— Бачите, он іде людина, в солом’яному капелюсі?
— Бачу, — зарозуміло відгукнувся Остап. — Ну й що ж? Це губернатор острова Борнео?
— Це Паніковський — сказав Шура. — Син лейтенанта Шмідта
— Як, ще один син? — сказав Остап. — Це стає забавним.
(І. Ільф. Є. Петров. «Золоте теля»)
З того моменту, коли Юлія Тимошенко оголосила про свою опозиційність і з нею нічого не трапилося, кількість опозиціонерів у країні стала неухильно зростати. Схоже, що вважати себе опозиційним, стане найбільш модною фішкою нового політичного сезону. І ця мода, поступово, загрожує перерости на опозиційну епідемію. Не минає й тижня, щоб якийсь політичний карлик не оголосив себе справжньою та єдиною опозиційною силою, спроможною зупинити олігархічний наступ.
Більше того, мікроідеологи цих об’єднань навіть намагаються теоретизувати на цю тему, пояснюючи «місту і світу» своє опозиційне кредо. «Бути опозиціонером — значить мати власну позицію, не повзати перед олігархами, сказати тверде «Ні» подальшому зубожінню громадян і некомпетентності влади», — говориться в заяві однієї з партій (Народна партія Литвина). На переконання іншої, прийти до влади через опозиційну діяльність можливо лише тоді, коли партія стане виразником економічних інтересів своїх виборців.(УНП).
З опозиційною спокусою мало не кожного дня, доводиться стикатися й людям у владних коридорах. З різного роду «джерел, які побажали залишитися невідомими», раз у раз виходить «конфіденційна» інформація про нові політичні проекти, націлені в опозиційне майбутнє. Зростання опозиційних діячів в Україні може перейти всі допустимі межі і, можливо, скоро їх стане більше, ніж літературних та історичних самозванців усіх часів і народів.
«Коли ми поміняємося місцями — ми станемо владою, а ви — опозицією. Це ми для вас створюємо сьогодні сильні контрольні інструменти», — заявляє Юлія Тимошенко. І в цих заявах, вся суть їхньої гри. Людям без переконань потрібні лише інструменти для створення комфортних умов. У засаленій політичній колоді змінюються лише козирі, а масті, на жаль, залишаються тими ж.
КОМЕНТАРІ
Як очікується, сьогодні лідер блоку свого імені урочисто оповістить про створення опозиційного тандему (якщо, звичайно, Роман Безсмертний у черговий раз не попрохає про відстрочку). Напередодні цієї події «День» пропонує думки експертів про перспективи української опозиції.
«Завдання нової української опозиції: думати та діяти не як «антивлада», а думати і діяти як майбутня влада»
Вадим КАРАСЬОВ , директор Інституту глобальних стратегій:
— По-перше, в Україні опозиції до сьогоднішнього дня не було й немає. Замість неї була «не влада», а «контрвлада» чи «антивлада». Тобто політичні сили, які не було допущено у владу, і які розглядали свою політичну діяльність, як боротьбу проти влади і за владу. Що, безперечно, визначало специфіку цих сил. Це була реактивна опозиція, яка реагувала на помилки, злочини, непутящість і непринциповість влади, але яка, у свою чергу, не випереджала владу в баченні майбутнього країни, в формулюваннях національних інтересів, в формуванні національного проекту тощо.
І лише зараз, коли починає складатися парламентсько- президентська республіка, на основі нехай і слабкоструктурованих, але політичних партій, можуть з’явитися умови для формування опозиції не як антивлади, а як політичної сили, яка не лише критикує владу, але й випереджає її в баченні розвитку країни.
У цьому й була проблема української опозиції, що вона завжди була більше реактивною, аніж креативною. Вона здатна переграти владу інтелектуально, на креативному та філософському рівні, а не на рівні радикальних заяв і методів політичної боротьби. Таким чином, головний сенс цієї тези в тому, що необхідний перехід від опозиції як антивлади до опозиції як політичної діяльності.
Що стосується нинішньої ситуації, то на опозиційному полі не буде дефіциту. З одного боку, є блок Юлії Тимошенко, яка має контрольний пакет на опозиційну діяльність у Верховній Раді. Можливо, що БЮТ залишиться монопольним держателем прав на опозиційність, якщо «Наша Україна» в тій чи іншій формі приєднається до владних політичних сил і ввійде в так звану широку коаліцію. З іншого боку, враховуючи складність соціальної та економічної ситуації, враховуючи все зростаюче невдоволення, в тому числі й прихильників Партії регіонів, соціально-економічною політикою нинішньої влади, спостерігається активізація опозиційних сил у вигляді заяв окремих політичних партій, які не пройшли до парламенту, про освоєння ніш опозиційної діяльності.
Тому не виключено, що на опозиційному полі може бути досить серйозна конкуренція. І той, хто перший заявить сьогодні про опозиційність, той за рік-два може отримати непогані політичні бонуси. До того ж, враховуючи останні події в структурі влади (я маю на увазі незгоди між Президентом і прем’єром з кадрових, економічних і політичних питань), не виключено, що все більшу опозиційну стилістику, опозиційні методи використовуватиме сам Президент і його Секретаріат.
Тому поряд з Блоком Юлії Тимошенко з’являться різного роду квазіопозиційні, мікроопозиційні та інші опозиційні сили, які конкуруватимуть на протестному політичному полі. Тому, скоріше за все, Юлія Тимошенко не отримає монополію на опозиційну діяльність, хоча контрольний пакет БЮТ, безперечно, збереже.
Що стосується бізнесу. Бізнес ніколи не може бути в опозиції з тієї простої причини, що йому там некомфортно. Бізнес може підтримати нові політичні сили, які можуть запропонувати йому альтернативу й розумні дії у владі на тому чи іншому етапі історичного розвитку. Навіть уже сьогодні багато які бізнес- групи другого, неолігархічного ешелону подумують про підтримку опозиції, селекцію та вирощування нових політиків, які могли б не просто освоювати опозиційну стилістику в своїй діяльності, не просто боротися з владою, а спроможні мислити перспективно, стратегічно.
У цьому й полягає завдання нової української опозиції: думати і діяти не як «антивлада», а думати і діяти як майбутня влада, здатна взяти на себе політичну відповідальність за майбутнє країни.
«АМОРАЛЬНА БIЛЬШIСТЬ ОБИРАЄ АМОРАЛЬНУ ВЛАДУ»
Євген ГОЛОВАХА , доктор філософських наук, заст. директора Інституту соціології:
— Той склад, який зараз перебуває в опозиції разом із Тимошенко, одночасно буде і лівою, і правою, і центристською опозицією. Так що в нас всі три типи опозиції в одних руках. Поки що в нас є опозиція особистості, а не чітких політичних переконань. Опозиція одних особистих інтересів щодо інших особистих інтересів. Є влада зі своїм особистим інтересом і опозиція зі своїм особистим інтересом, вона ж буде правою, лівою, центристською, червоною, синьою, помаранчевою — в залежності від того, наскільки це вигідно. Опозиція та влада в нас практично однакові, якщо їх поміняти місцями, буде те ж саме. Можна перефразувати математичне правило: від зміни місць доданків сума влади і опозиції не змінюється. Скажімо, подивіться на комуністів, які за ідеєю повинні були відстоювати інтереси свого «зубожілого» електорату. Цей електорат, слава Богу, поменшав, але все ж таки довірив їм захист своїх інтересів!
Чи зможе бізнес породити щось абсолютно нове? Зможе, але це нове буде ще більш аморальне, аніж нинішня влада й опозиція. Чим же зараз займається бізнес? Видавлює надприбуток. Але я його не звинувачую, він такий, який є. Слава Богу, що хоч такий є. Молитися на нього потрібно! Може, за 100 років він стане цивілізованим. Країна все перемеле, бо в неї є перспектива. І не потрібно її зв’язувати з цими людьми — Тимошенко, Ющенком, Януковичем, Симоненком, Морозом. Я колись давав вашій газеті інтерв’ю про аморальну більшість. Аморальна більшість обирає аморальну владу. У цьому вся проблема. Всі думають, що завтра прийде Ісус Христос на білому віслюкові, в’їде до президентського палацу й замість того, щоб ще прихоплювати нові будівлі, піклуватиметься про суспільство. Нащо ми всі шукаємо в цій владі корінь зла? Ми її самі зробили! Кожен з нас!
Потрібно самим працювати, кожному думати, розуміти ситуацію, в якому суспільстві живемо. Благати Бога, щоб воно ще гіршим не стало. Щоб краще стало, потрібно 100 років, а гірше можна за два дні зробити...
«ВИНИКАЄ НОВА ЛIНIЯ РОЗКОЛУ: ОЛIГАРХIЧНИЙ КАПIТАЛ ПРОТИ СУСПIЛЬСТВА»
Вікторія ПІДГОРНА , політолог:
— Формування й розвиток майбутньої опозиції багато в чому залежить від поточних політичних процесів. І не в останню чергу від того, яку ухвалу прийме «Наша Україна» з питання входження до широкої коаліції і в якому форматі. Якщо НУ приймає ухвалу про входження до широкої коаліції в повному складі і розчиняється в ніші ПР, то діяльність парламентської опозиції обмежується лише діяльністю партії БЮТ. Що, своєю чергою, малює нам цілком реальну перспективу майбутнього політичного двопартійного проекту, який негативно впливатиме на процеси, що відбуваються в суспільстві. Такий проект просто зацементує розкол лінією Схід — Захід, який, на жаль, так актуалізований останнім часом. З іншого боку, в можливому рішенні «нашоукраїнців» повністю перейти в опозицію так само буде більше негативу. Оскільки блок НУ частково сформовано з представників олігархічного капіталу, який не ринковий за своєю сутністю. Бо зростає багато в чому за рахунок бюджетних коштів, на різних схемах ухилення від податків, забезпеченні себе пільгами, преференціями та протекціоністською політикою держави, яка забезпечує його цими інструментами. Тобто це не зовсім ринковий бізнес, оскільки він не існує в рівних умовах і завжди претендує на якісь ексклюзивні умови. Але цей бізнес існує в усіх парламентських проектах. І якщо ці люди (олігархат НУ) приймуть ухвалу залишитися в демократичному середовищі, то це негативно позначиться на демократичних процесах, робитиме цей процес непослідовним.
Тому перспективи формування нової опозиції могли б виникнути, якби лише частина НУ приєдналася до широкої коаліції, а регіонали, своєю чергою, підтягли б до себе всі олігархічні сегменти різних політичних сил. У цьому випадкові ми отримаємо зовсім іншу систему розколу, яка вже не відповідатиме розколу Схід — Захід, а проходитиме лінією: олігархічний капітал проти суспільства. У цьому випадкові суспільний розкол проглядається вже більш чітко й зрозуміло. З одного боку, є олігархи, представники неринкового бізнесу, які мають політичне представництво. І з іншого — є суспільство, наразі ще не структуроване політично. У якому перебувають як люди найманої праці, так і сегмент ринкового бізнесу. Тобто різні групи населення, які з різних причин ще політично неоформлені. Ось вони й захищатимуть інтереси більшої лібералізації, більшої рівності, рівних умов. Тобто ту справедливість, яку так непогано вловила Юлія Володимирівна. Йдеться про справедливість не лише в соціальному значенні, але й у ринковому. Справедливість у цьому випадкові є об’єктивною основою для цих груп, яка поки що ще лише оформлюється. І в цьому випадкові там все одно опиняться ті представники «Нашої України», що не сповідують тих принципів, які сповідують «любі друзі». Ось ці люди й повинні захищати інтереси ринкового, ліберально спектру.
У зв’язку з цим, називати ПР лібералами у мене не повертається язик, бо їх основний принцип — це «ексклюзивність». Суть її полягає в тому, щоб відсікати всіх, хто може скласти їм конкуренцію. Вони на цьому стоять і стоятимуть. І до ліберальної системи це не має ніякого стосунку. Скоріше навпаки, вони використовуватимуть державу, щоб затулити рота решті суспільства.
Тому політичні сили, які перебувають у опозиції, мають бути демократичного характеру, тобто, захищати різні верстви населення, які ще не структуровані і не оформили свої інтереси. Серед них і сегмент того ринкового бізнесу, який прийнято називати малим чи середнім. Хоча серед них уже достатня кількість досить великих і серйозних компаній, які користуючись тими чи іншими нішами й можливостями, конкурують з великими групами, не маючи при цьому можливостей останніх. І ось ці люди складають те дифузне середовище, яке за ідеєю має бути оформлене в нову політичну силу.
І багато що залежатиме від того, хто очолить нову політичну опозицію, хто сформулює ці принципи й кого зможе об’єднати сегмент ринкового капіталу, який зайнятий поки що, в основному, своїм виживанням. І не в достатній мірі дозрів для того, щоб створити свою політичну партію.
Але, якщо нас чекає п’ять років цього парламенту (в чому я не зовсім упевнена), то за цей час ця нова партія сформується.
Щоправда, при цьому потрібно мати на увазі, що на всі так звані технологічні політичні проекти скоріше за все чекатиме провал. Бо рівень довіри до партій у перехідних суспільствах дуже низький. І Україна тут не виняток. Тому на першому етапі краще вести роз’яснювальну роботу, не позиціонуючи себе як партія. А ця робота, своєю чергою, якщо її буде грамотно й системно проведено, забезпечить цій силі довіру людей. І лише після цього люди зможуть довіритися їм як політичному (партійному) проектові.
