Кульмінація вітчизняного футбольного сезону наклалася на чемпіонат Європи в Португалії. На такому фоні блідо виглядав би навіть чемпіонат Англії чи Італії. Тому в згаданих країнах, та й в усіх решті (навіть у Росії), не проводять ігри чемпіонату під час фіналів світової чи європейської першості. Пригадую, як у пам’ятному для нас 1988 році італійці перенесли початок чемпіонату країни через те, що якраз проходили Олімпійські ігри...
Феєрверк, влаштований у столиці з приводу одинадцятого чемпіонського титулу «Динамо», міг би бути набагато урочистішим, якби в ці хвилини більша частина футбольних уболівальників не сиділа перед телевізорами, спостерігаючи за іграми «Євро-2004» в Португалії.
Це зовсім не применшує досягнення команд, які успішно пройшли довгу дистанцію турніру та вирішили свої завдання. Не меншим є незадоволення тих, хто не зіграв так, як розраховував, пустивши за вітром чималенькі кошти спонсорів.
Про львівські «Карпати» з їхніми амбітними керівниками та розбалансованою грою вже писали чимало. А чи можуть бути задоволені спонсори полтавської «Ворскли», яка мала б боротися за призові місця, а реально ледь утрималась на чотирнадцятому місці? Скільки років не дають віддачі інвестиції в сімферопольську «Таврію», яка щораз провалює як не весь сезон, то більшу його частину? Відверто провалив сезон київський «Арсенал», остаточно заплутавшись у внутрішньокомандних конфліктах. Потенційний конкурент київського «Динамо» не зробив жодного кроку вперед як у спортивному, так і в організаційному плані.
Зате можуть радіти «Оболонь» і «Борисфен». Дві скромні команди з мінімальним фінансуванням, укомплектовані гравцями, яких нікуди більше не запросили, показали, наскільки великою в сучасному футболі є роль тренера, роль колективу. Після того, як «Борисфен» позбавився взимку половини своїх кращих гравців, всі пророкували команді виліт із вищої ліги. На практиці команда із райцентру виявилась у числі кращих у «весняному» чемпіонаті. Тренер Олександр Рябоконь зумів налагодити командну гру, налаштувати футболістів на боротьбу в кожному матчі. Разом із тренером «Оболоні» Петром Слободяном наставник «Борисфена» довів, що успішно виступати в чемпіонаті України цілком можна й без запрошених іноземців.
Дніпропетровський «Дніпро», який став торік «піонером» свідомої політики комплектування команди виключно українцями, на фініші розчарував. Здалося, що, обігравши київське «Динамо», команда вирішила всі завдання й догравала турнір абияк. Футбольний клуб, який претендує на щось більше, ніж періодичне лоскотання нервів лідерам, не має права грати так, як грав «Дніпро» в останніх турах. Схоже виступив і «Чорноморець». Невдача у боротьбі за четверте місце деморалізувала команду. Сподіваємось, ненадовго. Є надія, що до конкурентоспроможних команд приєднається «Іллічівець» із Маріуполя. Команда не стала просто місцем «заслання» гравців, непотрібних у Донецьку. У кращих своїх матчах маріупольці були гідними місця серед лідерів. Несподівана винагорода у вигляді додаткового місця в Кубку УЄФА за європейською квотою «фейр плей» (чесної гри), не виглядає для «Іллічівця» незаслуженою.
І, нарешті, про лідерів. Донецький «Шахтар», позбавившись практичних шансів стати чемпіоном і принагідно змінивши тренера, грав на фініші в хороший футбол. Кубок України став за це достойною винагородою. Керівництво клубу продовжує політику збирання до Донецька іноземних гравців і тренерів «другої категорії зірковості». Те, що до нас не поїдуть зірки світового ґатунку, вже давно прийнято й не обговорюється. Зате в нас ці зірки можуть зійти.
Багато хто скептично поставився до запрошення в Київ форварда з Латвії Маріса Верпаковскіса. Новобранець «Динамо», попри переможні голи, забиті в іграх Латвії із Туреччиною за вихід на чемпіонат Європи, не виглядав аж занадто переконливо. Сьогодні Маріс — визнана Європою зірка, футболіст, який змусив рахуватися з собою захист кращих збірних континенту. Хто знає, зіграв би Верпаковскіс на такому рівні в Португалії, якби не кількамісячна школа київського «Динамо». Адже вперше ми побачили нинішнього Маріса саме у вирішальних іграх за київський клуб. «Реактивний» латиш став чи не першим іноземцем, що перетворився на суперзірку, приїхавши в Україну. Хоча скептики можуть зауважити, що Верпаковскіс не такий уже й іноземець: хлопець виріс і став футболістом на території нашої колишньої союзної батьківщини, його виховали представники радянської, тобто нашої футбольної школи.
Вже 10 липня грою за перший національний суперкубок розпочнеться новий футбольний сезон в Україні.
