33,1% українців готові проголосувати за вступ країни до НАТО. Про це свідчать останні дані опитування, проведеного Інститутом соціальної політики і політичної психології АПН України 3—10 травня цього року. Респондентам було поставлене запитання: якби референдум про вступ України до НАТО відбувся сьогодні, як би ви проголосували? 33,1% відповіли ствердно, проти висловилися 46,7%. 20,2% респондента відповіли, що взагалі не пішли б голосувати. Водночас з-поміж тих, хто взяв би участь у референдумі, за вступ до НАТО проголосувало б 41,4%, проти — 58,6%. Це співвідношення, як свідчить соцопитування, є набагато гіршим від того, яке було в жовтні 2002 року, коли за вступ України до НАТО готові були проголосувати 59,8%, проти — 40,2% респондентів. Організатори соцопитування звертають увагу на те, що в 2002 році керівництво держави заявило про прагнення приєднатися до НАТО, однак упродовж наступних років не проводилася роз’яснювальна робота серед населення відносно переваг членства в Альянсі, і тому намітилася тенденція до зниження кількості прибічників євроатлантичного напряму. «День» звернувся за коментарем до президента Центру європейських та трансатлантичних студій Олексія КОЛОМІЙЦЯ.
— Чому існує такий різнобій у соціологічних даних відносно підтримки українськими громадяни членства в НАТО? Більшість відомих опитувань показували, що рівень прибічників євроатлантичної інтеграції не перевищує 25%...
— На мою думку, немає особливих підстав для подиву щодо різниці в оцінках. Просто не зовсім коректно поставлене запитання: якщо сьогодні відбувся б референдум... Зрозуміло, що жодного референдуму сьогодні не буде. Чесно кажучи, особисто мене лише тішить цифра підтримки в 33%, оскільки більшість соцопитувань справді показує значно нижчий рівень підтримки. Але головне питання як для урядових, так і для неурядових структур полягає в тому, щоб дати українському громадянину чітке розуміння, що зараз являє собою НАТО і якими є перспективи розвитку цієї організації, котра поки що ефективно функціонує і єдина спроможна реально дати гарантії безпеки і демократичного розвитку.
— Наскільки успішно справляється із завданням інформування населення щодо натівської тематики нова влада?
— Ця робота ведеться, м’яко кажучи, дуже незадовільно. Існує комплекс проблем. Перша — відсутність скоординованих дій всередині влади щодо політики роз’яснення пересічним українцям переваг інтеграції до НАТО. Друга — відсутність чіткої стратегії у відповідних недержавних структурах. На сьогодні, наскільки мені відомо, на основі вільнюської зустрічі міністрів закордонних справ розроблено стратегію інформування населення. Думаю, що вона буде репрезентована під час майбутнього візиту генсека НАТО Яапа де Хооп Схеффера. Але виникає інше питання: якими будуть механізми її реалізації? Хто буде безпосередньо займатися її втіленням? Ще один важливий пункт — фінансування.
— Які сьогодні існують ризики того, що рівень підтримки НАТО стане ще меншим?
— По-перше, найбільший ризик — це можлива невідповідність задекларованих нинішнім керівництвом цілей їхній практичній реалізації. По-друге, ефект боягузтва: попереду парламентські вибори, і існує загроза «прив’язування» питання чіткої перспективи членства в НАТО до настроїв електорату. По-третє, внутрішня соціально-економічна ситуація може зазнати серйозних негараздів уже наприкінці цього року. По-четверте, відіграватиме певну роль виконання Цільового плану Україна—НАТО на 2005 рік, враховуючи, що для пiдписання i оприлюднення його знадобилось бiльше п’яти мiсяцiв часу. Крім того, Росія буде грати максимально стримуючу і гальмівну роль щодо майбутнього членства України в НАТО: розігрувати французько-німецьку карту, останні проблеми в Євросоюзі... Цей ризик не слід применшувати, особливо враховуючи нечіткість української позиції стосовно ЄЕП.
