Голова Верховної Ради Іван Плющ, ветеран української політичної
верхівки, величає себе «Плющем другим», вважає себе не лідером більшості,
але головою всього парламенту, тобто спікером, і підкреслює, що ні з чого
не робить великої проблеми. Єдиним досягненням держави за її недовгу історію
він вважає політичну стабільність в рамках владного трикутника президент—
парламент—уряд. А отже, спрямовує свої дипломатичні таланти та досвід на
згладжування гострих кутів цього трикутника, існування яких він не заперечує.
В інтерв’ю «Дню» Іван Плющ постав дещо менш афористичним, ніж звичайно,
зате значно більш дипломатичним. Плющ має зауваження і до уряду, і до пропонованого
Президентом проекту внесення змін до Конституції — проте вважає, що обидва
процеси пройдуть нормально. Плющ, як і раніше, не бачить необхідності в
негайному запровадженні двопалатного парламенту, але не проти скоротити
число народних депутатів. Плющ вважає, що попри добре ставлення до уряду,
в енергетичному секторі він працював незадовiльно. Підстав говорити про
будь-яку кризу — політичну, економічну, соціальну — сьогодні немає, переконаний
Голова Верховної Ради. Так само немає кризи і в парламентській більшості
— хоча Плющ визнає, що за ставленням до уряду вона розколота. Але більшість
стримує від справжнього розколу те, що жодна з її окремих частин неспроможна
самостійно прийняти рішення. Про Плюща можна казати, що він зручний для
всіх, і що він — майстер закулісної роботи. А можна й констатувати, що
як старожил української політичної сцени, він тримається на ній дуже впевнено.
— Розпочнемо з найбільш на сьогодні актуального і болючого
— бюджетного процесу.
— Коли ви кажете «найбільше болить», то я хотів би, щоб
усі розуміли, і ви, і я, і ті, хто нас бачить і читає, що бюджет — це те
найболючіше, яке має пряме відношення до соціального захисту. Держава для
того й існує, щоб соціально захистити знедолених, до яких я відношу тих,
хто ще не може для себе заробити, або тих, хто вже не може для себе заробити.
Шляхом перерозподілу вона може взяти в тих, хто може заробити, і в тих,
хто може багато заробити, і в тих, хто не дуже багато, і в тих хто може,
і за рахунок перерозподілу допомогти тим, хто вже не може, або ще не може.
В цьому й полягає суть бюджету — основного економічного закону.
Основні джерела надходжень до бюджету — це податок з громадян
і податок з юридичних осіб. Раз це мої та ваші гроші, які сходяться до
бюджету та діляться, значить треба, щоб був і наш контроль. У цих двох
питаннях — суть бюджетного процесу. Виключне право будь-якого парламенту
— це формування бюджету і здійснення контролю за його розподілом.
Ми, як держава на десятому році своєї незалежності, ще
не повністю сформували цю думку: парламентський контроль і є суттю контролю
народу за цим процесом витрачання бюджетних коштів, який здійснює уряд,
виконавча влада.
Ви знаєте, що з 1996 року Конституцією визначено дату надходження
бюджету до парламенту. В Конституції це записано, щоб не було різних підходів,
тобто до 15 вересня бюджет повинен надійти до парламенту. Якщо це не так
— то це вже порушення Основного Закону. При надходженні бюджету до парламенту
— скажу відверто, прописано далеко не чітко, на мою думку, процедуру подальшого
розгляду цього важливого документа в парламенті. Я підкреслюю — далеко
не чітко. Конституція передбачає закон про регламент Верховної Ради України.
На жаль, вже чотири роки пройшло після Конституції, але закону цього ми
не маємо й сьогодні. Ми маємо регламент Верховної Ради, до якого за чотири
роки внесено численні зміни і доповнення. Так от, у цьому законі про регламент
повинен бути розділ, де було б чітко розписано проходження цього процесу
у Верховній Раді. Проводять цей процес два органи. Виконавча влада у особі
уряду подає, Верховна Рада розглядає й робить зауваження і пропозиції,
виконавча влада чи сприймає, чи не сприймає, чи сприймає в якійсь мірі
ці зауваження і подає до Верховної Ради, а Верховна Рада вже тоді затверджує.
Відповідно до цих правил було створено графік, погоджений з політичними
фракціями і депутатськими комітетами і затверджений Головою Верховної Ради.
Згідно з цим графіком, 4 жовтня ми заслухали презентацію бюджету, 18 жовтня
розглянули цей бюджет у першому читанні, а 19 жовтня, це так співпало,
тому що по внесених змінах до регламенту, Верховна Рада голосує раз на
тиждень, і 19- го був день голосувань, ми повинні були винести це питання
на голосування. 18 жовтня відбулася така зустріч, нарада, можна сказати,
Президента України, керівництва Верховної Ради і уряду. В зустрічі прийняли
участь керівники депутатських фракцій і груп, які входять до більшості.
Я хочу зразу пояснити, чому інші не брали участі — тому що комуністи, соціалісти,
прогресивні соціалісти та інші сказали — ми за бюджет голосувати не будемо.
Їхня позиція чітка, і тому немає чого з ними домовлятися.
Але крім заяви і проекту постанови про неприйнятність,
було внесено пропозицію профільного бюджетного комітету про прийняття в
першому читанні. Але під час обговорення виникли і інші пропозиції — зокрема,
направити для повторного першого читання. Коли ми обговорювали всі ці три
проекти, то в результаті обговорення я, як Голова Верховної Ради, зробив
для себе висновок, і цим висновком поділився з керівниками депутатських
груп і фракцій, Президентом і урядом. Я запропонував, у зв’язку з тим,
що є цілий ряд зауважень і пропозицій, які були висловлені 18 жовтня і,
звичайно, не могли увійти до порівняльної таблиці, яку підготував бюджетний
комітет, а також у зв’язку з серйозними недомовленостями про взаємовідносини
бюджетів на регіональному рівні, взаємовідносини регіонів і центрального
бюджету держави, голосувати бюджет в першому читанні неможливо. Я не робив
з цього проблеми і не звинувачував і тих, які вносили пропозицію прийняти
у першому читанні, так і тих фракцій, які пропонували повернути проект
на повторне перше читання. Тому я запропонував з урахуванням графіку роботи
Верховної Ради, а графік полягав у тому, що наступний тиждень депутати
працювали в округах, а проголосувати можна тільки у наступний четвер, перенести
це голосування на 2 листопада. Це не є порушенням графіку, це є максимальне
врахування і використання часу для максимального переконання один одного
з метою покращення цього бюджету, щоб він був якомога чесним, щоб він був
якомога прозорим, щоб він відповідав нашим можливостям його виконання.
Це було розцінено по-різному. Від того, що Голова Верховної
Ради став на бік тих сил, які хочуть провалити бюджет, до того, що Голова
Верховної Ради зімкнувся з тими політичними силами, які підтримують «олігархів»
і які хочуть за цей період щось видавити з уряду під прийняття бюджету.
Я це однозначно відкидаю, як одне, так і друге. Ні на чию сторону я не
ставав, а керувався виключно здоровим глуздом.
За цей час, що пройшов після 19 жовтня, я переконався у
вірності цієї позиції, і сьогодні мені приємно чути від голови бюджетного
комітету, який був моїм опонентом, що дійсно, коли комітет систематизував
усі пропозиції, які були висловлені під час обговорення, він сам дійшов
до висновку: потрібно робити або серйозний додаток до попередньої порівняльної
таблиці, або майже нову таблицю. Як вони чинитимуть — не знаю. Я мав розмову
з представниками переважної більшості політичних сил і з регіональними
лідерами, і ще раз переконався, що уряду потрібно провести ще одну чи дві
наради із суб’єктами регіонів — я маю на увазі обласний, міський, районний
— базові рівні про міжбюджетні відносини центру з регіонами. І якщо цей
час буде використано для цього, я думаю, що 2 листопада, з урахуванням
усього цього ми можемо проголосувати бюджет у першому читанні.
— А далі?
— А далі... Я хочу сказати, що я, як народний депутат,
вже вдев’яте беру участь у бюджетному процесі. І маю сказати, що більш
прозорого бюджету і більш реального бюджету я ще не бачив в Україні. Давайте
порівняємо хоча б з бюджетом нинішнього року. Ви знаєте, що парламентська
більшість була сформована наприкінці січня, а приступила до дії з 1 лютого,
і першим її завданням було прийняти бюджет. Підкреслюю — ми тоді вперше
прийняли бездефіцитний бюджет, тобто витрати були запланованими не більшими
від доходів. І все ж маю сказати, що навесні ми прийняли не зовсім прозорий,
а, можна сказати, матовий бюджет. Нас просто підпирав фактор часу. Жити
без бюджету — це значно гірше, ніж жити за недосконалим бюджетом. Практика
і досвід цього року переконали, що ми не помилилися. Це перший державний
бюджет, який буде виконаний, я сподіваюся, у повному обсязі.
Так, недоліків у проекті бюджету на 2001 рік — безліч.
Але ще більше недоліків у нашій хирлявій економіці, яка не може дати нам
бюджету без недоліків. Проблеми є і в нашій системі оподаткування, і в
нашій системі контролю. Всі ці недоліки якраз і визначають, якоюсь мірою,
недосконалість нинішнього проекту бюджету.
Втім, я впевнений, що час, який пішов на додаткове узгодження
прийняття бюджету в першому читанні, прискорить підготовку бюджету до другого
читання. Тобто, не буде потреби довго тримати цей документ знову у бюджетному
комітеті та уряді і можна буде через тиждень, або якийсь трохи більший
чи трохи менший період, внести його на друге читання. Я глибоко переконаний,
що бюджет буде прийнятий у другому читанні. Але окремі статті все ж таки
можуть бути винесені на третє читання. Якщо подивитися наш графік, то у
нас є час до грудня місяця розглянути і прийняти його в третьому читанні.
Згідно з регламентом, у нас є така норма — якщо до 2 грудня не приймається
бюджет на наступний рік, ми повинні прийняти постанову, за якою дозволити
уряду до прийняття нового документу проводити фінансування господарства
у межах показників бюджету минулого року.
— Це добра можливість?
— Вона не вносить якогось конструктиву, ця постанова. Краще
обійтися без неї. Краще прийняти до 2 грудня бюджет на наступний рік. Це
було б першим досягненням парламенту і першою ознакою дійсного, реального
співробітництва між парламентом і урядом.
— Ви задоволені цією співпрацею у тому вигляді, в якому
вона зараз існує?
— Якби я сказав, що я задоволений, то мені б ніхто не повірив.
Я можу тільки сказати, що метод порівняння — це один з найпростіших і найдохідливіших.
Порівнюючи із попереднім рівнем співробітництва, я б сказав, що ми у фазі
чогось нового. Я не хотів би звинувачувати тут уряд у тому, що він, декларуючи
свою програму і визначаючи ті проекти законів, які повинні допомогти уряду
реалізувати цю програму, не дотримався внесення цих проектів. Я можу критикувати
за це, але хочу зрозуміти. Значить, вони чомусь не готові були це внести.
Але я можу віднести критику й до самого парламенту. Якщо уряд не вносить,
то парламент має і право, і зобов’язання напрацювати і запропонувати уряду
такі варіанти, особливо в тому, що стосується лібералізації податкового
законодавства.
Друге питання. Ні для кого не секрет, що найболючішим сектором
економіки є ПЕК. Не можна звинуватити парламент у недостатньому контролі
чи у якомусь зволіканні з активізацією роботи цього комплексу протягом
останнього року. Ми чуємо неодноразові звинувачення Президента в бік цього
сектора урядовцям. Але реальний стан справ засвідчує, що оцінка населення
і підстави для такої оцінки, на жаль, такі, які не дають можливості сказати
про задовільну роботу цієї ланки. Тому ви знаєте, що проведені парламентські
слухання з цього питання, і 2 листопада ми повинні прийняти постанову.
Це буде дуже болюча постанова. Парламент керується настроями людей, виборців.
Виборці диктують кожному депутату, як йому поставитися до оцінки роботи
уряду в цій галузі. Я скажу вам узагальнюючи, що звичайно, це буде незадовільна
оцінка. Уряд намагається переконати парламент у тому, що саме він зробив
дуже багато для наведення порядку. Я не хочу заперечити, скільки вони зробили,
але я можу однозначно констатувати, що зробили недостатньо. Якщо опалювальний
сезон починається несвоєчасно, якщо багато людей страждають від того, що
хтось не платить, а багато не можуть заплатити, то все це — проблеми уряду.
І є інші невирішені питання, які не дають мені підстави сказати, що наша
співпраця з урядом забезпечила вирішення таких проблем. Але я хочу перед
цим сказати, що вперше було знайдено порозуміння з цілого ряду питань,
які допомогли не тільки стабілізувати ситуацію в економіці, а й ліквідувати
борги з цілого ряду проблем бюджетної сфери. Це і пенсії, і зарплати, і
так далі. Тому я це відношу до позитиву співпраці уряду та парламенту.
I останнє. Ми пов’язані сьогодні в трикутник, де є два
катети та одна гіпотенуза. Один катет — це парламент, другий — це уряд.
І гіпотенуза — це Президент. Завдання для всіх нас — зберегти цей трикутник.
Якщо ми цього не зробимо, трикутник не втримається, і за цим послідують
всі ці розмови про політичну, економічну, соціальну та інші кризи.
— Тобто, зараз їх немає?
— Зараз їх немає.
— А чи є підстави говорити про кризу парламентської
більшості?
— Немає. Я читав висловлювання і депутатів, і політиків,
і експертів, які пророкують дві більшості серед більшості в парламенті
— пропрезидентську і проурядову. Знаючи зсередини відносини між урядом,
парламентом і Президентом, я можу стверджувати, що підстав для кризи сьогодні
немає.
— Було багато коментарів з приводу того, що бюджетний
процес сьогодні є, як і в попередні роки, дуже заполітизованим, але зараз
це може стати мірилом того, який на сьогодні існує розклад політичних сил
і у Верховній Раді, і в суспільстві. Ви з цим погоджуєтеся?
— Повністю. Цей процес не може бути незаполітизованим.
Тому що все, що зв’язане з бюдфілософія якого збігається з філософією Михайла
Драгоманова: всі революції — це руйнівне, вони несуть в собі руйнівний
заряд. І тільки еволюція — це цивілізоване. Революції — це від нерозуміння
і від небажання. А еволюція — від знань і вихованості.
Я за еволюційний шлях. Тому коли цей процес назвали революцією
— це не краще. «Оксамитова» вона, перманентна чи... «Оксамитова» — це,
я так розумію, м’яка, це толерантно з точки зору Леоніда Макаровича, він
взагалі любить усе толерантне, «оксамитове». Зрозумійте, Президент іде
на вибори і каже: якщо я буду вдруге обраним президентом, я не працюватиму
з таким парламентом, в якому немає більшості. Це у вересні чи жовтні 1999-го.
Я хочу, щоб ви зрозуміли: у січні 1998-го була в розпалі кампанія з виборів
я й борюся за можливість утримати той трикутник, про який я вже говорив.
Він забезпечить політичну стабільність, економічне зростання, підвищення
добробуту.
— Ще є важке питання імплементації.
— Це не важке питання. Це — життя. Тим більше, що Президент
починає по- новому його піднімати. Імплементація — це питання з бородою.
Воно виникло не після референдуму 2000 року, а задовго до нього. Приклади:
під час всіх скликань весь час піднімалося питання депутатської недоторканості.
Під час виборів до Верховної Ради нинішнього скликання стояло це питання
— кожний клявся «я підписую», принаймні я. Двічі збиралися списки про ліквідацію
недоторканості, і я двічі підписував ці списки. Набиралося від 150 до 170
депутатів. Питання кількості нажетом, це велика політика. Друге. Ми започаткували
більшість у січні— лютому на 249, 254, 260 народних депутатів. Сьогодні
в більшості — 282 народних депутати. Це говорить про кризу чи про стабільність?
Я думаю, що це говорить про стабільність. Інша справа — що із цих 282 є
представники тих політичних сил, які сліпо підтримують уряд. І є ті політичні
сили, які огульно, безпідставно його критикують.
— Чому ж так склалося?
— Без підстав нічого не буває. У цьому і є суть політики
компромісів. Підстави для такої ситуації — різні оцінки уряду. А оскільки
їх роблять суб’єкти, то вона суб’єктивна. Якраз це і є основою для компромісу.
— Дуже дипломатично.
— Так, дуже дипломатично. А причина є у тому, що ті сили,
які сліпо підтримують уряд, керуються своїми баченнями і своїми політичними
дивідендами, а ті, хто навпаки — своїми.
— І тільки політичними дивідендами?
— Я прочитав сьогодні, що партія «Справедливість», Арестов
сказав: ну, я вам чесно сказав, що наша партія існує не на членські внески...
— Це було опубліковано в «Дні».
— Це свідчення того, що я читаю вашу газету. Так це і є
свідченням того, що ці дивіденди — не тільки політичні.
— Якщо виходити з того, що саме ця більшість схвалила
програму діяльності саме цього уряду, то може, було б логічним вимагати
від більшості більш конструктивних підходів, а від уряду — більшої відповідальності
і більшого зв’язку з парламентом?
— Відверто, як учасник цього процесу, скажу, що вимагати
від більшості можуть тільки виборці, більше ніхто.
— Мова — саме про виборців.
— Якщо про виборців — я поділяю цей підхід. При формуванні
уряду і схваленні програми уряду ці фактори були присутні. Тому я поставив
би питання — яка їхня тенденція і динаміка? Я радий, що ці розбіжності
і ці оцінки не дійшли до того, що немає підстав для співробітництва і співіснування.
Або співіснування і співробітництва. Я можу засвідчити, що підстави для
подальшого співіснування і співробітництва є.
— Ця ситуація, коли більшість створювалася революційним
шляхом, вона є унікальною, логічною чи єдино можливою?
— Вона є логічною. Це ми так надали їй революційного характеру.
Ми виховані в революційному дусі і так її й називаємо. Я — противник революцій.
Я започаткував фонд Пантелеймона Куліша, нинішньої Верховної Ради. Я провів
майже 50 зустрічей у 12-ти областях України. Я розпочинав і закінчував
тим, що люди добрі, я не приїхав до вас просити, щоб мене обрали депутатом.
Я ще менше приїхав для того, щоб переконувать, що Народно-демократична
партія, до якої я входжу, найдемократичніша і найнародніша. Я приїхав з
одним проханням. Вам дано виключне право сформувати парламент. Це буде
третій парламент у історії нашої незалежної держави. Сформуйте його таким,
щоб потім не називати його театром, бардаком, цирком. А далі пояснював
— таким парламентом може бути тільки той, що діятиме. А щоб він діяв —
треба щонайменше 226 голосів. Тому оберіть такий парламент, щоб представники
тих політичних сил, яких ви оберете, знайшли в собі можливість створити
коаліцію. Більшість — це коаліція, притаманна всім парламентам. Це — обов’язковий
елемент, фактор, без якого не може існувати парламент. Необхідність створення
більшості у парламенті — це більше, аніж проста логіка, це те, що не має
альтернативи.
Найбільш структурованим парламентом була Верховна Рада
12-скликання. Була група 239, була так звана «Народна Рада» (138—140 депутатів).
І було легко працювати. Наступний парламент. Подивіться: Мороза було обрано
161-м голосом. Протягом чотирьох років були намагання його змістити, і
за це голосувало 189— 190 депутатів. На його підтримку —169—170. Це і не
давало можливості бути парламенту дієздатним, але це давало можливість
як одній, так і іншій стороні заблокувати те чи інше рішення, «золоту акцію».
От до цього ми й підійшли зараз у більшості. І одні, і інші мають можливості
заблокувати рішення, але не мають можливості приймати рішення самостійно.
Розуміння цього і забезпечує існування більшості.
— Як Ви думаєте, в наступному парламенті ця більшість
буде вже більш природною?
— Я не тільки думаю. Я на своїй першій прес- конференції
після обрання сказав, що робитиму все, щоб зберегти цей парламент і надати
йому можливість допрацювати свій конституційний термін. Це не просто самоціль,
якась амбіція, егоїстичне переконання, це та необхідність, яка потрiбна,
щоб щось зробити у становленні національної економіки і соціально захистити
людей. Тільки це може вплинути на виключне право виборця сформувати такий
парламент, про який ви кажете. Все інше ми вже пройшли, воно нічого не
принесе. Які б не були партії, які б не були блоки, це не дасть можливості.
Тільки покращення стану справ у економіці і з цього — покращення життєвого
рівня людей принесе обрання такого парламенту. Тому родних депутатів. Давайте
ж будемо відверті. На початку 1994-го чи в грудні 1993-го ми приймали закон
про вибори народних депутатів 13-го скликання. Починали голосувати з 250.
Було 40 чи 50 голосів. За 300 — 130 чи 140. За 450 — триста (314 чи 316).
Ніколи діюча Верховна Рада не проголосує за зменшення кількості народних
депутатів, ніколи.
Питання двопалатного парламенту. Саме від демократів у
12— му скликанні були вимоги записати це у виборче законодавство, у Конституцію.
Це питання було на слуху і в житті нащої молодої демократії. Нове питання
— це розпуск Верховної Ради. Або надання можливості розпуску Верховної
Ради Президентом, якщо... І тут уже можна нанизувати. У Конституції записана
одна норма — якщо протягом 30 днів не відбулося пленарного засідання. Але
цього недостатньо. Пленарні засідання тривають не 30 днів, а більше п’яти
років, а реформи не йдуть, життя не міняється, погіршується. Виникло питання
— вирівняти противагу. Якщо у парламента є право імпічменту, то таке праве
повинно бути і в Президента. Виникло питання — якщо парламент протягом
конституційного терміну не приймає бюджет. Я ніколи не був прихильником
референдуму. Я це засвідчую ще раз публічно. І Президент про це знає. Але
я категорично стверджую, що питання, винесені на референдум, крім знятих,
це були питання, які були на слуху і в нашому житті. Інша справа — чи можна
так записати в Конституції, як це було сформульовано на референдумі. Ні.
І це засвідчив Конституційний Суд. Тому я зауваження Конституційного Суду
сприймаю, як народний депутат і як Голова Верховної Ради, як керівництво
до дії. І я звернувся до Президента з проханням — створiть комісію з фахівців
і експертів, щоб врегулювати це питання з урахуванням зауважень Конституційного
Суду. Тобто, я однозначно за чітке формулювання механізму недоторканності,
виходячи з вимог референдуму. Ви ж знаєте, що у нас сьогодні школи юристів
поділилися на дві. Одні кажуть: записати так, як у Конституції — то хоч
Верховна Рада мала право позбавити, а тепер уже ніхто такого права не матиме.
А інші кажуть, навпаки, як так записати, то це значить, що завтра дiльничний
прийде і будь- якого депутата забере. То треба ж виписати це в законі.
Інше питання. Якщо Верховна Рада не прийме бюджет. А якщо
уряд не надішле його? Або надішле явно неприйнятний — то як бути? Це також
підлягає виписанню. Тепер. Конституційний Суд сказав: «А що таке більшість?»
Випишіть — і тоді в нас не буде цієї проблеми.
Сьогодні питання імплементації, або впровадження, або внесення
змін не в тому, коли, а в тому, яких змін. Якщо ми завершимо ці проекти,
і вони будуть прийняті у Верховній Раді, я глибоко переконаний, що ми наберемо
300 голосів, щоб внести зміни до Конституції.
І про двопалатний парламент. Я не роблю проблеми ні з чого.
Досвід і розвинутих, і тих, хто розвивається, і усталених, і молодих демократій
каже, що можна мати і однопалатний, і двопалатний парламент. Головне —
треба розібратися, для чого. Тому я вважаю, що нині діюча Конституція не
дає можливості сьогодні запровадити двопалатний парламент. Одні юристи
кажуть, що треба 38 статей переписати, інші — більше 40, тобто, більше
половини статей Конституції. Я прихильник того, що давайте спочатку перепишемо
Конституцію, а потім будемо відповідно до неї запроваджувати двопалатний
парламент. Коли це ми зробимо — покаже час.
— Тобто, поспішати не будемо?
— Та не тільки не будемо. Немає такої можливості й потреби.
Якщо ми сьогодні не можемо толку навести з однією палатою і створити умови
депутатам однієї палати, то чого ми спішимо з другою?
— Наступного року вже розпочнеться підготовка до нових
виборів...
— Болюче, болюче питання. Коли ми говоримо про вибори,
то перше питання: на якій законодавчій основі? Бажана найбільш чітка, прозора,
зрозуміла система виборів наступної Верховної Ради. Є таке сьогодні в законодавстві?
Немає, однозначно вам скажу. Діючу систему критикують, діюче законодавство
критикують як далеко не досконале. Зміни до нього або новітню редакцію
вносять в залежності від свого бачення. Сьогодні реальність така, що прийнятий
у першому читанні закон про вибори народних депутатів наступної Верховної
Ради за пропорційною системою, тобто, за партійними списками. Цей проект
проголосовано більше як 300 голосів. Це реальність. Але є і друга реальність.
Якщо сьогодні в нас 106 партій, і всі братимуть участь у виборах за партійними
списками, то важко собі уявити такі вибори. З іншого боку, сьогодні неоднозначно
тлумачиться перевага народного обранця за мажоритарною системою і за партійним
принципом. Я маю на увазі зв’язок з виборцями. Сьогодні кажуть, що тільки
політична сила або політична партія, яка отримала підтримку на виборах,
повинна взяти на себе відповідальність за стан справ. Або коаліція. I це
правда. А закон передбачає змішану систему.
У зв’язку з референдумом — як бути щодо кількості? Сьогодні
однозначно я тлумачу, що наступні вибори повинні проходити за змішаною
системою до однопалатного парламенту в кількості 450 народних депутатів.
Сьогодні діє саме така норма закону. Не буде іншої — діятиме ця.
Крім того, Центральна виборча комісія підготувала новий
проект, в якому пропонує вдосконалити ще цілий ряд положень виборчого процесу.
Від формування виборчої дільниці, статусу і так далі.
Я вважаю, що розмаїття підходів до нового виборчого закону
цілком виправдане. І це потребує ретельної роботи. Особисте моє бачення
— це зберегти для наступної Верховної Ради однопалатний парламент у 300
депутатів, обраних за змішаною системою: половина — за пропорційною системою,
половина — від мажоритарних округів. Чому 300 — тому що люди однозначно
висловили думку за зменшення депутатського корпусу і його здешевлення.
Це можна б підкріпити створенням кращих умов для роботи наступної Верховної
Ради.
— За роки після того, як Ви вперше керували Верховною
Радою, багато чого змінилося. Чи змінився сам Плющ? Які головні відмінності
нового Плюща?
— Парламент 12— го скликання був політично структурованим.
Було дві політичні сили, Президія ВР діяла як конституційний орган. Враховуючи
нашу ментальність, вона поступово перебирала функції Політбюро, депутати
з цим мирилися. І «Плющу першому» було значно легше проводити будь-яке
рішення в сесійній залі.
«Плющ другий» — це все-таки спікер.
— Ви не боїтеся вживати це слово?
— Ні. «Плющ другий» — це роль, визначена Конституцією,
де є стаття «Голова Верховної Ради». «Плющ другий» має ситуацію, коли тільки
в більшості діє 12 фракцій та груп, і кожна з них при цьому вважає, що
діє тільки вона. Плюс існує дуже жорстока опозиція.
Саме тому я з першого дня казав, що я — Голова Верховної
Ради, а не лідер більшості. І за 9 місяців своєї діяльності я переконався,
що вірно тоді зайняв позицію.
Я вдячний опозиції за те, що вони йшли на домовленості,
компроміси, сприяли роботі Верховної Ради — без такої позиції було б значно
важче забезпечити роботу парламенту.
Я не тільки не боюся слова «спікер», але й хочу, щоб кожний
депутат краще усвідомлював функції законодавчого органу та його голови.
