«ЇЇ УВ’ЯЗНЕННЯ Є ВИКЛИКОМ ДЛЯ ВЛАДИ»
Марек СІВЕЦЬ, член Європейського парламенту:
— Ситуація з арештом колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко є незвичайною. Вона є особою, яка дуже сильно пов’язана з демократичним рухом в Україні. Тому її ув’язнення є дуже великим викликом для влади. Я розрізняю дві речі.
Винна Юлія Тимошенко чи ні, це одна річ. Але питання полягає в тому, наскільки арешт у цій юридичній ситуації був потрібним. Це дуже жорсткий захід. А що стосується громадської думки України та Європи, то все має бути здійснено згідно з правилами.
Як це може вплинути на відносини України з ЄС? Дуже важливо, як у наступні декілька днів українська влада буде вести себе. Якщо у влади немає на сто відсотків упевненості, що вона може довести необхідність перебування Тимошенко у в’язниці, то це матиме дуже негативний вплив на двосторонні відносини між Україною та Європейським Союзом. У зв’язку з цим я можу уявити проблеми і перепони. Я лише не знаю, якими вони будуть зрештою.
Якою може і має бути реакція ЄС на арешт Тимошенко? Я можу собі уявити резолюції, дискусії, протести, заяви, щоправда, після відпусток, оскільки зараз немає нікого в Брюсселі. Я можу собі уявити багато речей, які не допоможуть нам укласти Угоду про асоціацію, що є цілком реально. І я про це говорив багато разів. Але зараз перед нами вирішальні п’ять місяців, що визначатимуть майбутні відносини між Україною та ЄС. Цілком зрозуміло, нинішня ситуація з арештом Тимошенко не допомагає цьому. Люди хочуть поліпшити і стабілізувати добрі відносини між ЄС та Україною.
Я знаю, що вже є реакція. Не обов’язково вона має бути публічною. Посли знають про цю справу. В Європі, зокрема в Польщі, існує дуже серйозний інтерес до справи Тимошенко, її арешту.
«УКРАЇНУ ВІДКИНУТО НА ДЕСЯТЬ РОКІВ»
Ігор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:
— Власне кажучи, мотиви влади важко пояснити. Та все ж я схильний думати, що арешт Тимошенко слід розглядати як пробну кулю для суспільства: якою буде його реакція? Від цього залежатиме й вирок, що має прозвучати у Печерському суді. Але мушу зауважити, що серпень — не найкращий місяць для тестування суспільства на його опірність. Тому, з одного боку, влада, можливо, й досягне бажаного результату (якщо вірити анонімним джерелам, Тимошенко мають остаточно «посадити» 6 вересня), а з іншого, ризикує дорого заплатити за цей хвилевий результат вже восени. Тоді Тимошенко стане прапором не тільки для своїх однодумців, а й для невдоволених новими тарифами, цінами, а можливо, й наслідками нової хвилі економічної кризи.
Зараз лунають думки про те, що арештом ЮВТ влада наважилася розрубати гордіїв вузол, вийти із глухого кута безглуздого судового процесу, тонкощі якого навряд чи розуміють навіть присутні у залі. Але потяг уже рушив: Банкова вкотре наступила на граблі, ще раз перетворивши Тимошенко на «мученицю». Тому говорити про якесь оновлення не доводиться: ми це вже проходили. Направду Україну відкинуто на десять років, і якщо ми забули тодішні уроки, то маємо згадати їх. Про оновлення можна буде говорити лише тоді, коли на політичну сцену вийдуть нові персонажі, без неоднозначних «кредитних» історій, без кон’юнктурних схильностей про все домовлятися, як це було між Тимошенко і Януковичем перед Трійцею 2009-го.
А ось на загрози варто зважати. І, можливо, не стільки у царині згортання нинішньої і без того куцої демократії, як на зовнішньополітичному векторі. Наразі різкий окрик із Москви як реакція на арешт лідера опозиції не вельми дисонує у хорі дипломатичних голосів Заходу. Але якщо до Януковича і Ко будуть застосовані санкції з боку ЄС чи США, то закономірно він повернеться обличчям на північний схід.
Що ж до опірності суспільства, його здатності захистити власні свободи, то, на жаль, мушу висловити певні сумніви. Єдина ініціатива, яка з’явилася після арешту Тимошенко без участі знайомих і вельми знецінених часом політиків, — це акція у соціальних мережах. Але, погодьтеся, це вже було: оплески і телефонні будильники у Білорусі, рух «31» у Росії... Україна, до того ж, не належить до держав Магрибу, перегодованих автократіями, та й із Сирією нас порівнювати важко. Сумно, але факт: після «помаранчевого» безладу і хаосу у владі суспільство спродукувало завищений попит на бодай якийсь порядок. У постсовєтському контексті «порядок» далебі асоціюється із поліцейськими методами та судовими розправами, з пошуком ворогів народу і тихим схваленням цього процесу збіднілим обивателем.
«ЩЕ ОДИН КРОК ДО ДИСКРЕДИТАЦІЇ УРЯДУ І ПРЕЗИДЕНТА»
Андрій ПАВЛИШИН, перекладач, публіцист, Львів:
— ...Вважаю, що арешт Тимошенко — це ще один крок до дискредитації уряду і Президента. Так незґрабно чинити можуть тільки люди, котрі вважають, що «проти лома нема прийома». Історичний досвід показує, що рано чи пізно ті, хто сповідують подібні переконання, самі наштовхуються на лом.
Щодо питання, чи готове суспільство до захисту не політичного лідера, а власних свобод... Українці готові грати в будь-яку гру, коли є шанс на виграш. Не думаю, що через арешт Тимошенко суспільство підніметься. Зрештою, суспільство цілком спокійно зреагувало на підвищення пенсійного віку, масу інших дискримінаційних щодо нього речей. То про який захист власних прав взагалі може йти мова?..
«ВЛАДА ВЛАСНОРУЧ КАНОНІЗУЄ ТИМОШЕНКО»
Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий політичної програми «Прямим текстом» (телеканал ЗІК):
— Усім здравомислячим людям зрозуміло, що Юлія Тимошенко повинна сидіти. В усій цій історії фатальне лише те, що ЦЯ (саме ця) влада не має морального права бути суддею Тимошенко. В усьому іншому арешт Тимошенко та її перспектива «в клітиночку» мене аніскільки не дивує і не засмучує. І вже точно не спонукає до внутрішнього протесту. Я вважаю, що патологічна брехня, театральна награність і цинічне прикривання святими для українця речами мусить рано чи пізно знайти покарання. Мене глибоко засмучує лише одне — те, що суддею Тимошенко є якийсь там Кірєєв, а не український народ. Взагалі-то слово «засмучує» в історії з Тимошенко я буду вживати найчастіше. Засмучує те, що її арешт є всього-на-всього «технічним» ходом, за яким піде така сама технічна судимість, яка в свою чергу нарешті назавжди відріже Юлю Володимирівну від злачних посад. Засмучують подвійні стандарти опозиції, яка на владному кориті теж уже залишила чимало відбитків своїх рил — за це й хвилюється. Засмучує те, що Тимошенко фактично увійшла на трон лідера опозиції. А це вже діагноз — позаяк я вбачаю суттєву різницю між опозицією і колишньою владою. Тимошенко — це колишня влада, яку судить така сама негідна теперішня. Усі ці а-ля опозиційні партійки так швидко об’єдналися лише через одну причину — їхні діячі теж наслідили й накрали. І тому я дуже розумію доволі інертну реакцію суспільства. Попри весь цей опозиційний пафос, українці дуже тонко відчувають запах «междусобойчика» теперішньої та колишньої влади. І тому смішними мені видаються нові Майдани на захист Тимошенко. Суд над Тимошенко ніякого стосунку не має до наступу на громадянські права та свободи пересічних громадян. Навіть навпаки — народ сам повинен бути зацікавленим у тому, аби ці політичні монстри поз’їдали один одного. Я думаю, що дикий політичний канібалізм неабияк допоміг би суспільству очиститися від політичного накипу останнього десятиріччя. А ще я переконаний, що так звана опозиція, яка насправді є не менш злочинною колишньою владою, заважає суспільству побачити владу теперішню в повен зріст. Як тільки всі ми спишемо Тимошенко та іже з нею, одразу ж позбудемося «подушки безпеки» для режиму Януковича. А наразі нас відволікають бутафорними судами та змушують сприйняти підміну понять, коли житейську справедливість називають репресіями. На жаль, влада власноруч канонізовує Тимошенко для люмпену. Ну а всім іншим, більш якісним громадянам, не раджу надто тужити, адже система почала знищувати своїх творців.
«ЩЕ НА РОКИ ВТРАЧАЄМО ШАНС МАТИ СПРАВЕДЛИВЕ ПРАВОСУДДЯ»
Сергій ОДАРИЧ, міський голова Черкас:
— Я гадаю, що тема арешту Юлії Тимошенко містить дві складові, які, як на мене, дуже важливо не плутати. Одна складова — це власне ті обвинувачення, які були їй пред’явлені, й за якими відбувається судовий процес. Я вважаю, що свідомо у дуже вигідний момент для України за вказівкою прем’єр-міністра були укладені кабальні умови для України. Тоді в січні місяці Україна мала всі шанси підписати довгострокові договори на реальних ринкових умовах. На боці України стояла вся європейська спільнота, по суті під загрозою зупинки перебував «Газпром», тому що обмеження постачання газу — це означає обмеження добування газу. І в цей момент, абсолютно виграшний для України, кидається прем’єр у Москву й без рішення уряду укладає договори, де в два рази погоджується підняти ціну на газ і залишити незмінною вартість транзиту. І це запущений механізм на всі наступні роки. Тому за це треба відповідати. Безумовно, я вважаю, що цей судовий процес має пройти максимально відкрито, максимально гласно, щоб будь-кому в майбутньому — прем’єру, президенту, меру, губернатору і так далі — було зрозуміло, що за кожне рішення, яке є згубним, яке є економічно невигідним, треба відповідати.
Що ж до того, чи були підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді арешту, то я вважаю, що ні. Обвинувачена не становить загрози суспільству. Але є інша складова — це ті жахливі речі, які Юлія Володимирівна робить впродовж останніх двох місяців, демонструючи неповагу до суду, демонструючи відверте хамство. Тобто, є процес, є конкретні факти й обвинувачення, є обставини справи. Виходь, захищайся, пояснюй, що і як відбувалося, чому ти працював, на твою думку, в рамках закону і так далі. А в нас все зводиться до того, що суддя не такий, прокурор не такий... Це неповага до суду. І ми тим самим ще на роки втрачаємо шанс отримати справедливе правосуддя. Тому за ці речі має відбуватися покарання. Я б на місці судді застосовував штрафи за неповагу до суду, але щодо розгляду справи по суті, то я не вбачаю потреби змінювати запобіжний захід.
«РОСІЙСЬКІ ЗАЯВИ МАЮТЬ ФАРИСЕЙСЬКИЙ ХАРАКТЕР»
Ігор ТОДОРОВ, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ДонНУ, заступник центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці (Донецьк):
— Арешт Юлії Тимошенко, безумовно, не правові дії теперішньої влади. Абсолютно адекватною та прогнозованою є реакція світової спільноти, зокрема урядів західних країн. Мені здається, що головною метою режисерів цього — є зрив укладання Угоди про асоціацію з ЄС, і взагалі — зупинення європейської інтеграції України. В цьому контексті, російські заяви мають фарисейський характер. Насправді, це чи не останній шанс залишити Україну в сфері абсолютного впливу Росії. Якщо не брати до уваги геополітичний чинник, важко зрозуміти, чим саме керується влада, крім особистих образ. Реакція всередині держави не є однозначною і цьому сприяє неоднозначний імідж колишньої прем’єрки. Тому існує великий сумнів щодо готовності суспільства захищати власні свободи, абстрагуючись від особистості пані Юлії. Хоча й відбувається певне зростання громадської свідомості, розуміння, що цей прецедент посилює загрози кожному! Влада не усвідомлює, або не хоче усвідомлювати, що арешт Тимошенко посилює розкол суспільства.
«АРЕШТ ТИМОШЕНКО ОДНОЗНАЧНО ЗАВДАЄ ВЕЛИКОЇ ШКОДИ ІМІДЖЕВІ УКРАЇНИ»
Анатолій СВІДЗИНСЬКИЙ, громадський діяч, культуролог, доктор фізико-математичних наук, професор Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— Після приходу до влади в Україні у 1918 році гетьмана Скоропадського також постало питання про ставлення гетьманського уряду до поваленого уряду Центральної Ради. Ось буквальне рішення з цього приводу: «Оскільки діяльність колишніх міністрів не виходить за межі виявлення їхніх особистих поглядів та переконань, вони, згідно встановлених Гетьманом основ законів по свободі совісті і слова, не повинні належати ні до якої відповідальності, а ще менше — особисто заарештовані». Якщо кожна наступна влада буде судитися з попередньою, чи не запанує в Україні політичний хаос? Арешт Тимошенко однозначно завдає великої шкоди іміджу України у світі і є, на мою думку, просто репресивним актом. Поставімо питання так: чи укладення газових угод із Росією входило до повноважень тодішнього прем’єр-міністра України? Так, входило. Чи могла вона помилитися? Звичайно. Але Тимошенко не уособлювала найвищу владу в державі, а лише виконавчу. Чому її тоді не виправив президент, чому не відреагував законодавчий орган — Верховна Рада? Чому це питання визріло лише тепер? Відповідь зрозуміла. Нинішня українська влада має надто багато відповідальних завдань, хай би цим і займалася і не марнувала часу. Ситуацію з арештом політичних суперників наше суспільство, я б сказав, інтелектуально «пережовує». Я щойно повернувся з Криму, у якому прожив і працював багато років. Був відверто здивований, чуючи і на вулицях, і на майданах і саме з уст російськомовного населення, котре й віддало голоси теперішній владі на виборах, гостру критику і ситуації у державі загалом, і щодо арешту колишнього прем’єр-міністра. Люди критикують вголос, бродіння в масах дуже велике. Але де-факто українське суспільство ще дуже не готове реально боронити свої власні свободи...
«ЧАСТИНА ОПОЗИЦІЇ ПЕРЕСТАЛА ВАГАТИСЯ»
Вадим СЛЮСАР, доцент кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка, кандидат філософських наук:
— На сьогодні Президент Віктор Янукович виступає як представник інтересів українського великого промислового капіталу. Це не подобається ні російським, ні західним політикам, що обумовлює таку жорстку реакцію на арешт Ю. Тимошенко з даних напрямків.
Мета влади — провести непопулярні реформи, а вони є загрозою для неї з боку опозиції, у якої в таких ситуаціях зростає рейтинг. Особливо, коли йдеться про популістські ідеї, які добре сприймаються загалом. Тому з іншого боку проведення таких реформ передбачає убезпечення від протидії опозиції. Українська влада зуміла переорієнтувати її з боротьби за соціальні права населення на боротьбу за Тимошенко.
Для України це шанс на оновлення, тому що влада віднаходить свої методи боротьби з опозицією, а та — свої. Особливо має значення, що частина опозиції перестала вагатися і чітко визначила, з ким і за що бореться. На мою думку, дії влади більше обумовлені економічними потребами (насамперед скасуванням тимошенківських газових угод). Щодо оновлення — то влада приречена шукати соціального компромісу. Ті політики, які не зрозуміють цього, незабаром зійдуть із політичного олімпу.
Арешт Юлії Тимошенко з одного боку відноситься до області права, з другого — йде публічний суд. Тому головні права і свободи дотримані. Ю. Тимошенко обрала тактику захисту, яка рано чи пізно завершилася б арештом. Тепер цей суд із юридичної площини вийшов виключно в політичну, а опозиція може говорити про політичні репресії. І ніби проголошується: захистимо Тимошенко — захистимо себе. Йде проста підміна понять, коли одну людину ототожнюють з усім народом. Але пересічний громадянин не пов’язує своїх прав з її правами. Політичні організації відстоюють власні інтереси, а громадськість більше хвилюють соціальні проблеми, про які сьогодні опозиція навіть не говорить, не згадує. Але ж вона представлена у парламенті, то могла б якось протистояти — коли вводили пенсійну реформу, блокувати трибуну, наприклад, оголосити голодування. На сьогодні вся діяльність опозиції зводиться до порятунку Ю. Тимошенко. А нормальна опозиція має діяти системно, безвідносно, хто стоїть на її чолі.
«ПРОТЕСТНИЙ РУХ МОЖЕ РОЗПОЧАТИСЯ ЛИШЕ З ДОНБАСУ»
Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, політичний оглядач FM-радіо «Луцьк»:
— Арештом Тимошенко влада прагне вирішити суто власні інтереси. Адже чому взагалі розпочався цей процес? Найперше це усунення політичного опонента, який мав суттєвий відсоток довіри в усій Україні, і становив реальну загрозу для нинішньої влади. По-друге — банальна помста за передвиборну критику. І по-третє, правосуддя в Україні, так би мовити, «точкове», вибіркове і бореться з тими політичними противниками влади, які становлять помітну загрозу. На мою думку, у нинішній Україні, якщо й розпочнеться ще раз протестний рух на зразок Помаранчевого майдану, то він може розпочатися лише з Донбасу. Але цей регіон держави дивиться на події навколо Тимошенко очима Януковича, очима влади. Я їжджу Україною, нещодавно бував у Дніпропетровську, протестні настрої присутні, і по всьому. Народ зневірився, адже злочини проти його свобод і прав здійснюються повсюдно. Скільки ми чуємо про злодіяння міліції, котра сама і грабує, і вбиває?.. Наше громадське суспільство лише формується, воно ще у зародковому стані. Демократія підмінена хаосом і вседозволеністю, і саме так і сприймається. А ще проти політичних противників нині розгорнута така систематизована, солідна пропагандистська кампанія, особливо через засоби масової інформації, що навіть той сегмент суспільства (наприклад пенсіонери), представники котрого мали дивіденди від діяльності Тимошенко, отримуючи однобоку інформацію не осмислюють її і не замислюються над нею.
«ВОНА ЗАХИЩАЄТЬСЯ ТАК, ЯК УВАЖАЄ ЗА ПОТРІБНЕ»
Володимир ПРИТУЛА, експерт проекту «Кримський політичний діалог»:
— Арешт Юлії Тимошенко є абсолютно незаконним, адже вона не ухилялася від слідства та суду, регулярно відвідує засідання, надає всі необхідні доказі, вона не є суспільно небезпечним злочинцем та не прагне перешкодити розслідуванню. Її поведінку з етичного боку можна оцінювати по-різному, але вона захищається так, як вважає за потрібне, вона не застосовує незаконних методів і діє в законний спосіб. Навіть затягування процесу — це нормальний спосіб захисту, який використовується багатьма учасниками інших судових процесів, і за це нікого не саджають. Тому для арешту суд не мав жодних законних підстав. Зрозуміло, що і саме судове засідання мало нагадує неупереджений суд, до того ж суддя дуже поспішає. В інших процесах засідання відбуваються раз на місяць, а тут щодня — суддя наче поспішає виконати чиюсь волю й прийняти рішення, яке вже запрограмоване. Зрозуміло, що нормальної судової влади в нас нема, це вже зрозуміло кожному, всі гілки влади тотально підпорядковані Президентові, і це серйозний виклик для українського суспільства, тому для свого захисту народові треба проявляти політичну волю. Є багато локальних проявів такого самозахисту суспільства і його інтересів, але однозначно, що справа такого політика, як Юлія Тимошенко, не буде приводом для таких загальних виступів.
Справа в тому, що навіть ті, хто негативно оцінюють цей арешт, далеко не всі вийдуть захищати Юлію Тимошенко, бо її сприймають перш за все як діяча, з політикою якого вони не згодні. Адже коли думаєш чи вийти на її захист, то перш за все спливає в пам’яті її хіхікання з Путіним, що сприйнято однозначно як глузування над Україною разом із нашим найбільшим стратегічним опонентом. Багато хто говорить, що ми б вийшли на майдан проти Януковича, вийшли б на захист демократії, але на захист Юлі не вийдемо. Це розчарування в українській політиці є тотальним, і очевидно, що в цьому процесі влада цим користується. Одна справа бажання захищати свободу і демократію, інша справа захищати скомпрометованих політичних діячів. Я гадаю, що з часом локальні вияви спротиву нинішній владі можуть перерости в тотальний спротив, однак навряд чи це буде пов’язано з протестами на захист Юлії Тимошенко...
