Над святкуваннями 25-річчя створення знаменитого руху «Солідарність» у портовому польському місті Гданську знову завирував дух революції. Не лише тому, що центрi уваги були президенти післяреволюційних держав — Віктор Ющенко і Михаїл Саакашвілі. І навіть не тому, що створення четверть століття тому в Польщі профспілки «Солідарність» стало поштовхом для наступного повалення комуністичного режиму в країні. Річ у тім, що більшість виступів учасників святкової церемонії зводилися до революційних закликів — поширювати й надалі цінності свободи.
Михаїл Саакашвілі вже вкотре наголосив на необхідності встановлення демократії в Білорусі. Про режим Лукашенка, диктатури на Кубі, Бірмі і Північній Кореї говорив екс-президент Чехії Вацлав Гавел: «Ми повинні думати про цих людей і посилати їм знаки підтримки». Як повідомила вчорашня «Газета Виборча», Віктор Ющенко і Олександр Квасневський також обговорювали питання спільної політики щодо Білорусі. Президент України, зокрема, пообіцяв допомогти у налагодженні діалогу з Мінськом — аби поліпшити ситуацію з польською меншиною і «посилити у сусідів процеси демократизації». Крім того, на зустрічі з польським колегою Президент України обговорив питання проведення в Україні Саміту Демократичних держав Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону за участі представників ЄС, США і Росії. Поки що складно сказати, як до цієї ідеї ставляться у Брюсселі, Вашингтоні чи Москві, однак можна припустити, що Путін не буде в захваті від запрошення на цей саміт. Особливо, якщо, приміром, одним із питань зустрічі буде демократизація Білорусі (принаймні поки що це питання не входило до порядоку денного росіян). Хоча запросити Росію було б у принципі не зайве, якщо брати географічний вимір новоствореної організації: якраз Росія має вихід одразу до трьох морів — і до Чорного, і до Каспійського, і до Балтійського. Інше питання — в якому статусі російський президент братиме участь у саміті, адже йдеться про саміт демократичних держав... Відтак на зустрічі цілком можлива колізія: або доведеться визнати, що Росія — демократична країна (що дискредитувало б новий альянс), або ж вказати на брак свобод в цій державі (проте навряд чи для цього приїде Володимир Путін).
Під час гданських святкувань «білоруське питання» піднімав екс-президент Польщі і колишній лідер «Солідарності» Лех Валенса (до речі, нагороджений Віктором Ющенком орденом Ярослава Мудрого). Він, зокрема, наголосив, що потрібно надзвичайно виважено і обережно проводити політику демократизації на пострадянському просторі. «Росія на роздоріжжі. Чи буде Росія в майбутньому другом чи ворогом? Це питання. Усім державам потрiбна Росія — у неї величезні ресурси, але, звісно, вона потрiбна не як країна-гегемон, а як розвинута демократична країна», — наголосив Валенса. Він також закликав, що перед тим, як думати про повалення режиму Лукашенка, треба визначитися з підтримкою країни: «Ми повинні запропонувати цим країнам новий «план Маршала» (економічна програма США з надання допомоги розоренiй Другою світовою війною Європі. — Ред. ). Він підсумував, якщо білоруський режим буде повалено, а Захід не візьме на себе порятунок економіки країни, то результатом стане поява нестабільної держави на кордоні ЄС і лють Росії. Виступ Валенси прийшовся до вподоби далеко не всім. Пік антиросійських настроїв не дозволяє багатьох полякам змиритися з тим, що в питаннях демократизації потрібно рахуватися з думкою Росії. Утім, навіть якщо не враховувати думки Москви (а не це головне було у виступі Валенси), то враховувати думку білорусів вкрай важливо. Розчарування демократією і реформами у будь-якій із постреволюційних країн майже напевно може призвести до зневіри населення, а відтак цілком можливий прихід (і фактичний реванш) до влади авторитарних політичних сил...
КОМЕНТАРI
Які труднощі і ризики несе в собi «демократичний похід» на Білорусь? Із цим питанням «День» звернувся до експерта Центру східних досліджень у Варшаві Бартоша ЧИХОЦЬКІ:
— Схоже, що Польща намагається перевести нещодавній конфлікт із Білоруссю, пов’язаний із Союзом поляків, із двостороннього формату в міжнародний. Польський уряд вважає, що ця проблема стосується не тільки Польщі, а й інших сусідів Білорусі, тому Варшава співпрацює в цьому питанні з Україною та Литвою. Зустрічі в Гданську — приклад регіональних зусиль у цьому напрямку, але такі ж зусилля є й на рівні ЄС. Та питання конкретних інструментів впливу на режим Лукашенка — дуже складне. У нас дуже мало можливостей для цього: перекрити газ ми не можемо, не можемо закрити й банківські рахунки (я не знаю, де вони, але, напевно, не в Польщі), візи йому не потрібні... Питання економічних санкцій розглядали, але досвід з Іраком, Югославією показав, що від санкцій страждають насамперед пересічні громадяни країн, але не політична верхівка. Звісно, передусім треба розраховувати на позицію білоруського суспільства. Був такий період, коли в ЄС розраховували на Росію: мовляв, вона може змусити Лукашенка на продемократичні кроки, але це не виправдалося. Напевно, імпульс до змін може бути даний лише в Білорусі, можливо, деякими представниками самої правлячої еліти. Альтернативи з боку суспільства поки важко чекати, опозиція неоднорідна і не має великого впливу. Позиція України для Польщі відіграє дуже суттєву роль. У Польщі приходить розуміння, що Україна стає лідером на пострадянському просторі, витісняючи з цієї позиції Росію. На Україну орієнтуються демократичні еліти в пострадянському просторі. Хоч Польща і колишній член комуністичного табору, але і білоруси, і росіяни розуміють, що Польща належала нібито до іншого світу, а Україна вважається «своєю». На мою думку, голос України буде набагато сильніший, аніж Польщі не тільки в питанні Білорусі. Україна стане не лише для Варшави, а й для ЄС головним партнером у вирішенні багатьох питань на пострадянському просторі.
