Тема міграції все частіше висвітлюється українськими ЗМІ. З одного боку, Україна стає не тільки країною транзиту, але й країною призначення мігрантів. З іншого — мільйони українців працюють за кордоном, і більшість — нелегально. Певної двозначності додає той факт, що трудова міграція охоплює як легальну, так і нелегальну міграцію. Як оцінює нинішню ситуацію в цій сфері Міжнародна організація з міграції (МОМ)? Чи можна вважати міграцію позитивним явищем, чи з нею потрібно боротися? Чи потрібна Україні політика інтеграції мігрантів? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю розповідає регіональний координатор Представництва МОМ в Україні Тетяна ХАДЖИМАНУЕЛ.
— Пані Тетяно, чи володієте ви інформацією, скільки в Україні мігрантів, як легальних, так і нелегальних? І наскільки цю цифру можна порівняти з кількістю українських мігрантів за кордоном?
— Передусім, дуже важко давати точні цифри щодо нелегальної міграції — на те вона й нелегальна, що точно відстежувати її неможливо. За офіційною статистикою, зараз від двох до двох з половиною мільйонів українців працюють за кордоном. Але якщо подивитися на число українців, які їдуть працювати легально, — ця цифра становить 60—70 тис. осіб. Порівняймо. Різниця означає, що решта працюють нелегально. Водночас дехто з урядовців каже, що кількість українських заробітчан за кордоном — п’ять або навіть сім мільйонів осіб. Нещодавно була інформація про те, що заробітчани присилають в Україну до 10 млрд. доларів на рік. Як припущення це може означати, що кожен заробітчанин у середньому надсилає щомісяця по 200 доларів своїй родині. Що стосується іноземців в Україні — відповідних цифр немає. Звичайно, Україна не перебуває на такому економічному рівні, як країни, скажімо, Західної Європи. Наприклад, якщо людина законно працює в країні ЄС, то залежно від кваліфікації вона може заробляти близько 2—3 тисяч євро на місяць. Що ж до мігрантів, які приїздять сюди і працюють, ну, скажімо, на будівництві — вони навряд чи отримують більш ніж 300 чи нехай 500 доларів на місяць. Це дуже загальна оцінка.
Люди можуть поїхати кудись працювати за контрактом або маючи робочу візу. Я сама легальний мігрант, наприклад. Я приїхала із Греції й законно працюю в Україні. Нелегальними мігрантами вважаються як люди, які їдуть узагалі без віз, так і люди, які приїжджають законно, але залишаються після закінчення дії терміну візи. Вони їдуть до іншої країни під різними приводами, наприклад, беруть туристичні візи — а потім починають працювати, скажімо, в барах, на полях, на будівництві тощо.
— На сайті Державного комітету України у справах національностей та міграції є дані про те, що за оцінками ООН Україна посідає четверте місце у світі за кількістю людей, які в’їхали до країни. Висловлене припущення, що в Україні живе близько 4 млн. іноземців. Наскільки реальна ця цифра?
— Треба зважати, що ці підрахунки включають значний внутрішній рух у межах Співдружності незалежних держав. Можливо, припущення, що 4 млн. іноземців живуть в Україні, і відповідає дійсності. Але найбільш імовірне пояснення наведених у звіті цифр полягає в тому, що багато людей вільно їздили між країнами колишнього СРСР. Це важко оцінити, точні цифри насправді подати неможливо. Ми не знаємо кількості трудових мігрантів, які їздять в одну та іншу сторони. Наприклад, Україна не має візового режиму з Росією. За деякими українськими оцінками, зараз близько мільйона українців працюють у Росії. Насправді їх може бути значно менше — але може бути й два мільйони...
— Нещодавно вийшов звіт про імміграційну політику країн ЄС із оцінкою інтеграції мігрантів у суспільство. В ньому сказано, зокрема, що найкраще це робить Швеція...
— Так, скандинавські країни у принципі мають кращу політику інтеграції мігрантів.
— А що, власне, означає «політика інтеграції»?
— Ну, передусім, це залучення людей до ринку праці, щоб вони не тинялися без роботи. Надання певних соціальних гарантій, а також, звісно, освіта власного народу: програми проти ксенофобії та расизму. Це саме ті три кроки, до яких переважно вдаються країни Євросоюзу. І я б хотіла додати, що країни мають вигоду від імміграції. По-перше, люди приїздять і заповнюють прогалини в національній економіці, наймаючись на роботу, від якої місцеве населення здебільшого відмовляється. Тобто мігранти підтримують необхідні сектори економіки. По-друге, вони все ж «збагачують» суспільство. Я маю на увазі — показують, як виглядає решта світу, привозячи з собою різні культурні цінності, звичаї з інших частин світу. Для мене мультикультурність — це позитив, бо ми живемо у глобалізованому світі, хочемо ми того чи ні.
— Якщо це так, то чому, на вашу думку, деякі люди відчувають ворожнечу до мігрантів, чого не можна не помітити, зокрема, і в Україні?
— Тому що Україна, як, власне, і будь-яка інша європейська країна, досі була значно одноріднішою. Коли ж починають прибувати нові групи, мабуть, це дестабілізує українську ідентичність. Але це природно. Це буває скрізь — Україна не єдина країна світу, де це відбувається. Греція також була дуже однорідною в етнічному, релігійному плані і так далі. Коли ж розпалася Югославія, до нас почали приїздити багато албанців, сербів, болгар — і спершу для суспільства це був шок. Бо звісно, добре, коли іммігранти заповнюють прогалини на ринку праці — але місцеві спершу не сприймають їх як частину суспільства. Зазвичай трудові мігранти приїздять і від’їздять — але якщо вони залишаються, країна має їх якось інтегрувати.
— Чому все ж країни борються проти неврегульованої міграції?
— Коли люди перебувають у країні нелегально, невідомо, чи не займаються вони незаконною діяльністю, чи не приносять із собою злочинність. Це може бути одним із аспектів, який з’являється разом із вигодами, про які я говорила, — але це аж ніяк не означає, що всі мігранти є злочинцями чи займаються незаконною діяльністю. Так, злочинність може підвищитись, особливо якщо країна не проводить доброї інтеграційної політики. Якщо люди безробітні, не мають достатньо грошей, починають пити, не мають пристойного рівня життя, та ще й відчувають загрозу — хто знає, як вони реагуватимуть? Тож політика інтеграції, звісно, потрібна. Вона, передусім, стосується легальних мігрантів. Для того, щоб знайти пристойну роботу, треба бути зареєстрованим. Нелегально працюють переважно на окремих людей, без жодних гарантій.
— А як щодо українців, які так само працюють за кордоном?
— Вони перебувають у тій самій ситуації. Абсолютно в тій самій. Бо люди часто їдуть, іще не знайшовши роботодавця, вони просто ходять і шукають роботу випадковим чином. І, звичайно, роботодавці раді отримати дешеву робочу силу. Адже значно дорожче прийняти на роботу людину за дійсним контрактом, із соціальним страхуванням. Наша організація має програми, які стосуються саме прав мігрантів. Ми стикались із випадками, коли людям обіцяли роботу, й вони прибули до Європи — а їхні паспорти забрали, їх били й експлуатували. Як мінімум, люди повинні знати, що може статися з ними, якщо вони обирають нелегальний шлях. Це стосується також іноземців в Україні. Ну і, крім того, треба розрізняти фантазії та дійсність. Бо люди часом думають: «От я поїду до Англії й зароблятиму по три тисячі євро на місяць». Це фантазія. Звичайно, так може вийти, якщо в людини висока кваліфікація, якщо вона офіційно подасть заявку на роботу.., але ж може бути зовсім по-іншому.
Хоча я мушу сказати, що міграція не припиниться ніколи. Люди завжди сподіваються на краще життя, і що б їм не казали, вони думають, що «з іншого боку паркану» буде краще.
