Вісім років керівники українського зовнішньополітичного відомства не бували в Індії. За цей час ця велика азійська країна, колиска унікальної цивілізації за кількістю населення майже наздогнала Китай, за кількістю програмістів обійшла всі країни світу, а за впливом у глобальній економіці впевнено посіла місце в першій десятці держав. Сьогодні ігнорувати у своїй зовнішній політиці Індію є тотожним відсутності уваги до фактично цілого континенту з колосальним потенціалом торгово-економічного, науково-технічного та гуманітарного співробітництва.
У той час як в українських політичних еліт руки не доходили до серйозного пошуку потужних зовнішніх інструментів внутрішньої модернізації, на щастя, українські та індійські підприємці не стояли на місці. Лише у січні — серпні цього року товарообіг між Індією та Україною зріс на 31,4% і сягнув 2,1 млрд доларів. При цьому позитивне сальдо на користь нашої держави склало 794 млн доларів. Іншими словами, торгівля з Індією для України за нинішніх непростих фінансово-економічних реалій є вкрай важливим джерелом надходження валюти та одним з інструментів збереження стабільності гривні. Не менш важливо і те, що ми поставляємо до цієї держави не лише метал та сільськогосподарську продукцію, але і турбореактивні двигуни, насоси, трансформатори, електрозапчастини, тобто наукомістку та із високою доданою вартістю продукцію. Примітно, що навіть в аграрному сегменті українські виробники в основному поставляють на півострів Індостан не просто зерно та насіння, а соняшникову олію, тобто продукт, що пройшов глибоку переробку в Україні, з усіма пов’язаними з цим вигодами з точки зору податків та створення робочих місць. Для багатьох українських промислових гігантів ринок Індії є добре відомим. Зокрема, наші компанії є серед відомих гравців на місцевому ринку. Для прикладу: не так давно консорціум «Укріндустрія» уклав контракт на будівництво коксохімічного комплексу в місті Нагарнар вартістю 440 млн доларів. У свою чергу, індійський бізнес дедалі впевненіше почуває себе в нашій країні, наслідуючи приклад свого легендарного в ділових колах земляка і одного з найбільших інвесторів в нашу економіку Лакшмі Міттала.
Закріпити ці успіхи та створити політичне підѓрунтя для перетворення Індії на дійсно ключового партнера України з виведенням товарообігу на рівень 5 млрд дол. США на рік — саме таке завдання поставив переді мною Президент Віктор Янукович, доручивши відвідати Нью-Делі з офіційним візитом. Не випадково у моїй програмі перебування в Індії елементи економічної дипломатії чітко домінували над всім іншим. І такий підхід до візитів вважаю необхідним застосовувати в якості модельного і по відношенню до більшості інших країн світу. Зовнішня політика повинна і здатна забезпечувати сприятливі умови для внутрішнього соціально-економічного зростання. Саме таку філософію сповідує глава держави, і саме такі підходи лежать в основі індійської дипломатії, що за останні десятиліття досягла колосальних успіхів на міжнародній арені, впевнено ставлячи питання про надання офіційному Нью-Делі статусу постійного члена Ради Безпеки ООН.
В індійській столиці мені було приємно відчути, що місцеві політики та підприємці не просто цікавляться Україною, але і добре знають наш потенціал, можливості і навіть проблеми. Мої розмови з індійським колегою Соманахаллі Крішною, міністрами економічного блоку уряду Республіки Індія, парламентарями, бізнесменами, без усякого перебільшення, носили вельми конструктивний діловий характер і були пов’язані з пошуком практичних шляхів підтримки двостороннього партнерства в самих різних галузях: від геології до космосу. Переговори показали, що заплановане нами більш ніж двократне нарощування товарообігу є цілком реалістичною метою і наявні чіткі параметри її досягнення. Активізація фактично занедбаного в попередні роки політичного діалогу між Києвом та Нью-Делі відкриє шлях для участі компаній з обох країн у великих інфраструктурних, енергетичних, аерокосмічних, оборонних проектах — усіх тих сферах, де бізнесу важко працювати без наявності порозуміння між урядами.
Не буду приховувати, по цілому ряду параметрів нам доведеться надолужувати втрачений час. Російські, казахстанські, білоруські, центральноєвропейські компанії, які мають схожий на наш набір пропозицій для індійських партнерів, тривалий термін працюють в Індії за активної політичної підтримки своїх держав. Конкурувати з ними буде непросто, але можливо. В українського керівництва є розуміння, що ми мусимо прийти в Індію надовго і всерйоз, перетворюючи цю велику країну на нового важливого партнера у справі реформування та модернізації, поруч із Китаєм, Туреччиною, арабськими державами — всіма тими гравцями, яким не приділялось достатньої уваги з середини 2000 рр., і які після обрання нового Президента в Україні були послідовно та рішуче повернуті до числа пріоритетних напрямів української зовнішньої політики.
