Хоч би як намагалися з приводу цього жартувати, але
Григорій Суркіс і насправді є саме почесним президентом футбольного клубу
«Динамо» (Київ). Почесним тому, що безпосередньо справами клубу щодня опікується
інша людина — перший віце-президент клубу «Динамо» Ігор Суркіс. І коли
виникла необхідність дізнатися про справи «Динамо» із першоджерела, то
близькі до команди люди порадили мені звернутися саме до нього, а не до
старшого із Суркісів. Наша розмова підтвердила, що керівники «Динамо» дуже
уважно читають усе, що про команду пишуть у пресі взагалі і в газеті «День»
зокрема і, безперечно, не з усім погоджуються. Однак цього разу точка відліку
в нас була спільна: виступ «Динамо» в Лізі чемпіонів є невдачею, яка болюче
вдарила по престижу чемпіона України. Отже, що зумовило такий несподіваний
і неприємний результат?
«Я дуже радий успіху «Шахтаря». Президент цього
клубу мій друг, і я одним із перших привітав його з виграшем в «Арсеналу».
Рінат Ахметов робить у Донецьку для футболу те ж саме, що ми в Києві. Багато
робиться в Кривому Розі, президент «Кривбасу» теж мій добрий знайомий.
Чим більше буде міцних футбольних клубів, які будуть здатні виступати достойно
в Європі, тим буде краще для всіх нас. Зрозуміло, що дружні стосунки в
житті не заважають нам бути непримиренними суперниками на футбольному полі.
Однак тільки під час гри.»
— Найпростіше — послатися на зовнішні фактори, а саме:
помилки суддів, на те, що не щастить, травми тощо. Усе це мало місце, і
за іншого збігу обставин ми б готувалися тепер до виступів у другому етапі
Ліги чемпіонів. Однак робити такі висновки — значить і надалі залежати
від тих самих випадковостей, від одного точного або неточного удару, від
однієї помилки воротаря, від одного суддівського рішення. Гадаю, що причини
нинішньої невдачі «Динамо» є глибшими і в цих причинах слід розібратися.
Не тепер і одразу, а охолонувши, зробивши аналіз. Не можна давати волю
емоціям гарячими слідами кількох невдалих матчів. Наша мета залишається
тією ж самою — вивести команду «Динамо» (Київ) на новий, якісно новий рівень
розвитку.
— Після несподіваної поразки від ПСВ у Києві спочатку
в пресі було ваше інтерв’ю з досить жорсткою критикою на адресу футболістів,
які зіграли нижче за свої можливості, потім була прес-конференція Валерія
Лобановського, на якій вину в невдачах «Динамо» було вже майже порівну
розділено між командою і журналістами, а згодом був виступ Григорія Суркіса
на захист Лобановського від зазіхань преси, зокрема московської. Чи свідчить
такий розвиток подій про певну зміну оцінки поразки команди: від негативної
— до оптимістичної?
— Ми не маємо права забувати, що команда «Динамо» є візитною
карткою нашої країни, флагманом нашого футболу. І тому всі, котрі причетні
до команди, мають зробити все можливе, аби команда знову перемагала. Що
ліпше робити — публічно вишукувати недоліки і називати винних, чи вже зараз
почати роботу на перспективу? Я не проти критики, вона команді необхідна
і коли «Динамо» виграє, і коли програє. Ми самі критикуємо, і нас критикують
— це нормально. Проте до певної межі. Коли почали критикувати Лобановського,
ми вважали за потрібне підкреслити повну довіру керівництва ФК «Динамо»
до цього видатного спеціаліста. Я не бачу сьогодні людей, які б могли професійно
критикувати тренувальний процес у команді. Я цей процес бачу не перший
рік, бачу, як працюють, тяжко працюють футболісти. Можна оцінювати результат,
це право глядачів, журналістів, але в самому тренувальному процесі слід
глибоко розібратися, перш ніж робити зауваження Лобановському.
— Хто ж тоді, на вашу думку, може оцінити тренувальний
процес?
— Ви думаєте, це буду робити я? Я функціонер, моє завдання
— зробити все, щоб команда мала всі умови для повноцінної підготовки. Це
все для команди забезпечено на високому рівні, і робота триває. Ми завершуємо
будівництво футбольного манежу в Кончі-Заспі, цього не має жодна європейська
команда, інфраструктура клубу продовжує розвиватися. На збудованих клубом
полях у кілька змін тренуються діти та юнаки всіх вікових груп, багато
чого іншого робиться щодня для «Динамо». У той же час тренувальний процес,
підготовка футболістів є справою тренера, якому ми цілком довіряємо. Кого
можна поставити поруч із Лобановським?
— Займаючись матеріальним забезпеченням провідної команди
країни, ви не можете не бачити, що поруч із кількома футбольними клубами,
які мають, завдяки засновникам, надійну фінансову базу, в Україні існують
десятки команд, у яких немає джерел для фінансування. Про масовий і дитячий
футбол і говорити не випадає. Він просто зникає. І можна зрозуміти вболівальника,
котрий вважає, що мільйони, витрачені на купівлю футболістів за кордоном,
краще було б витратити на дитячий та юнацький футбол, який би дав таких
гравців у сто разів більше.
— Гроші, на які розвивається київське «Динамо», чесно зароблені
засновниками клубу, з них сплачено податки, і людям, які безкорисливо допомагають
нашій найкращій команді, а тепер і збірній України, слід тільки подякувати,
бо вони дають гроші не для своєї слави або престижу, а для престижу України.
Щодо футболу на місцях, то якраз цим займається нині Григорій Суркіс на
посаді президента національної футбольної федерації. Масовий футбол, дитячі
спортшколи одержуватимуть кошти, але це буде зроблено так, щоб кошти пішли
саме за призначенням, а це в умовах нашої бюрократії не так легко зробити.
Досвід побудови структури клубу «Динамо», де всі: від дитячих тренерів
— до зірок основного складу — працюють на кінцевий результат, буде застосовано
в масштабах усього нашого футболу. Можете не сумніватися, результат буде
відчутний уже найближчим часом.
— Ви сьогодні назвали «Динамо» флагманом нашого футболу.
Проте об’єктивно на цей момент у нас інший флагман — «Шахтар» із Донецька,
який єдиний залишився представляти Україну в єврокубках. Як ви поставитеся
до того, що футбольний центр країни перейде зі столиці в регіони, а провідна
роль від «Динамо» — до інших команд?
— Я дуже радий успіху «Шахтаря». Президент цього клубу
мій друг, і я одним із перших привітав його з виграшем в «Арсеналу». Рінат
Ахметов робить у Донецьку для футболу те ж саме, що ми в Києві. Багато
робиться в Кривому Розі, президент «Кривбасу» теж мій добрий знайомий.
Чим більше буде міцних футбольних клубів, які будуть здатні виступати достойно
в Європі, тим буде краще для всіх нас. Зрозуміло, що дружні стосунки в
житті не заважають нам бути непримиренними суперниками на футбольному полі.
Однак тільки під час гри. А потім ми знову друзі. Я багато в чому людина
колишнього, ще радянського часу. Мені стає незручно, коли люди за кордоном
бажають нам перемоги над своїми командами, тому що вони не є вболівальниками
конкретно «Реала», «Баварії» або «Манчестер Юнайтед». Я цього не розумію.
Колись уся країна однаково вболівала і за київське «Динамо», і за московський
«Спартак», коли вони грали, представляючи свою державу. Я й тепер уболіваю
за «Спартак», коли той грає не з українською командою в єврокубках. А про
«Шахтар» і казати нема чого. Я зроблю все, щоб приїхати в Донецьк на першу
гру із «Сельтою» і буду першим уболівальником «Шахтаря». Хотів би, щоб
так було завжди, щоб уся Україна вболівала за наші команди в єврокубках,
а не тільки Київ, Донецьк чи інше місто. А щодо того, хто буде флагманом...
Думаю, що кілька поразок не можуть похитнути авторитету «Динамо». Ми будемо
щосили доводити своє право бути найкращою командою України. Доводити на
футбольних полях і тут, і за кордоном.
— Під час телерепортажу з Манчестера один коментатор
докладно розповідав про бюджет їхнього клубу, про прибутки та видатки.
А про свою команду — ні слова. Чи не думаєте ви, що така закритість, брак
повної інформації про клуб відвертає від «Динамо» прихильників команди,
люди вже не відчувають того єднання, яке було колись. Дедалі більше вільних
місць на трибунах. А без глядачів який футбол?
— Про гроші я вже казав, а глядачів у нас, думаю, забирає
телевізор. Я з дитинства футбольна людина, ходив на стадіон завжди, пацаном
намагався пролізти на футбол, навіть коли не мав квитка. У нас тоді було
менше розваг, менше видовищ. Життя було інше. Сьогодні футбольний уболівальник
регулярно може дивитися вдома ігри найкращих команд світу. Витягнути його
на стадіон, щоб він уболівав за свою команду, не так просто. Якщо народ
уже на «Барселону» та «Реал» у Києві не йде, не збирається повний стадіон,
якщо на гру з ПСВ більшість квитків була по п’ять гривень і їх не розкупили...
Думаю, що десь було припущено помилку, і тепер вітчизняний футбол слід
пропагувати і захищати так само, як пропагують і захищають вітчизняного
виробника. Повторюю, для того, щоб команда грала добре, ми в «Динамо» робимо
все необхідне. Напевно, треба більше працювати над пропагандою нашого футболу.
Мені казали в Мілані, що вони там уже відшкодували всі витрати на нашого
Андрія Шевченка, одних футболок по всьому світу продали на кілька мільйонів…
А це ж наш футболіст, який тут не приносив таких прибутків. Учитися нам
треба, як подавати і продавати футбол.
— Наші політики вже цьому навчилися. Як ви ставитеся
до того, що під прапори футбольної команди стають цілі партії або команда
йде у якусь партію, як ішло «Динамо» в СДПУ(о) або «Карпати» — в Аграрну
партію? Хто від цього виграє, політики, футболісти?
— Я не політик, ніколи ним не був і не буду. Тому вести
мову про партії чи політиків не маю повноважень. А свій особистий погляд
висловити можу. Політика у футболі була і буде завжди. Хоч би що хто казав.
І тут нічого не можна змінити. Коли Президент країни приходить уболівати
за збірну — це політика? Політика, звичайно, але що в цьому поганого? І
не в нас це почалося. Той же Берлусконі, власник клубу «Мілан», ніколи
не приховував, що саме завдяки футбольним успіхам «Мілана» став колись
прем’єр-міністром і ще раз може стати. Знову підкреслюю, що це мій особистий
погляд.
— Тоді, якщо можна, вашу особисту точку зору щодо того,
коли київське «Динамо» знову вийде на той рівень, який дозволяв обігравати
чи грати на рівних із найкращими командами Європи, а не радіти, як тепер,
із того, що «попсували нерви «Манчестеру»?
— Коли ми нещодавно говорили з Андрієм Шевченком, він сказав,
що такої команди, якою було «Динамо» навесні 99-го, в його житті вже не
буде ніколи. Не буде таких стосунків у команді, такого бажання разом подолати
найвищу футбольну вершину. Андрій бачить стосунки людей у Мілані, і йому
можна вірити. Тоді нам не вистачило зовсім трошки, щоб грати у фіналі Ліги
чемпіонів. Тепер слід робити нову команду. Ми утримували Реброва півтора
року, Шевченка два з половиною роки. Ці люди переросли рівень українського
чемпіонату, і ми не могли їх не відпустити. Я не став би казати, що нині
«Динамо» не має колишніх перспектив. Команда була готова і цього року,
але не склалося. Послухайте, що казав про «Динамо» тренер «Манчестер Юнайтед»,
думаю, що такий спеціаліст, як Фергюсон, не буде давати порожніх компліментів.
Алекс Фергюсон відзначив високу організованість команди «Динамо», великі
її перспективи. А те, що на сьогодні ми залишились без того потенціалу
в нападі, який був за Шевченка та Реброва, було відомо. Футболісти такого
рівня не підбираються і не виховуються за один момент. Я вже казав, що
ми не прийматимемо скороспілих рішень щодо конкретних футболістів. Нехай
хлопці відпочинуть, у них, до речі, вперше за останні роки буде повноцінна
відпустка, а не десять-дванадцять днів. А потім зберемось і почнемо працювати.
Будуть, звичайно, і зміни у складі. Когось ми запросимо, з кимось розпрощаємося.
— Практика купівлі гравців у колишніх республіках СРСР
чи в колишніх соцкраїнах поки що себе не виправдала. А в нашому чемпіонаті
виховати гравців рівня Шевченка і Реброва непросто.
— Цілком згоден із вами. Нам треба піднімати національний
чемпіонат. Однак робити це тільки зусиллями Лобановського, Ахметова, Суркіса
дуже важко, хоча ми й робимо все, що від нас залежить. Кажуть, здається,
і ви писали, що кілька багатих команд забирають усіх найкращих гравців
до себе і послаблюють решту українських команд. А що нам, спокійно дивитись,
як талановитий футболіст чекає разових подачок від своєї команди, думає
не про те, як тренуватися, а про те, як заробити на життя. Поки що умови
для повноцінного зростання футболістів є лише в двох-трьох командах. І
ці команди будуть на перших місцях. Не в такій формі, як у нас, це є в
інших країнах, де також два-три провідних багатих клуби змагаються за першість,
а інші лише періодично втручаються в їхню суперечку. Гадаю, що приклади
ви самі наведете. Хіба не буде цікавою боротьба за перше місце в чемпіонаті
України між «Шахтарем» і «Динамо»? Головне, і я вкотре про це кажу, і ми
в «Динамо», і наші друзі в «Шахтарі» працюємо не для себе, а для всього
українського футболу. Збудовані та реконструйовані стадіони, поля, бази
— це все є і буде надбанням України, цього ніхто звідси не забере. Виховані
нашими клубами футболісти також підніматимуть і примножуватимуть авторитет
України.
