Можна з певністю сказати, що багато хто з нас, збираючись
за кордон, із тривогою думають про момент спілкування з нашими митними
і прикордонними службами. Ні, звичайно ж, чисто формально і з нашого боку
кордону ситуація поступово змінюється на краще: розширюються пропускні
спроможності «зелених коридорів», збільшуються суми, що не підлягають декларуванню,
меншають черги... Але напевно кожному з нас доводилося стикатися і з іншим:
у найкращому випадкові — просто з хамством чиновників на службі. У гіршому
— з прихованою або явною, майже незакамуфльованою вимогою хабара... Можна
пригадати багато що: і невинне прохання вивернути всі речі через «підозріло»
(?!) маленьку задекларовану суму, і перетрушування всього купе через бізнесову
мету поїздки одного з пасажирів, і «бліц- марш» на декілька кілометрів
пасажирів цілого вагона з пересадкою на інший потяг — без яких-небудь виразних
пояснень прикордонників...
Все це — не лише пошарпані нерви наших співгромадян і практично
шок у іноземців... Це ще й величезний удар по іміджу країни. Моральні витрати
громадян обертаються матеріальними втратами держави. А наше непротивлення
як дрібному хамству, так і дрібному здирству — той грунт, на якому подібні
малоприємні речі й виростають, звичайно ж, не без допомоги «садівників»
— виконавчих структур і конкретних чиновників.
Як свiдчать дослідження, проведені Українським центром
економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова , 60,5 % опитаних
знають про конкретні випадки, коли їм або їхнiм знайомим доводилося давати
хабара для реалізації своїх законних прав. До того ж на запитання, чи багато,
на ваш погляд, чиновників бере хабарі, використовуючи при цьому службове
становище, близько 60% опитаних відповіли ствердно.
Нещодавно в газету «День» надійшов лист мешканки Львівської
області Лариси Пацай. Вигравши Зелену карту на виїзд до США, Л. Пацай змушена
була їхати на співбесіду в Посольство США у Варшаві, де для оформлення
документів необхідно було представити оригінали свідоцтва про народження,
укладення шлюбу, про народження дітей, диплом, трудову книжку. Однак дорогою
до Варшави, за словами Лариси, її «просто взяли за горло й вирвали гроші».
Трапилося це аж ніяк не в темному лісі і не на великій дорозі, а на Мостиській
митниці під час звичайного митного контролю.
Як стверджує автор листа, «зачіпкою» для митника послужило
те, що пані Пацай везла з собою до Варшави вищеперелічені документи. Їй
було заявлено, що вона не має права провозити подібні документи через кордон.
Коли ж жінка спробувала протестувати, працівник митниці пригрозив їй, що
«ще два слова й не лише зійдете з потяга, але і буде порушено карну справу».
До речі, як повідомив «Дневі» начальник Управління аналізу, прогнозування
та зв’язків з громадськістю Державної митної служби Леонід Козик ,
згідно з наказом Державного комітету України з охорони державних таємниць
у пресі та інших ЗМІ і Державного митного комітету України від 22 серпня
1994 року № 99/252 «Про затвердження Інструкції про порядок переміщення
через державний кордон України текстових, і аудіовізуальних матеріалів»
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 вересня 1994 року за
№ 226/436, дозволяється вивозити за кордон оригінали й нотаріально завірені
копії документів, які належать громадянам про реєстрацію актів громадянського
стану, освіту та інші документи. Мабуть, працівник митниці не був ознайомлений
з вказаними документами або ж просто забув про них. Наступною його вимогою,
за словами Л. Пацай, було перерахувати гроші, вказані в декларації. Під
час перерахунку, — розказує Лариса, — митник і витяг п’ятдесят доларів,
після чого три рази нагадав про те, що після переїзду кордону необхідно
обов’язково знищити декларацію. Вже пізніше жінка зрозуміла, що за штампом
на декларації можна, при бажанні, визначити, хто перевіряв документи. Саме
тому декларацію, разом з листом, квитком на потяг і копією запрошення на
співбесіду було прислано в нашу редакцію (сьогодні ми не тільки публікуємо
їх, але й надсилаємо оригінали до відповідних органів).
Як представляється «Дневі», ця ситуація сама по собі —
показова. Однак ще більш показовою нам здалася реакція поляка, що їхав
у одному купе з Л. Пацай, якого митник при огляді речей жінки «вигнав у
коридор». Після закінчення спілкування з митницею він сказав: «Ви все терпите
й тому з вами так і чинять». І ще, за словами пані Пацай, поляк потім довго
лаяв Україну та її митницю. А хіба він за великим рахунком, не має рації?!
Адже дійсно, ситуація, коли працівник митниці, користуючись службовим становищем
і непоінформованістю громадян, дозволяє собі брати хабара — напевно не
одинична, і це підтверджують як опитування, наведені вище, так і досвід
багатьох з нас. При всьому бажанні, якщо воно й є, керівництво митної служби
одне не може досить ефективно боротися з виявами корупції на місцях. Для
цього необхідне сприяння самих громадян, які повинні намагатися відстояти
свої законні права, в тому числі й інформуючи керівництво відповідних служб,
правоохоронні організації, ЗМІ про факти здирств. Не хочеться витрачати
час і сили? Нерви? Так, звичайно. Але насправді і Європа, і та ж американська
демократія (і бюрократія!) — не відразу будувалися. А в тому числі й через
ось такі «маленькі» зусилля окремих громадян, які не «ковтали» порушення
своїх прав, а боролися — в тому числі й через суди, доходячи до Верховних
судів своїх країн чи ж навіть — міжнародних. До речі, з цього погляду дуже
показовим є факт, коли, як повідомляє Інтерфакс-Україна, до Конституційного
суду України з клопотанням про офіційне тлумачення ряду статей Конституції
України, Карно-процесуального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення
звернувся громадянин України Геннадій Солдатов . Необхідність цього
тлумачення він обгрунтував тим, що під час попереднього розслідування карної
справи слідчий, прокурор і суд загальної юрисдикції відмовили йому в задоволенні
клопотання про допуск захисника, який був працівником приватної юридичної
фірми, з якою Г. Солдатов уклав угоду-доручення на представництво його
інтересів у карній справі. Ці посадові особи і суд посилалися на відсутність
у працівника цієї фірми посвідчення про право здійснювати адвокатську діяльність.
КС вирішив, що положення частини 1-ї статті 59 Конституції про те, що «кожний
вільний у виборі захисника своїх прав», в аспекті конституційного звернення
Г. Солдатова, потрібно розуміти як «конституційне право підозрюваного,
звинуваченого й підсудного при захисті від звинувачення і особи, що притягується
до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги
вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем в галузі права і згідно
із законом має право на надання правової допомоги особисто, або за дорученням
юридичної особи». Згідно з прийнятою ухвалою, «положення частини другої
статті 59 Конституції про те, що «для забезпечення права на захист від
звинувачення... в Україні діє адвокатура», потрібно розуміти як одну з
конституційних гарантій, яка дає підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному
можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному
судочинстві адвоката — особу, що має право на заняття адвокатською діяльністю.
Коментуючи прийняту ухвалу, суддя-доповідач у справі Володимир Вознюк зазначив,
що відтепер фізична особа має право на вибір у захисники не лише юриста,
але й будь-яку іншу особу, «але вже не для правового захисту, а для захисту
з громадянських і моральних позицій». «Такий захисник також вважатиметься
процесуальним», — пояснив він. Таким чином Геннадій Солдатов, пересічний
громадянин, зміг не лише відстояти свої права, але й домігся зміни практики
судів, що стосується всіх нас.
З іншого боку, і державні органи, звичайно ж, несуть величезну
відповідальність за протистояння корупції в своїх структурах. Здавалося
б, не так уже й складно поінформувати громадян про їх абсолютно конкретні
і важливі права і обов’язки в зіткненні з конкретними чинами в конкретних
ситуаціях — на митниці, в податковій, лікарнях, міліції, зрештою, на вулиці...
Звичайно ж, можна підключити до цього й школи, вузи. Необхідно організувати
лекції, на яких би ми змогли дізнатися, з одного боку, що саме й у яких
межах від нас можуть вимагати держслужбовці, а з іншого — на яку їхню допомогу
ми можемо розраховувати (а вони — на нашу), які саме зобов’язання перед
державними органами є в нас — в ім’я спільних інтересів, і як саме ми можемо
захищатися, якщо стикаємося з їх свавіллям. До речі, цілком могли б тут
проявити себе і молодіжні, і профспілкові організації... «День» готовий
вислухати й опублікувати інші пропозиції своїх читачів. Як боротися з «дрібним»
хамством і здирством? Чи маєте ви в цьому власний досвід? Наскільки він
був успішним? Чому? Запропонуйте проект своєї програми в зв’язку з цією
проблемою — який, скажімо, міг би бути підтриманий яким-небудь громадським
фондом... Якщо кожен прикладе хоч би трохи зусиль для боротьби із загальним
злом — можливо, разом ми щось зможемо зрушити з місця!
КОМЕНТАРI
Павло ОНИЩЕНКО , начальник відділу нагляду за дотриманням
законності органами СБУ, державної митної служби, прикордонної охорони
при оперативно-розшукової діяльності, дізнання і попереднього слідства
прокуратури м. Києва:
— На мій погляд, перш ніж їхати за кордон, якщо є сумніви
в тому, чи можна вивозити за кордон ті або інші предмети, треба передусім
проконсультуватися в органах митниці і з юристами. Для цього існує й інформація
на пропускних пунктах для тих, що виїжджають за кордон. Що стосується конкретного
описаного вами випадку, то, на мій погляд, це — абсолютний нонсенс: в адміністративному
кодексі немає покарання за те, що людина переміщує які-небудь звичайні
документи, які не є державною таємницею і не містять незаконну інформацію.
Я не виключаю того, що нарівні з переважною більшістю чесних працівників
митниці є й вимагачі. Але якщо людина потрапила в подібну ситуацію, то
незаконні дії працівника митниці можна оскаржити начальникові зміни. Якщо
ж і після звернення до начальника зміни тривають незаконні дії працівника
митниці, то треба звертатися до органів нагляду, зокрема до прокуратури
даної території, на якій працюють органи митниці. До того ж дії і вимога
працівників митниці повинні бути підтверджені документально, тобто якщо
вилучаються які-небудь предмети чи документи, повинен бути складений протокол.
До речі, згідно зі статтею 41 Конституції України, митниця має право лише
затримати речі чи документи, право ж конфісковувати має лише суд. До того
ж треба пам’ятати, що коли посадова особа вимагає хабара і отримує його
внаслідок здирства, то карна відповідальність за дачу хабара не наступає.
Якщо ж людина постраждала внаслідок здирства, вона повинна сміливо звертатися
до правоохоронних органів для того, щоб відстояти свої права. Зокрема,
треба звертатися до органів прокуратури, до підслідності якої належать
справи про хабарництво, бо якщо потерпілий звернеться на митницю, то не
виключено, що начальник покриватиме своїх підлеглих, щоб не заплямувати
свою структуру, до того ж органи митниці не мають права приймати ухвали
за скаргами від громадян.
Євген ЗАХАРОВ , співголова Харківської правозахисної
групи:
— Люди не звертаються за допомогою до правозахисних організацій
і зі скаргами до органів влади, частіше за все тому, що, по-перше, вони
не довіряють владі, а по-друге — не знають своїх прав. Тим часом, в тих
випадках, коли до нас звертаються потерпілі від свавілля й можна це довести,
ми завжди виграємо справи в суді. Що стосується митниці, то в них є свого
роду внутрішня служба, яка повинна боротися з виявами корупції на місцях.
Однак туди люди не звертаються зі скаргами з уже вказаних причин і тут
основним чинником є недовіра до органів влади. Громадські ж організації
зараз відіграють не дуже велику роль — їх дуже мало, в той час як повинно
бути в десятки разів більше. До того ж тут грає свою роль і такий чинник,
як менталітет. Потерпілі часто думають: заплатив хабара, «відбився» і досить.
Багато хто вважає, що втратить дуже багато часу, нервів і коштів для того,
щоб чогось домогтися. А що-небудь виграти — проблематично. Але я вважаю,
що з людьми роблять те, що вони дозволяють з собою робити. Бо якщо ніхто
не буде звертатися зі скаргами, то ситуації, подібні до описаної вами,
відбуватимуться й надалі. З іншого боку, звичайно ж, якщо не посилиться
вплив громадських організацій, то ситуація не зміниться.
Олександр ДЕРГАЧОВ , політолог:
— Коли корупція набуває масового характеру, стає чи не
правилом функціонування бюрократичних структур, для маси громадян боротися
з цим явищем — надзвичайно складно. Треба міняти принципи повсякденного
життя. Звичайно, тут було б дуже корисно ознайомитися з міжнародним досвідом,
що пов’язаний з тим, як допомогти громадянам усвідомити і як практично
захищати свої права. Потрібна велика прозорість, гласність і потрібна абсолютно
інша, ніж та, яку ми маємо, судова система. До того ж, якщо якесь відомство
має намір «згори» викоренити корупцію в своїх лавах, то тут, звичайно ж,
потрібні механізми службового розслідування, взаємного контролю та стимулювання
нормальної роботи. Сьогодні обмеження в бюджетній сфері підживлюються тим,
що держава нездатна прогодувати величезну армію чиновників і, природно,
за таких умов ця «армія» годує себе сама. Тому, на мій погляд, в рамках
окремого відомства можна було б просунутися до мети адміністративними методами,
але коли вся система заражена подібним явищем, то вони малоефективні. Влада
передусім повинна переконати громадян у тому, що щось змінюється, що на
самому верху починають жити за іншими правилами, що прокуратура, наприклад,
працює не вибірково, а керуючись виключно нормами закону. Без цього ми
зможемо домогтися якихось поодиноких успіхів, але докорінно змінити ситуацію
— не зможемо.
