На цьому сесійному тижні в народних обранців так і не дійшли руки до військової реформи. Розгляд законопроекту «Про реформування Збройних сил України» в другому читанні був запланований на четвер, однак спікер достроково закрив засідання через неможливість продовжувати роботу: трибуну блокували комуністи, які вкотре домагалися винесення на голосування питання про відкликання українського контингенту з Іраку. Ми вже не раз ставали свідками того, як у парламенті прокидався потужний гальмівний механізм. Схоже, тиск і фізичні методи впливу перетворилися на норму парламентського процесу. Зараз парламент левову частку своєї роботи витрачає на політичне «самообслуговування» окремих фракцій і груп. Мабуть, це варто врахувати виборцям у 2006 році. Втім, практично у кожній фракції чи групі є люди, які знають, що таке не лише поіменне голосування, але й поіменна відповідальність за те, що відбувається в державі. Завдяки їм планка української політики ще не впала остаточно. Про державні, а не тимчасові та популістські підходи до процесу реформування вітчизняних Збройних сил — в інтерв’ю «Дню» глави комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Георгія КРЮЧКОВА.
Взагалі-то, життя показує, що політичний клас і суспільство продовжують жити в паралельних світах. Це спадає на думку, коли бачиш службу і життя наших саперів у Лівані (фоторепортаж про них — на стор. "Подробиці").
— Навколо ідеї реформування Збройних сил в українському парламенті нині точиться чимало дискусій, причому думки висловлюються нерідко протилежні. Чому вітчизняному політикуму так важко дається усвідомлення того, що військова реформа справді потрібна?
— Я б сформулював запитання так: чому так важко проходить закон про реформування ЗС? Почнемо з того, що реформування української армії назріло й перезріло. Ми запізнилися із здійсненням цих заходів принаймні років на п’ять. Увесь цей час певні заходи, звичайно, відбувалися, але то були скоріше паліативи. Проходило скорочення армії, однак не в правовому полі. У результаті ми прийшли до такої чисельності, яка досить серйозно — тисяч на 35 — розходиться з чисельністю, визначеною законом. Тож реформування армії є життєвою необхідністю, і схвалення Радою національної безпеки та оборони України відповідного рішення, згідно з яким передбачається перехід до системи цивільного Міністерства оборони, розмежування функцій між міністерством і Генеральним штабом, перехід на тривидову структуру, перегляд інфраструктури ЗС, впровадження системи демократичного контролю та скорочення чисельності армії, було єдино правильним кроком. Наш комітет з самого початку наполягав на розробці проекту закону, який би включав в себе не лише вирішення питань про чисельність і структуру ЗС, але й систему соціальних гарантій. Цей законопроект розглядався довго, перетерпів різні трансформації, в парламенті з цього приводу були дійсно гострі дискусії. Частина депутатів виявила справжню стурбованість тим, щоб були забезпечені соціальні гарантії військовим. Однак певна частина використала сам факт — пропозицію про скорочення чисельності ЗС на 155 тисяч чоловік — у політиканських, демагогічних, популістських цілях. Для звинувачень у тому, що нібито розвалюється армія, підривається обороноспроможність держави й т.д. Причому такі заяви робили й роблять досі ті, хто сам доклав рук, щоб довести ЗС до критичного стану. Ті, хто ще не так давно був при владі, зокрема в ролі прем’єр-міністра, за часів якого фінансування ЗС відбувалося анітрохи не краще, ніж за його попередників. Тобто в обсягах не більше 60% від мінімально необхідних потреб, з яких понад 90% витрачалося на утримання війська. Будучи біля керма, ці панове легко мирилися з тим, що українська армія за роки свого існування не одержала жодного нового виду та системи озброєнь, з тим, що наші ЗС оснащені бойовою технікою третього покоління, тоді як армії США, інших держав НАТО — четвертого, п’ятого, шостого, вже повідомляють, що навіть сьомого покоління. Їх це не турбувало тоді та не турбує зараз. При прийнятті бюджетів ніхто з цих «захисників армії» не підтримував пропозицій про збільшення асигнувань на оборону. Зате сьогодні, коли йдеться до виборів, бажаючи заручитися підтримкою військових, вони про них згадали. І думають, що цією демагогією їх завоюють. Мовляв, дивіться, хтось руйнує армію, а ми ж захищаємо вас! Це — приклад чистої демагогії. І це — злочинна постановка питання.
Обговорення законопроекту в першому читанні було дуже й дуже складним, однак все ж Верховна Рада зуміла проголосувати. На засіданні РНБОУ, яке відбулося нещодавно, було ще раз наголошено на необхідності проведення реформування ЗС. З урахуванням ситуації, яка склалася, вирішили дещо відкоригувати підхід щодо чисельності. Вирішили не зачіпати в планах наступний рік, а визначити лише чисельність на кінець цього року. Та скоротити армію не на 80 тисяч, як раніше повідомлялося, а на 70 тисяч.
Ці 70 тисяч складаються з 20 тисяч вакантних посад, які ліквідуються, п’яти тисяч військових, які переходять в підпорядкування Мінтрансу, зменшення на 14 тисяч призову до армії та на дві тисячі — набору до військових навчальних закладів тощо. Реальне скорочення «живих людей» буде десь в районі 40 тисяч чоловік, причомуо 20 тисяч — це річна природна плинність. За законом, пропозиції зі скорочення чисельності ЗС подає Президент, а затверджує ВР. Президент буквально днями подав свої пропозиції, тож правові перешкоди зняті. Я розумію, що певним політичним силам «по барабану», чи буде прийнятий цей закон, чи не буде. Демагогії вистачатиме, і, очевидно, в другому читанні він проходитиме теж важко. Але сподіваюся, що в більшої частини депутатського корпусу все-таки вистачить здорового глузду, розуміння того, що треба прийняти рішення та поставити крапку. Те, що зараз відбувається в ЗС, те, що трапилося під Мелітополем, є свідченням занепаду дисципліни, відповідальності, вимогливості у ЗС, що розпочався далеко не сьогодні. Ми повинні ввійти в становище військових — прапорщиків, офіцерів, генералів, які віддали службі все життя, багато з них не мають цивільної фахової підготовки, як і власного житла. Люди хочуть знати, що їх чекає, які все-таки гарантії будуть їм надані. Кілька тижнів тому я зустрічався з офіцерами Харківського гарнізону, їх було близько 600, і зачитав їм проект закону, підготовленого до другого читання. Можу чесно сказати, що він був одностайно схвалений присутніми. Після зустрічі офіцери підходили до мене вже в неофіційній обстановці, дякуючи за такий законопроект. Єдине, про що вони просили, — щоб цей документ якомога швидше був прийнятий. Тож, звертаючись до колег-депутатів, закликаю подумати про те, що кожного дня, коли засідає парламент, тисячі військових сидять біля радіоприймачів, чекаючи від ВР рішення. А ми його не приймаємо.
— Якими є ключові параметри законопроекту про реформування ЗС, підготовленого до другого читання?
— По-перше, це перехід на трьохвидову структуру, по-друге — затвердження нової чисельності ЗС станом на 30 грудня 2004 року. Велика увага приділена питанню соціальних гарантій — вихідної допомоги, допомоги з працевлаштування, перепідготовки. За пропозиціями офіцерів було записано норму, згідно з якою ветеранами військової служби можна вважати тих, у кого вислуга не менше 20 років, а не 25, як зараз. При досягненні 45-річного віку та при наявності 15 років вислуги призначатиметься 40% пенсії, до якої в подальшому додаються по 2% за кожний рік, але загалом сума не може перевищувати 50% до досягнення пенсійного віку. Розроблені питання про забезпечення житлом, обчислення пенсії з урахуванням оплати праці на момент звільнення тощо. Тобто комплекс гарантій передбачений дуже широкий, причому гарантій таких, які мають всі шанси бути схвально прийнятими військовими.
— Які ваші прогнози щодо голосування? І як голосуватиме фракція КПУ?
— Дозвольте мені з міркувань такту не відповідати на останнє запитання. Мені непросто це все дається. Дуже непросто.
— Позиції вашої фракції ще немає?
— Є позиція. Але я не хотів би про неї говорити. Як кажуть в Одесі, я вже й так забагато сказав.
— До речі, хіба в четвер не ваша фракція зірвала роботу парламенту, вимагаючи втретє поставити на голосування питання про вивід українського контингенту з Іраку, тим самим відстрочивши запланований на цей день розгляд законопроекту про реформування ЗС? Який ваш коментар до цієї ситуації?
— Я не є керівником фракції. Я докладу всіх зусиль, щоб закон був прийнятий. Як депутат, як голова комітету та як комуніст я це обіцяю. Саме так я розумію ситуацію та вважаю, що саме така позиція впливатиме на ставлення людей до моєї партії. Офіцерство знає, хто їх захищає і хто пробиває такий закон.
— Ситуація навколо подій на складі озброєнь під Мелітополем потроху прояснюється, роблять свої висновки експерти, вимальовується картина того, що сталося. Ви були там — ваш коментар?
— Коли кажуть, що вибухи сталися в результаті «спрацювання» людського фактора, — це безперечно. Далися взнаки відсутність контролю, дисципліни, порядку. Але людський фактор і інші чинники в себе включає. Сьогодні вже відомо, яка приватна структура порядкувала на складі. Невідомо ще, правда, які люди за нею стоять. Отже, тут є над чим подумати. Проблема військових складів виникла давно. Були рішення РНБОУ з цього приводу, інших високих інстанцій. Але як можна навести порядок на складі в умовах, коли, скажімо, майже половина боєприпасів не накрита? Для цього потрібні величезні кошти. Міністр оборони України Євген Марчук називав цифру — близько 900 млн. грн. А в нас на цей рік виділено 20 млн., на наступний рік заплановано стільки ж. І лише з 2006 року — 400 млн. При такому підході до 2006 року ми можемо злетіти в повітря! Це ж була не найбільша база.
Найперше, що зараз потрібно зробити, — залізною рукою навести порядок на всіх базах. Негайно. І не тільки Міноборони цим має перейматися, а державна влада загалом. Треба зосередитись на пом’якшенні ситуації там, де найгірше становище, — інформація про ситуацію на базах у Міноборони є.
Друге — треба вирішити питання про фінансування. Мова не лише про бази — в занедбаному стані інші військові об’єкти, не кажучи про військові містечка. Не можна керуватися такими міркуваннями: армія терпить — от і добре. Ось іще з рік, буде краще з фінансами, тоді ми їм щось і дамо. Проте, як кажуть, поки час прийде, ішак здохне... Фінансування армії за залишковим принципом — це хвороба, якої треба негайно позбуватися. Адже коли трапляється якась НП, ми знаходимо кошти. І платимо вже не за те, щоб попередити, а за те, щоб якось подолати наслідки, викладаємо на порядок більше. Під час відвідування Мелітополя голова спецкомісії з розслідування причин катастрофи на військовій базі, прем’єр Віктор Янукович у досить категоричній формі поставив перед представником Мінфіну завдання вирішити питання з фінансуванням. При цьому до мене як до представника депутатського корпусу він тут же звернувся з проханням переконати парламент допомогти уряду вирішити цю проблему. Ось це я можу назвати державницьким підходом.
Нарешті, третє: слід якнайшвидше(!) приймати закон про реформування ЗС, який поставить все на свої місця. Тоді військові заспокояться й працюватимуть так, як треба. Зараз же люди в погонах сидять на валізах та чекають, що з ними буде далі.
