Залишається тільки дивуватися, коли і куди зникла традиційна
українська гостинність. Щоб розставити хоча б деякі крапки над «і», «День»
звернувся із запитаннями до іноземців, які нині працюють або вчаться в
Україні: «Що вам тут подобається, а що ні?»
Рідко який іноземець, відповідаючи на такі запитання, не
згадає про оформлення візи, реєстрацію у відповідних органах та проходження
митниці. Жоден іноземець, навіть більш-менш обізнаний з особливостями життя
тут, не може до кінця зрозуміти таємничу природу перепон, які створюються
Україною для громадян інших країн. Кожен іноземець упевнений у тому, що
дивовижні процедури, придумані нашою країною для іноземних громадян, аж
ніяк не сприяють її репутації.
Прес-секретар посольства Німеччини в Україні Ерік ТІНТРУП:
— Україна завжди турбується про свій міжнародний імідж
за кордоном. Тому дуже важливо створити умови для гостинного прийому іноземців,
для того, щоб сюди хотілося приїжджати і туристам, і інвесторам, тобто
тим, хто, власне, й творить імідж за кордоном. І Україна для цього має
поліпшити деякі моменти. Митні, імміграційні, прикордонні процедури іноді
є дуже ускладненими. Тільки один приклад: іноземців під час проходження
митниці примушують купувати медичний страховий поліс, вартість якого коливається
від $7 до $15. У жодній європейській країні не існує вимоги мати саме місцеве
страхування. Приміром, німці мають страхові поліси своєї країни. Нащо їм
українські, якими вони не користуватимуться? І чому про необхідність купувати
місцеву страховку люди дізнаються тільки на митному контролі, а не в консульствах
України за кордоном? Можливо, це відбувається тому, що ця вимога є неофіційною.
Якщо, приміром, на митному контролі дуже велика черга, то в іноземця є
шанс «проскочити» без страховки. Коли людей мало, його неодмінно примусять
це зробити...
Штефан ФОСС, керівник київського бюро німецької інформагенції
ДПА:
— Тут дуже важко отримати відповідь від офіційних осіб.
Я не хочу сказати, що це національна риса, але моїй журналістській роботі
це дуже заважає. Також мені цікаво, чому місцеві чиновники, бачачи перед
собою іноземця, котрий розмовляє російською, принципово розмовляють з ним
українською мовою? Тим більше, що між собою вони спілкуються російською.
Я дуже поважаю незалежність України, її мову, але хай тоді люди, котрі
відмовляються розмовляти з іноземцями російською, володіють англійською
мовою.
Мені було б дуже зручно їздити тут на власному автомобілі,
але я цього робити не буду, тому що даішники дуже люблять зупиняти машини
з «жовтими номерами», сподіваючися здерти з їхніх власників гроші... (Іноземці
в нашій країні їздять на авто з «жовтими номерами». Це, щоправда, не означає,
що серед іноземних автолюбителів не може бути злочинців і що українські
громадяни теж не їздять на таких машинах. Із коментаря начальника Центру
громадських зв’язків ГУМВС України в Києві Олександра Зарубицького: «Із
«жовтими номерами» часто їздять люди, що справді становлять для нас інтерес».)
До речі, про міліцію. Якось так повелося, що іноземці,
розповідаючи про враження від України, не забувають і про спілкування з
доглядачами порядку.
Грег БЛЮМ, редактор відділу бізнесу газети «Kyiv Post»:
— Я багато чув про те, що до іноземців чіпляється міліція.
Іноді вони стають жертвами злочинів. Однак такі випадки є винятком, а не
правилом, переважна більшість іноземців живе тут без таких інцидентів.
Особисто я мав проблеми з міліцією, коли носив довге волосся. Стрижка розв’язала
проблему дуже швидко. Загалом же будь-хто знає, чому міліціонери чіпляються
до людей і чому бюрократи влаштовують перевірки: всі вони, маючи вбогі
заробітки, потребують хабарів. Це — частина життя в Україні. Якщо це вам
надокучає, від’їжджайте.
Мортеза ХАШЕМІНЕЖАД, студент КПІ:
— Мене, іранця, міліція затримує дуже часто і без будь-якого
приводу. Звичайно, при цьому вона вимагає пред’явити документи. Нещодавно
мені необхідно було здати паспорт на прописку, замість нього мені видали
довідку, чинну тільки до 9 числа. Звичайно, паспорт за обіцяний час не
зробили, отже, поміж документів у мене залишилась тільки довідка, термін
дії якої вже закінчився. Що мені пред’являти міліціонерам?
Іранець розповів і про іншу проблему, властиву іноземцям-студентам.
З кожного у вузі вимагають річну страховку, вартість якої не мало не багато
— $100. Але це тільки за виклик «швидкої допомоги», якщо ж студент потребує
іншого лікування, то мусить розраховуватися тільки з власної кишені. Крім
того, студенти з інших країн повинні щороку проходити обстеження на СНІД,
що теж небезплатно. Ніхто проти цього не заперечує, але якщо Хашемінежад
уже рік не виїжджав з України, то чого він знову має обстежуватися? Чого
тоді заразом не перевірити й українських студентів?
Чи є світло в кінці тунелю? Хоч би як там було, але багато
іноземців, незважаючи на перепони й рогатки української бюрократії, все-таки
працюють або вчаться в Україні. Звичайно, дехто з них, скажімо, дипломати
чи інші відповідальні працівники виконують тут свою місію і залишити негостинну
країну вони просто не можуть. Але нашу репутацію хоч якось рятує саме те,
що іноземці таки знаходять певне задоволення від життя в Україні. Приміром,
американець Блюм відверто заявляє, що йому подобається життя тут, він отримує
задоволення від бурхливої атмосфери Києва, вважає це приємною зміною порівняно
із щоденною рутиною вдома. Він не забув згадати про красивих українських
дівчат. Окремим пунктом своїх симпатій виділив сало. Німець Фосс у захваті
від наших так званих кухонних розмов, які в його рідній країні трапляються
рідко. Йому подобається, що звичайні люди з радістю спілкуються з іноземцями.
(Зрештою, всім відомо, що в ресторанах і на базарах найбажанішими гостями
є іноземці, тому що, хто ж, як не вони, може добре заплатити). Тож бюрократична
машина ще не повністю добила імідж України, який нині тримається на речах,
непідвладних чиновникам. Але в цивілізованій державі, що веде мову про
свою участь у європейських справах, так не повинно бути.
№222 19.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
