120 років тому, 14 березня 1883 року, в Лондоні обірвалося життя «основоположника наукового комунізму» (так повсюдно про нього писали за радянських часів), великого філософа та економіста ХIX століття, видатного публіциста та громадського діяча Карла Маркса. 65-річний Маркс, який дуже мужньо зносив тяжкі удари долі у 1881 — 1882 рр. (від раку померли в муках спочатку його дружина Женні, а потім улюблена дочка), помер миттєво, без страждань, немов заснув у кріслі. «І ім’я його, і справа переживе століття», — сказав на похороні свого друга Фрідріх Енгельс. Ім’я Маркса справді й сьогодні, у 3-му тисячолітті, знає весь світ; складніше з тим, що Енгельс визначив як його «справу». Саме тут найнаочніше виявилася виняткова внутрішня суперечність «марксизму» як одночасно наукової доктрини, пророчого вчення та революційного пролетарського «символу віри».
Легко можна уявити собі, як пишно відзначали б роковину смерті автора «Капіталу» в тому разі, якби «реальний соціалізм» продовжував існувати. Але саме тепер, в абсолютно інших історичних умовах, маємо можливість уважно і з належною повагою до видатної людини (яку, до речі, виявляють на Заході!) проаналізувати ті протиріччя у політичній та ідейній спадщині Маркса, які, мабуть, й не дали німецькому революціонеру змінити світ, як він мріяв.
Назвемо хоча б три найфундаментальніші протиріччя. Це: 1) суперечність між гуманістичним прагненням подолати відчуження людини від навколишнього світу та суспільства і ставкою на класову боротьбу; і насильство як засіб такого подолання; 2) розуміння об’єктивності ходу історичного розвитку, що не залежить від волі людей, — і, з другого боку, віра в те, що історією можна керувати, регулювати й навіть прискорювати її рух; 3) ясне усвідомлення того, що «про епоху не можна судити з того, що вона сама про себе думає, як і людину не можна оцінювати з того, що вона про себе говорить» — і, з другого боку, фанатична віра у прийдешню всесвітньо-історичну місію пролетаріату як найвищу істину (чи ловив себе Маркс на тому, що і він сам — продукт своєї епохи?)
І все ж та безпощадна, нищівна критика, якій Маркс піддав сучасне йому західне суспільство, величезною мірою сприяла тому, що капіталізм ХХ століття (особливо його другої половини) змінився за дуже багатьма істотними параметрами. В Європі та Північній Америці дуже уважно — і критично! — читали Карла Маркса. У нас його до небес звеличували, але не читали... Чи не це пояснює нинішню розстановку сил у світі?
