15 листопада 2008 року — дата, яку варто запам’ятати, оскільки цього дня вершилася історія. У Вашингтоні пройшла перша зустріч «Групи двадцяти» (G 20), де представники двадцяти передових держав світу зібралися з метою вживання заходів проти світової фінансової та економічної кризи. Результати саміту поки що обмежилися лише декларацією про наміри, проте, незважаючи на це, він залишається віхою, яка є поворотним моментом у історії.
Зіткнувшись із загрозою найважчої після 1930-х рр. економічної та фінансової кризи в усьому світі, західні промислово розвинуті країни (включаючи Росію), які в минулому панували на світовій економічній сцені, виявилися неспроможними знайти ефективний вихід із ситуації. Навпаки, всі надії на полегшення чи навіть подолання кризової ситуації в усьому світі виявилися покладені на країни, що розвиваються, які лише зараз почали набирати економічної сили — насамперед, на Китай.
У результаті «Велика вісімка», склад якої виключає найважливіші країни, що розвиваються, назавжди втратила свій вплив. Глобалізація призвела до докорінних змін у розподілі впливу та можливостей, заклавши підмурок для нового світового порядку XXI сторіччя.
Після того як буде подолано світову кризу, порядок речей вже ніколи не буде колишнім. Захід — США і Європа — все ще перебуватимуть у стані відносного спаду, в той час як країни Азії та Латинської Америки, які розвиваються, опиняться в числі переможців.
Реакція США на зниження свого впливу в світі — обрання першого афроамериканського президента, Барака Обами — була вражаючою. Перебуваючи в розпалі однієї з найважчих криз в історії, Америка довела собі та світу свою здатність до адаптації. Вже зараз очевидно, що подібне рішення матиме три наслідки, які вплинуть на майбутнє.
По-перше, обрання афро-американця на пост президента покладе край трагічній спадщині рабства та громадянської війни в Америці. Відтепер питання, які стосуються кольору шкіри, розрізу очей чи статевої приналежності, вже не відіграватимуть вирішальної ролі при визначенні успіху кандидата на високий або навіть найвищий пост. Нинішня політична система США відображає демографічні зміни в країні, оскільки кольорова частина населення є найбільш швидкозростачою.
По-друге, вибір Обами в середні терміни приведе до переорієнтування закордонної політики США. Зокрема, трансатлантичний/європейський фокус американської закордонної політики, який був до цього сам собою зрозумілим, поступово відійде в минуле.
По-третє, триваюче зрушення багатства і впливу з Заходу на Схід надасть поштовх внутрішній реорганізації культурно-політичної перспективи Америки.
Північносхідні тихоокеанські держави — Китай, Японія, Південна Корея — вже стали найбільш значними кредиторами США, і їхній вплив зростатиме й надалі внаслідок фінансової кризи. У доступному для огляду майбутньому найбільші можливості для розвитку лежать у цьому регіоні, і, в силу як економічних, так і геополітичних причин, Америка все частіше звертатиметься до Тихоокеанського регіону, таким чином знижуючи значення своєї трансатлантичної орієнтації.
Все це — погані новини для Європи, оскільки, щойно закінчиться світова криза, європейські країни просто втратять частину своєї значущості. І, на нещастя, Європа не лише не робить нічого для запобігання чи розвороту свого занепаду — вона прискорює процес власною поведінкою.
Обравши Обаму президентом, Америка повернулася до майбутнього в складі глобалізованого, багатополюсного світу; Європа, з іншого боку, знову відкриває для себе національну політику — таким чином занурюючись у минуле! Європейська конституція виявилася провалом, Лісабонський договір про реформу ЄС опинився в підвішеному стані після того, як Ірландія відмовилася його прийняти, і посилення європейського економічного управління заблоковане розбіжностями між Німеччиною та Францією. Реакція країн-членів ЄС на цю тупикову ситуацію, з якої не видно виходу, однозначна: замість того, щоб спробувати відновити процес більш глибокого політичного та економічного злиття, вони головним чином діють самі по собі, намагаючись заповнити порожнечу, яка утворилася.
Зрозуміло, що координація між членами-країнами існує, і навіть часом є успішною, проте без сильних європейських організацій подібні поодинокі досягнення довго не триватимуть.
Існує дуже реальна небезпека, що Європа просто пропустить історичний стратегічний поворот до багатополюсного світу — і заплатить за це чималу ціну. Після зустрічі у Вашингтоні всі європейці без винятку — навіть євроскептики Британських островів — повинні були зрозуміти, що ця стратегічна реорганізація відбувається саме зараз! Якщо європейці не можуть усвідомити, що XIX сторіччя закінчилося, всесвітній караван продовжить свій шлях у XXI сторіччя без них.
Йошка ФІШЕР, який майже двадцять років очолює німецьку Партію зелених, посідав посаду міністра закордонних справ і віце-канцлера Німеччини в період із 1998 до 2005 р.
