В Іраку триває підрахунок голосів. Ручний перерахунок бюлетенів із понад 5200 дільниць завершено, протоколи доставили до Багдада і вводять в електронну базу даних. Весь процес, з урахуванням розгляду скарг, може зайняти до десяти днів. Перші результати свідчать про те, що не можна бути впевненим у виборі іракцями демократії. Очевидно, тільки започатковано тривалий процес модернізації цієї арабської країни. Можливо, публікований нижче матеріал допоможе українському читачеві більше дізнатися про ту країну, в якій перебувають понад 1600 наших військовослужбовців.
Відносно успішні вибори в Іраку — важлива перемога для розбудови демократії. Але цього недостатньо для проведення ліберальних реформ на Близькому Сході.
Тут полягає важлива відмінність. Антидемократичними силами, які намагалися перешкодити людям голосувати, були арабські терористичні угруповання мусульман сунітів: від прибічників поваленої диктатури Саддама Хусейна до послідовників екстремістського ісламізму Осами бен Ладена. Оскільки арабські суніти, які становлять менше 25% населення Іраку, знали, що вони не зможуть перемогти на демократичних виборах, багато їхніх лідерів оголосили бойкот.
Порівняно з ними 75% населення Іраку становлять арабські мусульмани-шиїти, які знають, що вони керуватимуть новим режимом, і курди, які прагнуть місцевої автономії. Таким чином, більша частина населення була впевнена в тому, що демократично обраний уряд служитиме її інтересам, й активно брала участь у голосуванні. Справді, шиїтські мусульманські духовні особи наказали своїм людям — у тому числі жінкам — взяти участь у голосуванні, попередивши, що залишатися вдома в день виборів — це гріх.
Але якщо активна участь у виборах, хоча й викликана швидше інтересами окремих груп, а не вірою в демократію, була хорошою новиною про вибори в Іраку, то поганою новиною є аж ніяк не демократично налаштоване керівництво, яке обрали іракці. Партії, що виступають за ліберальні реформи, які намагалися підвищити почуття спільної ідентичності та звернутися до всіх жителів Іраку, не мали успіху. Коаліція-переможниця поділяє погляди аятоли Алі Сістані, якого можна описати як поміркованого ісламіста, але багато членів його коаліції схиляються до екстремізму. У майбутньому, особливо без Сістані, якому 74 роки, новий іракський режим може знову перетворитися на диктатуру.
Така двозначність в Іраку є хорошим прикладом проблеми, з якою всюди зіткнулися арабські демократичні реформатори. Вони мають хороші аргументи, але їм не вистачає великої кількості послідовників. Рух за проведення реформ уже змінив характер дискусій в арабському світі, але він усе ще має пройти довгий шлях.
Протягом півстоліття, пояснюють реформатори, арабські націоналістичні режими були лихом, створюючи суспільства й економічні системи, які низько котирувалися будь-якою статистичною мірою розвитку, водночас приводячи свої країни до дуже дорогих, але безплідних війн і криз. У той час, коли поширюється демократія, вони залишаються диктатурами.
Але найсильнішою альтернативою такому статус-кво є потужні ісламістські опозиційні рухи, які не мають жодних реальних відповідей на ці висновки, і які просто прагнуть нав’язати інший «аромат» диктатури. Тероризм, породжений багатьма такими групами, створює чимдалі серйознішу внутрішню загрозу, яка ще більше руйнує суспільство.
Крім боротьби з цими сильнішими арабськими націоналістами та ісламістами, арабські ліберали мають вирішити великий ряд проблем, включно з модернізацією або пом’якшенням iсламу, відносинами зі Сполученими Штатами, арабсько-ізраїльським конфліктом і правами жінок. У всіх випадках вони мусять вирішити: протистояти або підтримувати «священних корів» націоналістичної та ісламістської ідеології? Тут немає простих відповідей.
Розгляньмо іслам. Запропонувати атеїзм — історично традиційний підхід західних лібералів — в арабському світі означає політичне самогубство. Заклик до модернізації ісламу, що дозволяє духовенству інакше тлумачити його закони у світлі сучасних умов, є прийнятнішим. Але такий варіант також має потенційно небезпечну ваду. Зрештою, це саме те, що зробили радикальні ісламісти, наприклад, змінивши традиційне засудження ісламом терористів-самовбивць.
Найлегша стратегія для лібералів полягає в тому, щоб приєднатися до консервативних мусульман, які відкидають не лише радикальний ісламізм, а й політичні реформи. До того ж, багато лібералів, особливо в Саудівській Аравії, пропонують працювати на сучасні режими проти радикальних ісламістських революціонерів — це зрозуміла реакція, але вона зміцнює авторитарний статус-кво.
Для поміркованішої сучасної інтерпретації ісламу є кілька зразків для наслідування. Можливо, найважливішим є освітня система Тунісу. Там студенти ісламського університету також вивчають Біблію, а навчальний план надає особливого значення найбільш терпимому тлумаченню ісламу. Наприклад, один випускний екзамен організовано так, щоб студенти використовували ісламські тексти для написання есе, показуючи, що до немусульман необхідно ставитися справедливо.
При розбудові демократії ліберали відхиляють аргумент, який використовують сьогоднішні арабські правителі: що перші вільні вибори будуть і останніми, бо ісламісти переможуть і встановлять теократичні режими. Реформатори стверджують, що величезна більшість людей підтримує помірковані рішення або що принаймні радикальним ісламістським групам доведеться стати прагматичними, щоб змагатися за владу й управління.
Але такий розвиток подій ще не гарантований. На виборах у Палестині в січні переміг відносно поміркований лідер, бо його висунув правлячий рух ФАТХ, і ісламісти бойкотували вибори. Але одразу після цього на виборах до місцевих органів влади в Газі радикальні ісламісти, які проповідують тероризм, перемогли в семи з десяти муніципальних рад.
Те, що відбувається в Іраку, покаже, як обраний уряд ісламістського типу вміє поводитися з владою. Проте нова ліберальна хвиля в арабському світі висвітлюється ЗМІ, які похвалили вибори в Іраку і припустили, що вони могли б стати хорошим прикладом для інших арабських країн.
Існує багато інших невеликих ознак того, що зміна можлива. Наприклад, усі арабські заявки на участь у щорічному конкурсі есе, організованому одним західним агентством, раніше були зосереджені на нібито відповідальності Ізраїлю за всі проблеми в регіоні. Цього року автори одностайно зробили своєю темою необхідність перетворення свого власного суспільства.
Ліберальний демократичний реформістський рух серед арабів не зникне. Боротьба буде довгою і важкою, і перемога не гарантована. Але ці групи вже стали одним із головних суперників в ідейній боротьбі в арабському світі. Тепер вони сподіваються стати чинником, який приведе до реальних змін. Вибори в Іраку були важливим напівкроком у цьому напрямі.
Баррі Рубін — директор програм глобальних досліджень у Центрі міжнародних справ (GLORIA), редактор журналу Middle East of International Affairs (США).
