Чому росіяни не дають спокою Мазепі? Російські керівники, тавруючи Мазепу зрадником, посилають повідомлення, що нинішні прибічники державності України теж зраджують справі слов’янської єдності. І це може допомогти закріпити поділ України на схід і захід, — пишуть Адріан Каратницький та Олександр Мотиль у виданні The Wall Street Journal Europe. Чому Росія боїться 300-річного українського героя? Лорд Байрон, Пушкін та Віктор Гюго написали поеми про нього. Ліст скомпонував на його честь симфонічний твір, Чайковський присвятив йому оперу, а Жеріко намалював його прив’язаного голим до коня. У попередні століття він був історичною суперзіркою — плакатним героєм доби романтизму. Називався він Іваном Мазепою: ватажок українських козаків, який уклав союз із [королем] Швеції Карлом ХІІ, щоб побороти царя Росії Петра Великого у Полтавській битві — 300 років тому від цього тижня.
Авантюрний предмет обожнювання романтичної доби знову привертає увагу, цього разу як предмет навколоісторичних дискусій між лідерами Росії та України. В очах російської держави та її пропагандистів Мазепа є Державним Ворогом № 1 — ренегатом, що зрадив Петра І, православне християнство та єдність слов’янських народів. Зрадником Мазепу вважають більшість російських істориків. Діючи за наказом царя Петра, Російська православна церква відлучила його і піддала анафемі, та й досі паплюжить на щорічних Полтавських урочистостях. І навпаки: чимало українських істориків убачають у Мазепі шляхетного борця за державність України. Президент Віктор Ющенко вихваляє Мазепу як героїчного предтечу незалежності України, а його зображення красується на 10-гривневій купюрі ($1.30).
За три століття пристрасті за Мазепою не розпалювалися так сильно, як цього року. Цими днями, у період церемоній, костюмованих дійств, конференцій і телепередач про Полтавську битву, російські демонстранти спалили його опудало. Українські патріоти зібралися 27 червня у Полтаві й вивісили на честь Мазепи український прапор 30 на 45 метрів. А сили безпеки (майже 1000 осіб) були задіяні у Полтаві, успішно відвертаючи конфлікти між двома сторонами.
На поверхні в біографії Мазепи мало що могло б виправдати такі сильні почуття. Він народився у заможній та освіченій родині в окупованій Польщею Україні 1639 року і служив при польському дворі до 1665-го; повернувшись в Україну, згодом приєднався до лав козаків, вірних польській короні. У 1687 році Мазепа був обраний гетьманом, тобто проводарем козацького війська у Лівобережній Україні, що була відданою московському цареві. Багатий магнат, Мазепа будував церкви та підтримував мистецтво й освіту, прагнучи при цьому об’єднати всі українські землі в козацькій державі. Через багато років партнерства з Петром Великим Мазепа відчув, що дедалі вищі амбіції Росії загрожують суверенітету України. Він круто повернувся проти Петра й у 1709 році взяв у союзники молодого короля Швеції, Карла ХІІ, для кампанії проти Росії. Шведсько-український альянс зазнав нищівної поразки під Полтавою. Полтава допомогла сформувати геополітику Європи на три століття. Рішучий розгром шведського та козацького союзників сигналізував появу Росії як європейської супердержави та забезпечив російське домінування над Східною Україною аж на три віки. Петро створив нову легенду для свого царства. На зміну Московії тепер прийшла Росія.
Таким чином, він та його держава могли претендувати на походження від Київської держави під назвою Русь, яка прийняла християнство у 988 році й розвалилася в ХІІІ столітті. Одною-єдиною історичною ревізією, що доповнила його «прорубування» на Захід, Петро та його царство перетворилися з азійської вискочки на європейську імперію. Київ став «матір’ю городов руських».
У цій схемі, звісно, не було місця ні для чого, навіть трохи схожого на незалежну чи автономну України. Справді, будь-які заявки на автономію Києва чи окрему національність, будь-яка українська опозиція до російського правління були прямими загрозами петровському міфу та легітимності, яку цей міф зміг надати Російській державі. Мазепа повинен був піти, і йому так ніколи й не дозволили повернути історичну ласку з тієї самої причини. Після доленосної битви під Полтавою його ганьбив кожен російський правитель.
Для росіян Полтава, безперечно, була великою історичною перемогою, й росіяни можуть собі спокійно її так і вшановувати. І безперечно також те, що в ХVІІ столітті національні ідентичності ще не закріпилися й багато жителів на території України більше ідентифікували себе зі спільною з росіянами православною вірою, ніж із будь-якою метою незалежності. Але в сучасній Україні такої амбівалентності бути не може. Як молода держава, що здобула незалежність у 1991 році, Україна мусить викувати власне відчуття історії, власних героїв та батьків-засновників. Коротше кажучи, їй потрібна спільна історична легенда, аби об’єднати громадян.
Такі зусилля (щонайкраще, дуже м’які) і з російської сторони мали б викликати не більше хвилювання, ніж суто агностична амбівалентність. Однак запальність російської полеміки щодо персоналій та подій 300-річної давнини говорить про інтерес російської держави у підтриманні ідеї майбутнього возз’єднання двох держав. Це також допомагає зберігати культурний поділ між україномовним заходом України та її російськомовним сходом.
У цьому контексті є кілька причин, чому Полтава має такий резонанс. По-перше, Мазепа та козаки представляли політичну силу, що прагнула автономії та незалежності від російського панування. По-друге, Мазепа не лише обернувся проти Росії, він об’єднався у союз однодумців зі Швецією, тобто з Європою та Заходом. По-третє, для політиків типу Володимира Путіна, що носяться з Російською імперією, як із писаною торбою та лементують про розпад Радянського Союзу, таврування Мазепи зрадником посилає аж ніяк не завуальоване повідомлення, що нинішні прибічники державності України теж зраджують справі слов’янської єдності.
Росія непохитно пручається інтеграції України в європейські структури, а пан Путін публічно ставить під питання тривалість української державності. Росія вкладає значні ресурси в те, щоб завадити Україні сформувати окрему національну ідентичність та історію. Серед цих зусиль — документальні фільми, які оспорюють намагання України згадувати сталінський голод як геноцид нації, та фінансування «Тараса Бульби», великобюджетного епічного фільму, що зображує козаків вірними прихильниками Російської імперії та додає сцени — яких немає в повісті Гоголя ХІХ століття, основі фільму — про поляків у вигляді убивць-варварів, зайнятих мародерством та ѓвалтуванням.
Це російське прагнення вивернути навиворіт українську національну ідентичність хоч і навряд чи матиме успіх, але може за короткий термін допомогти закріпити поділ України на схід і захід, сприяючи нестабільності та збільшуючи можливості Росії для нового утвердження гегемонії над своїм слабким сусідом.
Доки Україна холоднокровно й професійно, без зовнішнього впливу, не напрацює власну історіографію, її держава й далі потерпатиме від поділів, а її суспільству бракуватиме згуртованості. Через те сучасна битва за значення Полтави настільки ж важлива, як і Полтавська битва три століття тому.
