Статистично програш на чужому полі з рахунком 0:2, якого зазнали київські динамівці від римської «Роми» у першому турі групового турніру Ліги чемпіонів, є негативним, але стратегічно цілком прийнятним результатом. Все ще можна виправити, попереду ще п’ять ігор, причому з тою ж «Ромою» вже у Києві. Без поразок із групи Ліги чемпіонів не виходить практично ніхто. Так можна було б думати, якби нам був відомий лише рахунок зустрічі. Коли ж цю гру бачив на власні очі, та ще й не по телевізору, а безпосередньо на Олімпійському стадіоні Рима (справді Олімпійському, не те що в Києві та Донецьку, де Олімпійські ігри не проходили), згадувати про побачене важко.
Перше, чого хотілося після закінчення гри, — швидше опинитися у літаку, заснути і виявити, що увесь цей жах тобі наснився. Але до літака після гри було ще кілька годин. Повз журналістів через так звану змішану зону проходили заклопотані гравці команди-переможниці. Зірки «Роми» на чолі зi знаменитим Тотті, рекламні плакати з обличчям якого висять по всьому Риму, швидко перевдягнулись у «цивільне» і поспішали зануритись у павутиння римських вулиць подалі від стадіону. Наші вийшли пізніше у спортивних костюмах. До журналістів підійшли ті ж самі, що й завжди: Шовковський, Ребров та Гавранчич. Хлопці сумлінно виконували обов’язок перед пресою, даючи банальні відповіді на банальні запитання, намагаючись, певно, забути, як вони щойно виконали свій головний, футбольний, обов’язок на арені римського стадіону.
Востаннє так безпомічно київське «Динамо» виглядало у Лізі чемпіонів ще в першій половині дев’яностих, коли всі знали, що наш рівень недостатній для боротьби за єврокубки. Згодом Лобановський, повернувшись в Україну, хоч і не виграв єврокубків, зате переконав нас у тому, що «Динамо» повернулось чи, може, увійшло до числа кращих клубних команд континенту. Були поразки. 0:5 від туринського «Ювентусу» у 2002-му, 1:5 від мадридського «Реалу» торік, були інші болючі невдачі. Але щоб із нашим «Динамо» грали так, ніби це команда нижчої ліги, а динамівці з покорою прийняли цю гру — такого бачити ще не доводилось.
На полі римського стадіону у середу ввечері було одинадцять футболістів у біло-синій формі із літерою «Д» на грудях. Всі вони без винятку намагалися щось зробити — бігали за суперником, боролися за м’яч, сміливо йшли у жорсткі єдиноборства, інколи обігруючи свого безпосереднього суперника. І все. Далі гравець «Динамо» або бив вперед навмання, або його передачу легко перехоплювали опоненти. У киян зовсім не було гри у футбол. Гри не просто добре натренованих футболістів, яких зібрали разом, а гри команди, коли кожен знає своє місце і функцію на полі, і виконує її відповідно до рівня своєї майстерності.
Все це було у «Роми», яка, подивившись, видно, останні ігри «Динамо» у чемпіонаті України, вирішила поберегти гравців. І склад вийшов у італійської команди не найсильніший, а ті, хто вийшов на поле, не особливо напружувались. Бо ж у неділю у «Роми» матч проти «Ювентуса» в чемпіонаті Італії! А на київському «Динамо» можна просто розім’ятися. Чи не перше прискорення господарів поля привело до того, що динамівський захист пропустив атаку, дозволивши Мансіні віддати передачу, а Перотті — забити гол. Кияни Маркович та Федоров, які мали б їм у цьому завадити, себе у епізоді практично не позначили.
Що казати, коли вперше удару у ворота «Роми» динамівці завдали аж на... 75-й хвилині гри, коли зусиллями Тотті, який легко втік від Реброва і того ж самого Федорова, рахунок був уже 2:0 не на нашу користь. Римляни мали ще кілька нагод забити м’яч. І це все граючи напівпішки. Страшно подумати, що було б із «Динамо», якби «Рома» зiграла у справді високому темпі.
Головне — тренерам «Динамо» нема чого сказати, аби пояснити те, що сталося. Бо, як би ми себе не принижували, чемпіон України за класом гравців не настільки слабший за лідера чемпіонату Італії, щоб грати так, як у середу. І грати на рівних з «Ромою», нехай навіть і програвши, було можна і потрібно. Динамівці так не зіграли. Якщо не зіграють, то отримають шанс повторити рекорд московського «Спартака», який свого часу програв усі шість матчів групового турніру Ліги чемпіонів.
Про якісь інші шанси «Динамо» у Лізі чемпіонів, відмінні від вищенаведеного нульового, розглядати, на жаль, немає сенсу. Тому що шанси футбольній команді дає гра. А гри, потрібної для виступів на європейській арені, у чемпіонів України поки що немає.
