Неймовірну історію про звільнення політув'язненої Ірини Ратушинської генералом КДБ я почув не в штабі Марчука й не отримав як редакційне завдання. Багато років тому її по секрету розповіли мені родичі Ратушинської. Коли цієї осені я сам, із власної ініціативи, дістав телефон письменниці, додзвонився до неї в Москву, щоб спробувати дізнатися подробиці цієї історії (не більше!), я у відповідь почув, що Ірина Борисівна вже сама написала статтю й надіслала її до Києва. «День» 14 вересня опублікував розповідь-свідчення І. Ратушинської «Нестандартний генерал КДБ» без єдиної правки. Ніхто її не просив, не умовляв сказати щось так, а щось отак. Та й смішно читати вигадки про те, що хтось «вплинув» на жінку, не зломлену політзоною.
Всі претензії до Євгена Марчука зводяться до того, що він працював у КДБ, дослужився до генерала, а там, мовляв, усі поголовно кати. Але чому сьогодні дехто здіймає галас саме навколо Марчука, який повівся більш гідно, ніж інші? Чому нікому, крім нього, не докоряють ні компартійним, ні комсомольським, ні кадебешним минулим? Таких — море, багато хто на виду, у великій політиці. Про них ті, хто лає Марчука, — мовчать. Адже вдумайтеся: досі жоден політв'язень — а вони люди безстрашні, прямі — не встав і не сказав: «Марчук? Пам'ятаю! Це він відправив мене в табір!» Таких не знайшлося. Навпаки, давайте пригадаємо історію з призначенням Євгена Марчука головою Служби безпеки вже в новій, незалежній Україні. Тоді було створено спеціальну комісію парламенту, куди увійшли такі авторитетні дисиденти. Вони довго вивчали архіви й не знайшли в минулому Євгена Марчука нічого, що збентежило б цих людей із підвищеним почуттям справедливості та порядності. Колишні політв'язні Левко Лук'яненко, Юрій Шухевич, Іван Гнатюк (кого поважаю як людей непохитних) сьогодні підтримують першого голову Служби безпеки України! Парадокс? Але тільки для тих, хто судить про людей огульно, «за категоріями», як пише Ірина Ратушинська.
У мене свої рахунки з КДБ. Ті, хто мене трохи знає, пам'ятають, що мені не зуміли закрити рот, не налякали в 70—80 роках і, що більше, мене не купили в 90-х. Якщо сьогодні я довіряю колишньому генераловi КДБ, так це тому, що я довго, пильно й надто прискіпливо стежу за його вчинками. Я можу назвати їх словом, що рідко застосовується в політиці, — словом «порядність». Про це пише й Ратушинська. До речі, як на мене, саме через порядність Марчука, а не через «створення власного іміджу» Кучма 1996 року зняв його з прем'єрства. Вже тоді в команді Кучми порядні люди почали заважати...
А наші переговори й листування з Іриною Ратушинською продовжилися й вилилися в публікацію, що наводиться на сторінці "Особистість".
