Які страшні слова містилися нещодавно в статті Ольги Герасим'юк
в «Дні»: «Наші люди в Україні живуть сьогодні так, начебто їм тут більше
й не жити!» Жахливо те, що за цими словами — сумна і священна правда людей,
які вже звикли жити безрадісним і якимсь штучним життям, пасивно чекаючи
на «орла» чи «решку» у власній долі, які сумно констатують зникнення пісень,
безтурботного відпочинку в колі друзів, які підкорилися якійсь темній силі
просто так, без всякої героїчної мети, без виправдання того гнітючого внутрішнього
розпаду, який оселився в їхніх душах. «Життя таке настало» — і все.
Знущатися над таким по- біблейському терплячим і безмежно
довірливим народом, який загубив віру в самого себе, але, як і раніше,
вірить тільки у свою священну землю, — великий гріх. І лежить він на чинних
політиках.
У цьому сенсі історичним є створення в Україні суспільства
апатії, яке межує із суспільством смерті. Мабуть, у психологічному вимірі
воно нагадує страшні 1933—1937 роки. Тоді народ реанімувала, хоч як це
страшно, Велика Вітчизняна. А сьогодні всі надії пов'язані з новим президентом,
який повинен повернути Україні дихання та здоровий пульс життя. Так, тільки
новий президент зможе це зробити! Друга подібна п'ятирічка приведе Україну
до повної загибелі. Олігархічна монократія не допоможе людям, бо вона налаштована
на ризик, конкуренцію, агресію й хитрість — ті цінності, які для українців
ніколи не будуть природними.
Я не знаю, чи відчувають претенденти на президентське крісло
унікальність нинішньої ситуації, яка потребує неймовірної відповідальності
й чесності від політика? Мабуть, більшість читачів усміхнеться: це вже
було, це — утопія, адже відомо, що політика — брудна справа й ніхто ще
її не робив чистими руками. Цей стереотип, як і багато інших у нашому суспільному
житті, новому президенту необхідно зламати, а інакше вони назавжди зламають
українську надію на нормальне людське життя. Адже сьогодні світом правлять
не люди, а якісь неживі категорії: праві, ліві, центристи, різні «істи»,
«ізми», «крати»... Це вони зробили наше життя штучним, невеселим, це вони
розбили людей на групи, які конкурують між собою за мертві символи, знищуючи
живе життя.
Новий президент також може піти цим шляхом. Один — тому
що обмаль часу, всього п'ять років, а шаблон дає корисну інформацію без
затрачених зусиль: якщо я лівий, буду робити те, що завжди робили ліві
й так, як вони робили, — методом прямої дії, незалежно від кількості жертв,
а якщо я правий — буду будувати ринкову економіку, а там видно буде...
Другий — тому що мало досвіду управління великими складними системами.
Третій — від вузькості й недалекості власної свідомості. І так далі. З
готовими категоріями та стереотипами працювати легко й безпечно: за ними
й сховатися можна.
Найважче завдання — знайти новий, власний шлях, який відродить
природний настрій у людей, налагодить нормальний ритм життя на українській
землі. Це завдання не для слабих, бо воно потребує широкої ерудиції, нелінійного
творчого мислення, сміливості, вміння підібрати дружну команду однодумців,
а головне — любові! Україна втомилася від цинізму та прагматизму влади,
від боротьби перших осіб за свої амбіції, від маніпулятивної політики,
яка принижує людей і утворює для себе нову істоту — соціальних мутантів.
Новий президент може виправити становище, якщо створить
прецедент насправді відкритої політики, бо політика, за великим рахунком
— це сфера діяльності щодо влаштування певного життєустрою людей. І в цьому
сенсі вона стосується всіх! Принаймні, до тих пір, поки життя не увійде
в нормальну колію. Неможливо відродити здоровий сміх, доброту, приязнь
людей у повсякденному соціальному житті, доки люди не будуть розуміти,
що коїться навколо них, яку роль відіграє кожний у спільній справі. Апатія,
яка постійно на побутовому рівні переходить в агресію, народилася від тотального
нерозуміння, відчуження від держави, втрати впорядкованого соціального
простору, де кожний знає своє місце, в якому зрозуміло, як і куди рухатися
з метою досягнення своєї великої й малої мети. В хаосі творчість неможлива.
Для активної соціальної творчості людині необхідний певний рівень соціального
спокою, впорядкованості соціальних структур, прозорості життєвих можливостей.
Нарешті, новий президент може оздоровити українське суспільство, якщо введе
в політичне життя потребу влади в постійній опозиційній силі. Так, саме
потребу, а не тільки дозвіл. Тому що, як це не парадоксально, саме наявність
постійної опозиції, навіть у разі ідеального президента, дозволить йому
перебувати на цій посаді стільки, скільки цього потребуватиме еволюційний
процес. Наявність опозиційної структури стане для діючої влади дзеркалом
і радником, а для народу — запорукою еволюційних, а не революційних, змін
у суспільстві.
Спитаймо себе — ХТО? «канівська четвірка» — це, з одного
боку, реальний шанс для України, а з другого — перевірка кожного з чотирьох
претендентів на любов до України. На мій погляд, претендент, який би за
своїми особистiсними якостями зміг би піти в цьому напрямі, перебуває серед
них. Ця людина скромна, розумна, освічена, психологічно врівноважена й
не страждає українською «Я-пихатістю». Адже ми не повинні забувати й про
те, що Україну ще треба логічно та безпечно вбудувати в оточуючий світ.
А це прорахувати теж треба вміти!
