Політичне суперництво в Україні з кожним днем залишає в громадян все менше впевненості як у справедливості судової системи, так і в тому, що влада має хоч якусь повагу до Конституції. У кого більше прав, той і правий. Цей вислів, що народився ще в радянські часи, сьогодні, в умовах так званої договірної демократії, отримав друге дихання і повною мірою характеризує хід нинішньої української усобиці. При цьому на владному Олімпі, який вже повним ходом готується до позачергових виборів, із новою силою зазвучали популістські лозунги, а серед них і такий відвертий і наскрізь фальшивий, як вимога відділити владу від бізнесу (ми вже одного разу бачили, як він здійснювався, і можна з упевненістю передбачити, що ця історія, швидше за все, повториться, тільки у вигляді ще смішнішого фарсу).
Було б цілком природно, якби думку розпочати боротьбу з міністрами-, депутатами- та іншими чиновниками-капіталістами спала на думку комуністам або соціалістам, але коли про це говорять ліберали, то відразу ж виникає запитання про їхню щирість. Бо в країни, де взяли гору капіталістичні відносини власності, немає іншого вибору (якщо не ставити метою римейк експерименту 1917 року), крім як закликати до управління людей, що мають реальний досвід цього самого ринкового управління і, головне, досвід законослухнянності, якого немає в політиків, що часто керуються лише політичною доцільністю... Недарма ж не втримався на посаді секретаря РНБО Віталій Гайдук, який здався нашим топ-політикам надто «білою вороною». Хоч там як, а український бізнес в основному вже привчився платити податки і, якщо часом і ховається в тіньову сферу, то тільки через недосконалість тієї ж податкової системи.
Піддавати бізнес остракізму тільки через те, що окремі його представники зв'язали свою долю з тією чи іншою політичною партією, не має сенсу не тільки тому, що це є порушенням прав людини й демократичних традицій, але ще й тому, що бізнесом накопичений величезний переговорний досвід. І наше розколоте суспільство могло б його ефективно використати і, додатково, одночасно йому вчитися, благо, глобальна економіка, нехай і не дуже поки помітно для пересічного громадянина, але вже досить глибоко укорінитися. Наприклад, у Росії успішно діяли нарізно й при цьому дуже сильно конфліктували російська ТНК і голландська Брітіш Петролеум. Але потім вони взялися за розум і вирішили підписати мир і злитися в одну компанію. Нинішня ТНК — ВР стала ще впливовішою, як на пострадянському (в Україні до неї, щоправда, через проект «Одеса — Броди» неоднозначне ставлення), так і в глобальному світовому просторі.
Прикладом ТНК — ВР у розмові з українськими журналістами днями скористався Кирило Бабаєв — віце-президент Altimo — ще однієї діючої також і в нашій країні транснаціональної російської корпорації зі штаб-квартирою в Лондоні. Народжена в надрах одного з найбільших російських банків («дівоче прізвище» Альфа Телеком), Altimo отримала в Україні популярність головним чином завдяки своїм конфліктам і численним судам з іншою транснаціональною компанією — Теленор (Норвегія). Колишні партнери розсварилися через досить принципове питання — із приводу виходу на український ринок додаткового мобільного оператора — компанії «Вимпелком» (працює під торговою маркою «Білайн»). Теленор був проти цього з абсолютно виправданої з погляду бізнесу причині: навіщо створювати конкурента Київстару, в якому в нього 56,5% акцій? Одночасно між компаніями розгорівся конфлікт також і за контроль над Київстаром.
Залишивши збоку численні юридичні гачки, за які чіплялися сторони під час розв'язання своїх питань у судах, зазначимо, що з погляду пересічного користувача мобільного зв'язку, а ним нині є майже кожний український платник податків, додатковий конкурент на цьому ринку — завжди добре, оскільки в результаті повинна знижуватися ціна. І, схоже, українські суди, хоч там як ми до них нині ставимось, все ж виконали це суспільне замовлення. На судовому полі Altimo в основному перемогла, і Теленор була навіть вимушена в квітні цього року деконсолідувати Київстар зі своєї звітності. Тобто сьогодні жодна компанія не має контролю над одним із двох найбільших мобільних операторів країни. Але перемога виявилася, по суті, Пірровою — далі- то був глухий кут. Зборів акціонерів і засідання ради Київстару тими самими судами були заблоковані...
Схоже, Altimo отямилася першою. У розмові з журналістами Бабаєв неодноразово робив наголос на тому, що статус-кво для обох компаній — найгірший варіант. Найкращим він, як уявляється, вважає варіант об'єднання. І приводить для прикладу ТНК—ВР. Другий, але гірший і набагато важче досяжний вихід із ситуації, — цивілізоване «розлучення», під час якого компанії повинні б обмінятися рівнозначними активами. Але тут каменем спотикання може стати премія за контроль над Київстаром, яку може зажадати Теленор, у той час як Altimo на підставі судових рішень стверджуватиме, що такого контролю ні в кого немає.
А чим обернеться збереження статус-кво? Відповідаючи на це запитання «Дня», Бабаєв, висловлюючи свою думку, послався на те, що під час судових колотнеч акції Теленор сильно впали, хоча згодом, за словами Бабаєва, дещо «відіграли» назад. Щодо капіталізації Altimo, то вона тільки зростала...
Як відреагують на принадну пропозицію миру в Норвегії? Це ще незрозуміло. І саме з цією метою Бабаєв днями летить в Осло, де в нього заплановані зустрічі з журналістами... Зрозуміло, що насправді йдеться про спробу зондажу, або, інакше кажучи, про розвідувальну акцію. У будь-якому випадку, це може свідчити про серйозні наміри.
Так вирішують суперечки у світі бізнесу. І наскільки схожа ця бізнесова ситуація на те, що відбувається в нашій країні! Так чому б політикам (а в нас, на жаль, чистих у ставленні до бізнесу політиків практично й немає) не взяти на озброєння подібні підходи?
