У цей день десять років тому Саддам Хуссейн грубо порушив міжнародні закони і зрадив зобов’язанням перед арабськими лідерами, почавши брутальне вторгнення в Кувейт. Світ став свідком того, як іракські танки, війська та військові кораблі виявили нічим не спровоковану агресію проти сусідньої арабської нації.
Протягом цього вторгнення та наступної окупації іракський режим чинив систематичні жорстокі злочини проти народу Кувейту. Тортури, знущання, гвалтування й убивства були свідомою зброєю залякування і терору. Вiйська Іраку грабували кувейтські музеї, підприємства і домівки. Вони розоряли промисловість Кувейту, спустошували навколишнє середовище і брали тисячі заручників — кувейтських громадян.
Світ відгукнувся на вторгнення Саддама Хуссейна з майже безпрецедентною єдністю та рішучістю.
Рада Безпеки Об’єднаних Націй проголосувала за накладення ембарго на торгівлю з Іраком. Більш ніж двадцять націй — у тому числі багато арабських держав — надали свої війська та інші ресурси, щоб стримати подальшу агресію. Президент Буш заявив, що окупація Кувейту не повинна тривати.
Майже шість місяців світ намагався подолати цю кризу засобами дипломатії. Рада Безпеки ухвалила серію Резолюцій, які спонукали Ірак дотримуватися прийнятих у світі норм. Генеральний секретар ООН та інші світові лідери переконували Саддама Хуссейна відкликати його сили назад до Іраку. Державний секретар Сполучених Штатів Джеймс Бейкер зустрічався з відповідним урядовцем Іраку, до останнього моменту прикладаючи відчайдушні зусилля, щоб відвернути конфлікт.
Але Саддам Хуссейн відмовився відступитись від свого звичного набору погроз і брехні або від земель, що їх так брутально і протизаконно окупували його війська. Не маючи іншого вибору, міжнародна коаліція, яку було скликано, стала на захист Кувейту.
Кінець війни міг би стати початком відродження Іраку та його реінтеграції у сім’ю націй. Саддам Хуссейн мусив лише прийняти вимоги, на яких наполягала Рада Безпеки. Вони мали на меті не покарати Ірак, але радше відвернути наступну агресію і отримати звіт про більш ніж 600 мешканців Кувейту, які зникли після того, як їх було викрадено силами Іраку під час війни.
Якби Багдад просто прийняв ці зобов’язання, то економічні санкції Об’єднаних Націй уже давно було б знято. Натомість Саддам неодноразово брехав військовим інспекторам ООН і намагався приховати і зберегти свої потужності створення зброї масового знищення. В результаті процес викриття, інспекції і моніторингу, якого вимагала ООН і який мав тривати місяці, зайняв роки і триває досі.
Це — свідчення фундаментального вибору, який Саддам мав перед собою протягом останніх десяти років. В нього завжди була можливість погодитися на умови ООН, припинити бути військовою загрозою для своїх сусідів, покінчити з ізоляцією свого народу і дати Іраку можливість знов стати нормальною, законослухняною країною. Але він вперто відмовлявся піти цим шляхом.
Замість цього він вирішив ігнорувати ООН, відбудовувати, наскільки тільки міг, своє військо та експлуатувати страждання простих іракців, щоб викликати співчуття і домогтися зняття санкцій.
Ось чому Саддам так довго виступав проти очолюваних Сполученими Штатами зусиль запровадити програму «нафта в обмін на харчі» для послаблення впливу санкцій на населення Іраку. Ось чому він вирішив кинути скромні ресурси країни на будівництво понад 70-ти нових палаців для себе та своїх посіпак, замість того, щоб віддати їх на охорону здоров’я та освіту іракських дітей. Ось чому він так гарячково намагався представити свій режим у ролі жертви, замість визнати, що страждання Іраку є результатом розв’язаної ним самим агресії, його брехні, його жорстоких амбіцій.
Саддам все ще думає, що обрана ним тактика принесе успіх. Він сповнений рішучості нищити будь-які ознаки опозиції в Іраку. Він розраховує, що світове співтовариство забуде про те, як він застосовував хімічну зброю, про те, як він готувався запускати біологічні боєголовки, та про те, як він намагався створити атомну бомбу.
Його підбадьорює те, що йому вдалося залучити деякі уряди та неурядові організації до підтримки його нещирих аргументів. Він сподівається, що страждання його народу поглибляться, і це призведе до потужнішого руху за зняття санкцій, і в підсумку знову почнуть надходити прибутки, яких він потребує для відновлення своєї зброї масового зищення.
Проблема для Саддама полягає в тому, що факти не на його боці. Санкції ООН ніколи не забороняли і не обмежували обсяги продуктів харчування та медикаментів, які може імпортувати Ірак. А програма «нафта в обмін на харчі» розвинулася вже настільки, що іракський уряд оголосив, що планує до кінця цього року експортувати більше нафти, ніж перед початком війни у Затоці.
Внаслідок цього цивільне населення Іраку отримує значно більше харчів. А у Північному Іраку, на який розповсюджуються санкції, але не розповсюджується адміністративний контроль Саддама, рівень дитячої смертності зараз нижчий, ніж був десять років тому.
Крім того, адміністрація Клінтона відряджає додаткових працівників на роботу із сортування експортних заявок, що подаються до ООН в рамках режиму санкцій, з тим, щоб товари, якими дозволено торгувати, відправлялися без зайвого бюрократичного зволікання.
Багато чого змінилося за час, що минув від 2 серпня 1990 року, але одне залишається незмінним — жорстока дволичність Саддама Хуссейна. Його жертвами були сусіди-араби, іракські курди та шиїти, політичні дисиденти та власні громадяни. Він хоче, щоб світ забув про те, що трапилося десять років тому, і не помічав усіх його вихилясів за останнє десятиріччя, — але ми не повинні піддаватися на це.
Ми повинні поважати пам’ять тих, хто загинув через саддамівську агресію, і гарантувати, що не дозволимо їй повторитися. Ми повинні зберігати нашу рішучість позбавити іракський народ того стану облоги, який накинув йому Саддам. Ми повинні прагнути до такого моменту — а він безумовно настане, — коли ми зможемо вітати повернення Іраку як повноправного партнера і учасника міжнародного співтовариства.
