Цей малюк тяжкохворий. Він не знає своїх батьків і навряд чи розуміє, хто винен у його «кричущій» безпорадності. Він живе, як розповіла нам автор фотографії, в Будинку дитини у Ворзелі. Навколо — чужі люди, які намагаються по можливості робити різноманітнішими будні понад півсотні малюків. Більшість дітей — лежачі, які мають тяжку хворобу нервової системи. Їх привозять сюди з Києва — з пологових будинків після оформлення матерями відмов від своїх дітей або просто кинутих. Будинок дитини роститиме їх до 14-річного віку, і якщо не знайдуться усиновлювачі, лікарі «пропишуть» сиріток за новою адресою.
В Україні щорічно реєструється близько 900 відмов матерів від дітей у пологових будинках. Лікарі запевняють, що частіше залишають своїх дітей мами-одиначки у віці 19—25 років. У них це вже не перша дитина, а годувати ще один рот — немає можливості. Психологи констатують: умовити маму, яка вирішила кинути свою дитину, дуже важко. Як правило, такі жінки не бачили ласки від власних матерів, а не зігрівшись материнською любов’ю в дитинстві, не навчилися її дарувати іншим. Однак далеко не завжди емоційна холодність і небажання обтяжувати себе турботами про маленького сина чи доньку призводить до відмови від дитини. Останніми роками в Україні є тенденція збільшення сиріт при живих батьках — так званих соціальних сиріт. Серед них особливою групою виділяються діти, від яких батьки відмовляються відразу після народження. За статистикою, таких в Україні близько 15 тисяч дітей. Багато хто з їхніх мам втратив сімейну підтримку. Родичі примушують позбавлятися небажаної вагітності чи відмовлятися від дитини прямо в пологовому будинку. Альтернативи немає й єдиний вихід — це створення спеціальних центрів для проживання такої жінки з дитиною. У Херсоні з ініціативи місцевої адміністрації протягом двох років вже функціонує подібний центр. Завдяки йому 150 дітей не втратили своїх мам та уникли гіркої долі сиріт. До кінця року подібний центр розпочне працювати й у Чернігові. «Це буде тимчасове житло для новонародженого та його батьків, розповідає «Дню» заступник директора Представництва благодійної організації «Кожній дитині» в Україні Тетяна Химченко. — Для неповнолітніх мам і татусів створять можливість закінчити своє навчання й отримати необхідні професійні навички. У цьому центрі навчатимуть вести господарство й правильно доглядати за дитиною. Там буде забезпечено медичне обслуговування та нагляд за малюком за відсутності мами». За останні п’ять років кількість вихованців інтернатних установ для дітей у віці до 7 років в Україні збільшилася на 40%, а у віці від 7 до 17 — на 65%. При цьому понад 90% дітей з інтернатних установ мають батьків чи законних опікунів. Уряд України розглядає оформлення дитини в інтернат як крайній вихід, коли не вдалося забезпечити сімейними формами виховання.
Сьогодні Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту узагальнює результати перевірки інтернатів семи областей України (Херсонської, Запорізької, Дніпропетровської, Закарпатської, Львівської, Вінницької, Рівненської). Приводом для перевірки стали листи дітей з інтернатів, що адресувалися Президенту України. У них діти скаржилися на жорстоке ставлення до них вихователів, а також просили вирішити нагальні проблеми інтернатів. Як повідомили «День» у Міністерстві у справах сім’ї, молоді й спорту, корінь проблеми в тому, що система захисту дітей-сиріт у нас в країні не спрацьовує.
І справа не стільки в забезпеченні інтернатів різноманітним обладнанням (хоча в багатьох випадках це також велика проблема). А в тому, щоб вчасно і правильно оформити дитині статус сироти, що дозволяє їй після закінчення інтернату повернутися в рідні місця, на свою житлоплощу. Позбавлення сироти даху над головою — дуже поширене явище. Місцева влада часто не стежить за тим, щоб у дітей, які осиротіли на їхній території, були свідоцтва про народження, свідоцтва про смерть батьків та документи про позбавлення батьківських прав, щоб житло, де прописана сирота, — не продавалося. Не стежать, щоб вчасно виплачувалися сиротам пенсії в зв’язку з втратою батьків, й аліменти — у разі позбавлення батьківських прав. Деякі інтернати знаходять юристів, готових захищати сиріт у суді. Завдяки їм декому з сиріт вдалося повернути їхнє право на житло.
Згідно з науковими дослідженнями, у дітей з інтернатних установ спостерігаються різноманітні порушення в розвитку та поведінці. Вони агресивні, емоційно неврівноважені, егоцентричні. У них занижена самооцінка, вони не вміють планувати свої вчинки й відповідати за них, їм складно приймати власні рішення. Вони сумують за батьками, близькими й часто тікають з інтернатів у рідні місця.
Сьогодні в країні вже чітко окреслився курс на розвиток сімейних форм виховання дітей, позбавлених турботи рідних тат і мам. Пріоритет — будинки сімейного типу й прийомні сім’ї. Їхня система роботи, яку перейняли з досвіду зарубіжних країн, в Україні прийняла дещо іншу форму. Якщо на Заході прийомна сім’я, як правило, розрахована на тимчасове перебування в ній дитини, й ця дитина — їхня робота, то в Україні прийомна сім’я наближається до такої форми опіки дитини, як всиновлення. Відрізняється від нього лише постійною матеріальною підтримкою держави і соціальним супроводом прийомної сім’ї. До речі, за минулий рік українці всиновили менше двох тисяч сиріт і жодної дитини з-за кордону. За той же 2004 рік громадяни Великої Британії, наприклад, у своїй країні всиновили 3,5 тисячі дітей і ще закордоном — 2,5 тисячі.
Усього дітей-сиріт в Україні нараховується близько 100 тисяч. Шансів знайти батьків у них небагато. Щоб процес національного усиновлення запрацював, необхідно затвердити цілий пакет документів. До речі, у вересні в Нідерландах відбулася Міжнародна конференція з питання приєднання країн до Гаазької конвенції, що гарантує захист прав усиновлених дітей на міжнародному рівні. Україна не раз висловлювала свою готовність приєднатися до цієї угоди, але часті зміни урядів загальмували процес — кожен новий Кабмін, згідно з правилами, має наново підтверджувати свої наміри. На таку конференцію Україну було запрошено вперше. Зокрема, наша делегація представила проект державної програми «Кожній дитині — власну сім’ю», що є комплексною програмою, направленою на розвиток національного усиновлення. Директор Центру всиновлення Євгенія Чернишова сказала «Дню»: «Учасників конференції особливо зацікавило те, що питання розглядається комплексно, що особливу увагу ми приділяємо системі підготовки для майбутніх прийомних батьків, і що розглядаємо прийомну сім’ю як потенційну для майбутнього всиновлення дитини. Євгенія Родіонівна також повідомила, що вже є спонсори й обумовлено партнерство з організацією, що займається питаннями всиновлення дітей у Сполучених Штатах, після відкриття в Україні Школи для майбутніх прийомних батьків. Якщо Україна підпише Гаазьку угоду, то українські діти, всиновлені іноземцями, отримуватимуть правовий захист тієї держави, в якій вони проживають. До речі, згідно з українським законодавством, іноземці мають право на усиновлення наших дітей, якщо протягом року сирітства ніхто з громадян України не заявив про своє бажання усиновити дану дитину. Українці прагнуть всиновлювати дітей, у яких добре здоров’я. Іноземців діагнози не лякають. Вони переконані, що і хворим дітям потрібна увага. Можливо, що й для українців усиновлення дітей з вадами в фізичному й розумовому розвитку могло б бути не таким проблематичним. Але для цього їм потрібна впевненість, що на задоволення особливих потреб цих дітей у них вистачить сил і коштів. Розраховувати ж сьогодні доводиться лише на себе, важко повірити, що держава зможе підтримати тебе у важку хвилину.
