Лариса ІВШИНА, головний редактор «Дня»:
— На лютий 1998 року, коли вийшов перший номер англомовного дайджесту The Day, ми вже мали досвід роботи iз двомовною газетою. Власне, з початку того року до україномовного варіанту «Дня» додався російськомовний. Цей крок мав своє виправдання: не можна було ігнорувати запити російськомовних українців, тим більше, ми хотіли, щоб «День» читали за кордоном — у нашій діаспорі всіх країн колишнього Союзу. Окрім того, щоб стати доступними більшому колу читачів, ми одразу задумали й Інтернет-версію видання. У той же час ми відчували, що не варто зупиняти нашу експансію на цьому. Ми, звичайно, хотіли, щоб наше ствердження, що українське — це інтелектуальне, звучало й англійською. Вважали, що без цього було б непросто говорити про імідж країни за кордоном. І ми не тільки про це говорили. Ми намагалися це робити. І, зауважу, робили це у несприятливих умовах за відсутності будь- якої офіційної підтримки, без розкрутки, а за часів гострої опозиційності — при відкритому супротиві. Нам було дуже складно себе рекламувати, але ми точно знали, що українська журналістика, яку ми сповідуємо, якісна і відкрита. Вона повинна бути зрозуміла європейському читачеві і взагалі англомовному світовi. Створюючи англомовний дайджест, ми стверджували, що вона в нас є, що ми мислимо тими ж категоріями, що і весь цивілізований світ.
Скільки радості було, коли ми почали отримувати листи не лише з української діаспори, але й від англомовних читачів, які ніколи не чули про Україну. Вони писали нам iз різних країн про те, як вони знайшли нашу веб-сторінку в Інтернеті і відкрили для себе дивовижний світ української культури, історії. Їх зацікавило те, що ми робимо, і вони хочуть це читати. А потім у свій бік ми почули похвали, які ми б собі зі своєю високою планкою самокритики ніколи не дозволили: нас порівнювали з провідними газетами світу за якістю.
Потім був наступний крок — завдяки нашому англомовному тижневику дуже багато людей змінили своє уявлення про українців як націю. Вони дізналися, що є Україна, яка прагне до високих стандартів, яка духовна, яка має дуже багато цікавих людей — і все це завдяки чудовому колективу самовідданих журналістів, перекладачів, консультантів, які працюють на англомовний варіант і які розкішно володіють мовою. Я вдячна Людмилі Гуменюк, яка керувала цим проектом від початку. Ми, власне, задумували цей дайджест, наперед знаючи, з ким саме будемо його робити. За моїм уявленням, Людмила ідеально підходила на цю роль: окрім того, що вона — професіонал високого класу (що вона довела нещодавно, блискуче пройшовши чергове стажування в Англії), у ній відчувається потенціал росту. Праця колективу, який зараз очолює чудовий професіонал Марина Замятіна, — це подвижницька робота.
Ми неодноразово приймали у себе журналістів, які приїжджали з-за кордону на стажування. Показово, що студенти з Великої Британії та Німеччини, виховані в традиціях преси демократичного суспільства, автоматично визнали нас за своїх. І під час їхньої практики ми впевнилися, що між нашими журналістами і ними немає ні «залізної», ні «скляної» завіси.
Наша проблема не в перекладі англійською з української. Наша проблема в тому, щоб ми свої стандарти життя переклали на європейські. І тоді нас набагато краще будуть розуміти. Навіть, якщо ми не будемо досконало володіти іноземними мовами. Я думаю, що паралельно з цим перекладом англійською ми створюємо ще один інститут перекладу — саме понять і категорій, щоб ми були зрозумілі у світі.
Наш тижневик розвивається, і це, в принципі, відображає ще одну дуже хорошу рису журналістів «Дня». Ми ставимо високу планку амбіцій не тільки для завоювання українського інтелектуально вибагливого читача, але й ставимо цю планку для себе. Нас ніхто не зобов’язував додавати собі роботи, але прагнення донести наше розуміння країни до інших, які зараз часто знаходяться в полоні жахів про нашу державу, щоб вони мали багатше уявлення про Україну і українців. Вважаю, що наша скромна місіонерська робота отримує вдячність читачів. Власне до розуміння наших читачів ми прагнемо. Коли я говорила, що ми будемо розвиватися, то оскільки у нашій щоденній газеті дуже багато спілкування з читачами, ми будемо прагнути до того, щоб активніше спілкуватися з нашим англомовним читачем. Мені доводилося вже говорити, що ми мали плани спілкуватися із читачами німецькою і французькою, але поки що ці проекти обговорюються, і ми хотіли би бачити зацікавлених у цьому партнерів.
Я дуже вдячна всім журналістам, котрі створюють наш англомовний «День», за адекватне розуміння задуму і його реалізацію.
