Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Європа всередині нас

Українські діти співчувають дорослим та хочуть допомогти країні вийти з кризи
12 вересня, 2008 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Дослідження Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна «Майбутнє України очима дітей» ще раз підтвердило: наші дорослі та їхні діти живуть на різних планетах. При цьому діти виглядають набагато зрілішими за своїх батьків, критичнішими, вони є реалістами та справжніми європейцями. Вони не ділять суспільство на Захід, Схід, Північ і Південь, будь-яка мова для них — це спосіб пізнання світу та себе в світі, до того ж — можливість знайти спільну мову з людьми. Гроші — не мета, а матеріальний вимір свободи, а Україна — найкраща в світі держава. Так вважають діти з усіх без винятку регіонів України віком від десяти до 16 років, представники усіх соціальних прошарків, які цього літа відпочивали в Міжнародному дитячому центрі «Артек». Найцікавіше, що під час проведення опитування соціологи не давали їм готових відповідей, а запропонували написати твір. Очевидно, варто прислухатися до мудрої дитячої думки, оскільки голосом дитини...

Детальніше про результати дослідження розповіла експерт Інституту ім. Горшеніна Вікторія САВОСТЬЯНОВА.

— Пані Вікторіє, про які основні тенденції можна говорити, провівши аналіз опитування цих дітей?

— Опитування включало цілу низку запитань, зокрема: якою повинна стати України через десять років, щоб нею можна було пишатися; якою має бути країна, щоб її поважали в світі; як подолати бідність в Україні; що треба робити, щоб жити в державі стало безпечно, а також питання, якою повинна бути школа, щоб дітям хотілося в ній навчатися; як покращити стан екології; що треба зробити, аби чисельність населення збільшувалася, а не зменшувалася.

— Також був ряд так званих демографічних питань стосовно того, де дитина хотіла б навчатися далі (у якому вищому навчальному закладі), ким вона мріє стати, де хоче працювати, скільки дітей бажає виховувати, коли хоче одружитися і які завдання ставить на майбутнє, тобто чого мріє досягти у житті...

За результатами дослідження можна виділити декілька основних тенденцій. По-перше, наші діти дуже мирні. Вони відстоюють мир і не сприймають жодного насильства або авторитарного управління. Про це вони кажуть так: Україна повинна бути обов’язково мирною країною, мусить дружити з усіма сусідніми державами та й усіма країнами світу в цілому. Діти досить часто підкреслювали у своїх відповідях, що Україні треба налагоджувати міжнародні зв’язки. Дуже часто діти висловлювались за те, що Україна повинна бути єдиною та незалежною. Дивує, що діти досить по-дорослому та прагматично підходять до цих питань. Коли вони про це говорять, то наголошують, що Україна має рухатися своїм власним шляхом та просто підтримувати нормальні дружні відносини з усіма державами світу. На думку дітей, не треба вибирати між Заходом чи Сходом — Росією чи Європейським Союзом — треба просто йти власним шляхом і бути достатньо сильною країною, щоб зберігати свою незалежність.

Обов’язково у своїх відповідях діти згадують про нерозвинутість України в економічному плані, екологічну кризу, недолугість соціально-економічної політики. Проте досить цікаво, що багато хто з дітей негативно ставиться до українського політикуму й багато хто пропонує замінити його взагалі.

— Як саме діти про це говорять: пропонують конкретних осіб на заміну нинішнім політикам чи висловлюють загальні фрази?

— Наразі діти не бачать в політиці якогось прикладу — когось, кого можна наслідувати. Тому вони нікого спеціально не виділяють і кажуть, що їм усі політики не подобаються, вони однакові й працюють заради власної користі, що ніхто з них не дбає про інтереси країни та її народу, тому їх усіх потрібно замінити.

— А якою діти бачать Україну в міжнародному товаристві?

— Досить часто діти відповідали, що Україна має стати такою, щоб її поважали. Цікаво, що досить багато дітей наголосили: щоб нас поважали інші держави, Україна повинна навчитися поважати саму себе, тобто українці повинні шанувати спочатку себе і тільки тоді вибудовувати якісь відносини з іншими державами. Це досить цікава тенденція як для дитячого віку. Взагалі з-поміж 1600 творів важко вибрати найцікавіші моменти (діти заповнювали анкети у формі відкритих відповідей, були як загальні теми, так і вільні, тобто кожен писав те, що вважав за потрібне). Тому деякі збіги у відповідях досить суттєві. Так, якщо 5% дітей говорить, що незалежно від обставин, вони пишаються своєю країною, то це досить високий показник для такої форми опитування. Оскільки варіантів відповідей дітям не пропонували, то те, що вони написали, відображає тільки їхні думки та переживання, що дуже важливо.

— За даними вашого опитування, чимало дітей нарікає на те, що вчителі не професійні й не вміють поводити себе з дітьми. Виходить, ця проблема дуже важлива для дітей?

— Це питання дійсно болюче в учнівському середовищі. Про психологічний дискомфорт у школі говорить майже кожен другий учень, тобто діти не так скаржаться на матеріально-технічну базу школи, як на поведінку вчителів, їхню неповагу до дітей. Також школярі нарікають, що часто вчителі не можуть доступно пояснити матеріал, зриваються на уроках. Хоч би як банально це звучало, але дехто з дітей зазначив, що деякі вчителі не люблять дітей. Одна дівчинка написала про це досить цікаво: вона пропонує зробити професію учителя більш оплачуваною та престижною, бо нормальна людина (так пише дівчинка) на цю роботу не піде, мовляв, сюди йдуть ті, хто ні на що не здатен. Ось така точка зору в дітей.

— А взагалі дітям подобається вчитися чи вони хочуть чимшвидше подорослішати?

— Тут існують різноманітні погляди. Є діти, які задоволені школою й охоче вчаться. Дехто каже, що ті, хто хоче отримувати знання, робитимуть це за будь-яких умов, а ті, хто не хоче вчитися, то робитимуть так, як їм здається краще. Наміри щодо подорослішання досить явні, але на запитання «Чого у своєму житті я обов’язково хочу досягти?» діти відповідали, що хочуть допомогти своїй країні, вони бачать багато проблем і неодмінно щось робитимуть, аби їх вирішити. Приблизно 3% дітей мріють стати дипломатами — якраз щоб допомогти Україні розвивати міжнародні відносини. Багато дітей хоче йти в політику та працювати у державних структурах, тобто наші діти серйозно дивляться на своє майбутнє і дуже часто говорять: коли я виросту, я хочу залишитися у пам’яті народу гарною і доброю людиною.

— Окрім політиків та дипломатів, ким ще мріють стати діти. Наприклад, учителями?

— Таких зовсім небагато. На першому місці серед професій, які обирають наші діти, юристи та економісти, дещо менше віддають перевагу технічним спеціальностям, дуже багато обирає творчу професію: мріє стати актором, дизайнером, архітектором. Також популярна серед дітей професія лікаря. Крім того, діти впевнено відповідають на запитання, як боротися з бідністю: треба побудувати притулки для дітей, бомжів, щоб допомагати цим прошаркам населення. Таким чином у них формується майбутнє бачення своєї професії. Відштовхуючись від такої позиції, дитина вказує, що мріє бути хорошим лікарем, аби допомагати людям (і бідним, і багатим), щоб вони приходили до нього і охоче записувалися на прийом.

— Кажуть, що політична ситуація настільки в’їлася в життя, що діти розуміються на цьому не гірше від дорослих. Чи помітний вплив політичного життя на дітей, як часто вони обговорюють проблеми коаліції, перевиборів чи інших політичних проблем?

— Діти говорять про це дуже часто, така тенденція стала помітною ще в ході минулорічного дослідження. Нині рівень політизації дітей дуже високий. Ми навіть виявили, що діти можуть розповідати одне одному на шкільній перерві політичні анекдоти, тобто вони дуже гарно орієнтуються серед політичних фігур. При цьому ставляться до політики досить скептично: дорікають політикам за несерйозність, кажуть, що треба витрачати гроші не на перевибори, а вкладати ці кошти в розвиток економіки. Тобто, діти досить раціонально підходять до цих проблем. Читаючи їхні твори, ми помітили, що діти не схильні до дискусій навколо особистих рис політиків. Натомість вони вважають, що людина повинна відповідати посаді, яку обіймає. Якщо ж вона з цим не справляється, то мусить піти. Це свідчить про прагматичне та раціональне ставлення дітей до політики, вони не готові втягуватися у цей хаос.

— Чи можна сказати, що наші діти меркантильні?

— В жодному разі. Вони раціонально мислять, але меркантильність у плані матеріального забезпечення їм не властива. Наприклад, ніхто не вказував, що у житті треба заробити якомога більше грошей, вони просто писали, що мріють мати гарну роботу та гідну зарплатню.

— А де мріють діти жити у майбутньому — в Україні чи поза її межами?

— Більшість дітей воліє лишитися на Батьківщині. Хоча зустрічалися твори (таких мало), у яких діти вказували, що хочуть здобути освіту за кордоном або навіть жити там. Одна дівчинка написала, що було б добре, якби після її повернення з-за кордону в Україну у неї не виникала думка: і як я тут живу?

— Як би ви підсумували отримані результати? Це — те покоління, на яке можна покладати надії?

— Взагалі ми дійшли висновку, що діти можуть стати справжньою надією для України, тому що нині виховуються нове покоління з новими цінностями. Тобто у них немає радянських стереотипів та пережитків, вони ідентифікують себе громадянами України і формують єдину націю. Діти досить відверті, цінують справедливість і дуже чуйні до популізму. А країну діти сприймають досить позитивно і дуже багато творів містили патріотичні висловлювання. Найцікавіше, що за відповідями дітей було важко визначити, звідки вона родом — із західної чи східної України. Лише подивившись на підпис, ми з’ясовували це, адже багато дітей зі сходу України писали твори українською мовою і вимагали в них, щоб їм у школах викладали уроки державною мовою. Натомість діти із західної України часто висловлювали побажання знати російську мову, а ще — що нам треба мати гарні відносини з Росією. Діти досить спокійно ставляться до так званої проблеми розколу України. Минулого року вони писали, що ця проблема вигадана політиками. Хочу наголосити, що це покоління — творче, розумне й активне. Такі діти, коли виростуть, дійсно побудуть європейську країну.

Оксана МИКОЛЮК, Інна ФІЛІПЕНКО, «День»
Газета: