Канцлер Німеччини Ангела Меркель у даний час має бути щаслива: попередній рейтинг її партії непоганий, а її власний — дуже хороший. У неї більше немає серйозних конкурентів у правоцентристському Християнсько-демократичному союзі (ХДС), тоді як ліва опозиція розкололася на чотири партії. Її відповідь європейській кризі подіяла, або, принаймні, складається таке враження, що вона висловлює погляди більшості німців. Отже, все прекрасно, чи не так?
Але не треба квапитися з висновками. Дві проблеми можуть ускладнити переобрання Меркель восени 2013 року. Всередині країни її партнер по коаліції, Вільна демократична партія (ВДП), розпадається. Навіть якщо ВДП виживе на наступних виборах (що зовсім не обов’язково), нинішня коаліція навряд чи збереже свою парламентську більшість, залишивши Меркель усе більш залежною від Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). Хоча це не дуже важливо для неї до того часу, поки вона залишається канцлером, у лідерові СДПН Зігмарі Габрієлі вона вперше зустріла супротивника, якого небезпечно недооцінювати.
Але реальна небезпека для Меркель є зовнішньою — криза в Європі. Якщо їй не пощастить, усі пригадають кризу на початку року виборів у Німеччині, й усі попередні розрахунки можуть бути спірними, оскільки, попри розчарування німців у Європі, виборці суворо покарають тих, хто дозволив Європі зазнати провалу.
Економіка Європейського Союзу сповзає до важкої та, ймовірно, довгострокової рецесії, причому в значній мірі причиною цього є самі європейці. Хоча Німеччина, як і раніше, намагається вигнати примару гіперінфляції за допомогою суворих заходів економії в єврозоні, країни ЄС, охоплені кризою, зіштовхуються з реальною загрозою дефляції з потенційно катастрофічними наслідками. Це лише питання часу, який не за горами, коли економічна дестабілізація призведе до політичної нестабільності.
Угорщина, де не дотримуються принципів демократії, відображає майбутнє Європи, в якій збережеться криза єврозони і дефляція. Настрої в середземноморських країнах-членах ЄС, а також в Ірландії підігріваються не лише посиленням заходів суворої економії, але і, що важливіше, браком політиків, які можуть запропонувати людям надію на краще майбутнє. Характер нинішніх тенденцій, які вказують на можливу ренаціоналізацію суверенітету від низу до верху, дуже недооцінюють у Берліні.
Криза в даний час охопила Італію та загрожує поширитися на Францію. З прем’єром Маріо Монті Італія мобілізувала своїх кращих людей, і ні Італія, ні Європа не матимуть кращого уряду в найближчому майбутньому. Якщо адміністрація Монті провалиться, в парламенті чи на вулицях, четверта за обсягом економіка ЄС може не витримати. Монті терміново кличе на допомогу. І де ж вона?
Події у Франції (другій за обсягом економіці єврозони) також не слід недооцінювати нинішнього року президентських виборів. Якщо більшість французів повірять, що напрямок дій їм нав’язується ззовні — і не ким іншим, як Німеччиною! — то вони реагуватимуть із традиційною галльською впертістю.
Питання не в тому, яким буде результат виборів, а в тому, яким буде розрив між Ніколя Саркозі та лідером украй правого Національного фронту Марін Ле Пен, і чи переможе вона його в змаганні проти кандидата Соціалістичної партії, щоб пройти в другий тур. Хоча вона навряд чи зможе перемогти на президентських виборах, це може перебудувати і змінити французьких правих. З цієї причини фіаско Саркозі призведе до різкого скорочення простору для маневру його соціалістичного наступника в європейській політиці, докорінно змінивши позицію Франції в Європі.
У той час як результат виборів у Франції значною мірою залежатиме від європейської політики щодо кризи, уряд Німеччини діє так, ніби його нічого з цього приводу не турбує. Замість цього головна і практично єдина тема в Німеччині — майбутні вибори. І головним питанням є не «Що необхідно зробити в даний час в інтересах Європи?» Точніше, він звучить як «Як багато люди в Німеччині готові прийняти — зокрема, на віру?»
Ніхто не діятиме так, щоб поставити під загрозу свої електоральні перспективи, принаймні, до тих пір, поки залишаються альтернативи. Таким чином, можна передбачити, що Німеччина зовсім не зацікавлена в серйозних зусиллях, щоб урегулювати кризу в Європі, оскільки це означало б узяти на себе великі ризики та вкласти великі гроші.
Коаліція ХДС—ВДП вважає за краще прикрашати ситуацію, переконуючи себе в англосаксонській змові, підбурювана до цього в тому числі тими європейськими країнами, які охопила криза і які не бажають діяти й проводити реформи та мають лише одну мету — змусити німців заплатити. Тому до цих пір коаліція Меркель схожа на водія, який рухається по зустрічній смузі і який на сто відсотків упевнений, що всі інші їдуть неправильно.
Розпад Європи вже просунувся набагато далі, ніж це може здаватися. Недовіра й національний егоїзм поширюються швидко, пожираючи європейську солідарність і спільні цілі.
Інституційно після останнього саміту Європа тримала правильний курс, але їй загрожує розпад від низу до верху. Щоб зберегти євро, а це вкрай важливо, оскільки доля європейського проекту залежить від успіху валютного союзу, Європі потрібно діяти негайно: немає жодного способу домогтися успіху, якщо до необхідних заходів сурової економії та структурних реформ не додати реальну економічну програму, яка забезпечить зростання.
І це буде недешево. Якщо уряд Ангели Меркель уважає, що зростання на словах досить, то він грається з вогнем — крахом євро, і тоді сильно обпечуться не лише німці.
Йошка ФІШЕР — міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини 1998—2005 рр. Протягом майже 20 років був лідером німецької Партії зелених.
