринку?
Чому, зрештою, не ліцензуються й не реєструються в облуправлінні зовнішніх
економічних зв’язків і торгівлі потужні «хлібні» трейдери, яких, за неофіційними
даними, на Одещині більше десятка? Запитання подібного роду, що лунають
на прес- конференціях викликають неприховане роздратування обласного керівництва,
зокрема, глави облдержадміністрації Сергія Гриневецького. На серпневій
зустрічі з журналістами він уголос розмірковував: треба ще подивитися й
проаналізувати, де краще йдуть справи — у селах, що приступили до реформування,
чи там, де поки господарюють міцні КСП? Ну а коли додати, що при такому
державницькому підході хліборобів цього року ще й фактично позбавили звичних
централізованих поставок пального, запчастин, міндобрив, гербіцидів, то
чи варт дивуватись, що валовий збір ранніх зернових заледве сягнув 1,3
млн. тонн — половини традиційного урожаю одеської ниви. Гектар чорноземної
ріллі видав у середньому по 18,5 центнера хліба, що значно менше, аніж
родять суглинкові чи супіщані грунти Німеччини або Польщі…
За такого рівня господарювання на найкращих чорноземах
важко не замислитись: як же бодай раціонально розпорядитись вирощеним?
Яку частку відкласти на насіння, яку — спожити, а яку — вигідно продати,
в тому числі в рамках регіонального контракту? Тільки ж марно, виявляється,
питати брокерів Одеської товарної біржі — скільки тонн хліба заявлено цього
року на продаж? «Жодної заявки станом на 8 серпня не надійшло, — уточнює
заступник директора біржі Юлій Бащак. — Усього півсотні до серпня зафіксовано
і в офісі Української товарної біржі. Іншими словами, «прозорість» операцій
по торгівлі хлібом зведена до нуля, угоди на шкоду сільгоспвиробникам укладаються
«в тіні». По суті дзеркально повторюється минулорічна картина. Хоча і в
червневому, і в липневому указах Президента України щодо стимулювання зернового
ринку держави особливо наголошується на здійсненні торговельних операцій
виключно через мережу торгових бірж. І якщо ці документи ігнорують, значить,
комусь це дуже вигідно…»
Кому ж саме? Головні дійові особи на одеському ринку зерна
— його виробники, керівники дочірнього підприємства ДАК «Хліб України»,
найпотужніші в регіоні Куліндорівський комбінат хлібопродуктів, Одеський
елеватор, обласне відділення Держрезерву та відділення банку «Надра», Промінвестбанку
тощо. Чим мотивує, скажімо, проведення торговельних операцій з зерновиробниками
в обхід біржі той же Куліндорівський КХП? «А мені вигідніше придбати зерно
пшениці 3 класу по 750 грн. за тонну безпосередньо в товаровиробника, аніж
звертатися на біржу й купувати по 783 грн. (ціні, що склалася на Українській
товарній біржі)», — не приховує свого інтересу директор комбінату Володимир
БЕРЕЗНЯК . Не вельми тривожиться й тим фактом, що селяни не поспішають
продавати зерно за цією ціною і везти його на багатомісячне зберігання
під заставну ціну (500 грн. за тонну). Мотиви очевидні: зібраний в багатьох
господарствах хліб високої вологості хлібороби не мають змоги ані самостійно
просушити, ані очистити. Тож нікуди, мовляв, не дінуться, завезуть, врешті-решт,
зерно за вигідну комбінатові ціну. Більше того, упродовж кількох місяців
відмовляється керівництво КХП повернути значні запаси зерна дочірньому
підприємству «Хліб України», закладеного торік на зберігання, і веде судову
тяжбу про визнання банкрутства свого головного конкурента на хлібному ринку.
У відповідь на позов Куліндорівського КХП, що становить 253 тис. грн.,
керівник філії «Хліб України» Петро Малишев висунув зустрічну претензію
— в обсязі 1008 тис. грн. Так що роботи в одеських арбітрів вистачає. А
те, як позначиться триваюча тяжба на привабливості зернових проектів, до
участі в яких запрошуються сільські кооперативи і фермери, в тому числі,
й на закладанні зерна на зберігання в зерносховища КХП, схоже, нікого особливо
не хвилює…
«Зроблені хлібні запаси дають нам змогу гарантувати упродовж
кварталу теперішні ціни на хлібні вироби в Одесі», — заявив днями В.Березняк
на зустрічі з одеським міським головою Р.Боделаном. Однак постає питання:
а далі — що? Після того, як хліб з господарств регіону, як торік, приміром,
буде тихцем скуплено й вивезено — морським та сухопутними шляхами? Знов
ціни перейдуть у галоп? Заради продовження супербізнесу на стратегічному
товарі місцевих тіньовиків? Ні для кого ж не є таємницею, що прибуток таємничих
хлібних трейдерів на штучно створеному «хлібному дефіциті» сягав на старті
поточного року 50-80%! По ціні $60-70 за тонну восени зерно з України експортували,
а за $120 — з-за кордону повертали. Причому поставлено хлібний бізнес за
жорсткими правилами: ні в облдержадміністрації, ні в митному управлінні
чи іншій організації назву фірм чи імен їх керівників журналісту ні за
що «не видадуть». «Це що ж — державна таємниця? — перепитав я начальника
Чорноморської регіональної митниці Валерія Пшеничного, що не зміг назвати
жодного «хлібного трейдера». «Проблема в тому, — парирував головний митник,
— що хліб скуповують і перепродують за кордон найрізноманітніші фірми.
А взагалі-то я дуже зайнятий…»
Запитую в іншої офіційної особи — заступника одеського
міського голови Юрія Казакова, якому доручено забезпечити стабільність
цін на хлібобулочні вироби в облцентрі. «Усе, зв’язане з хлібною торгівлею,
— рефреном повторює він, — комерційна таємниця, в тому числі й назви фірм-трейдерів,
з якими ми, наприклад, досягли домовленості про закладення на зберігання
30 тис. тонн зерна на піврічне зберігання в зерносховищі елеватора. Це
й є «недоторканний запас» Одеси на випадок нового спалаху хлібного дефіциту
і «вгамування» можливого сплеску цін». Підхід, як з’ясовується, такий:
якщо певна група трейдерів підведе мерію, перепродавши хліб до наступного
березня — «важко їм буде в подальшому робити свій бізнес, ніша буде віддана
конкурентам». Але ж чи вистачить місту-мільйоннику 30-тисячного «стабілізаційного»
запасу, річна норма споживання якого становить 132 тис. тонн (а обсяг регіонального
контракту — 340 тис. тонн)? Одеський мер Р.Боделан додає: з міського бюджету
виділяємо також 3,5 млн. грн. на адресну «хлібну»допомогу — майже 25 тис.
малозабезпечених громадян мають змогу купляти хліб за зниженими цінами,
пред’являючи в магазинах видані міськвиконкомом спеціальні чіп-карти.
А як щодо перспектив стабільних цін на хліб у регіоні в
цілому? В.о. глави облдержадміністрації Микола Тиндюк вважає, що запобігти
цьогорічним стрибкам цін вдасться завдяки реалізації ініціативи Агентства
з управління державним матеріальним резервом (Держрезерву) перспективного
виробничого експерименту, що має за мету зав’язати в єдине ціле зусилля
декількох партнерів. Зокрема, облдержадміністрацію, філії Держрезерву та
банку «Надра», Куліндорівського КХП й ВАТ «Одеський коровай». Під реалізацію
проекту спеціалістами КХП, уточнює він, облдержадміністрація надасть банку
гарантію в обсязі 2,5 млн. грн., а Держрезерв запропонував підприємствам
паливно-енергетичного сектора забезпечити взаємовигідну торгівлю з зацікавленими
сільгоспвиробниками. Завдяки цілорічному замовленню на поставки борошна
підприємствами ВАТ «Одеський коровай» для міст регіону Куліндорівський
КХП і сам матиме прибуток, і Держрезерв у накладі не залишиться, й податки
справно до бюджету надходитимуть.
А з другого боку, не бажає залишитись «на узбіччі» хлібного
бізнесу й обласний філіал «Хліб України». У розпал жнив банкрутуюче дочірнє
підприємство теж провело збори трьох десятків великих виробників зерна
з участю представників портового елеватора, млина, Промінвестбанку та інших
зацікавлених юридичних осіб, на яких було проголошено схожу, мов дві краплі,
мету — створити «Зернову спілку». Членство і прибуток у «ЗС» забезпечується
просто — мінімальним внеском у вигляді закладенням на зберігання в зерносховище
елеватора 100 тонн зерна. У подальшому діяльність «ЗС», сподіваються керівники
дочірнього підприємства «Хліб України», також сприятиме стабілізації цін
на південноукраїнському хлібному ринку, паралельно забезпечуючи низку вигідних
торговельно-економічних угод та операцій своїм колективним членам. Звісно,
за однієї умови — якщо «не задушать» конкуренти.
А віце-мер Одеси Ю.Казаков вважає, що саме паростки конкуренції
«здатні перетворити мережу бірж у стабілізуючі центри «прозорої» торгівлі
хлібом». Бо поки що «керівництво держави прагне з їхньою допомогою хіба
що впорядкувати продаж зерна за кордон». І лише згодом, якщо вистачить
політичної волі урядовим структурам, вступлять у дію справжні ринкові відносини
між зерновими виробниками, трейдерами та споживачами — коли попит і пропозиція
будуть регулюватися саме ринковими важелями. «Тільки тоді й буде, — переконаний
Ю.Казаков, — запитана, нарешті, мережа торгових бірж, що стануть, зокрема,
й символами хлібного достатку та цивілізованого повноцінного ринку, який
прийде на зміну теперішній постадміністративній торгівлі — з її силовими
методами регулювання та системою кабінетних зв’язків-домовленостей». А
своєрідний діагноз нинішній державній політиці у стратегічному «хлібному»
питанні, схоже, поставила у своєрідному виступі-зверненні під час серпневої
презентації 22-го фірмового магазину ВАТ «Одеський коровай» 62-річна одеситка
Любов Соколова: «Причину багатьох наших бід, зокрема того, що раніше я,
приміром, була наймичкою, а тепер стала жебрачкою, я вбачаю у фактичному
управлінні державою комуністів. Гірше живемо ми передусім через те, що
колишнім комуністам дали тепер ще більше влади і практично зняли будь-який
контроль над ними…»
