Президент Росії Дмитро Медведєв провів зустріч з дипломатами. В ній узяли участь близько 150 послів Росії та представників у міжнародних організаціях. Такі зустрічі проводяться один раз на два роки й стали традиційними. Нинішня була п’ятою й істотно відрізнялася від попередньої. Почнемо з того, що тема була сформульована не зовсім звичайно — «Російська дипломатія: захист національних інтересів і сприяння комплексній модернізації країни». Пам’ятаєте вимогу президента Леоніда Кучми щодо економізації дипломатії? Схоже, що російське керівництво пішло тим же шляхом.
Зустріч складалася з двох частин. У відкритій, у присутності журналістів, лідер країни позначив три найважливіші пріоритети зовнішньої політики країни: по-перше, це модернізація економіки й виробництва, по-друге, зміцнення інститутів російської демократії та громадянського суспільства, по-третє, боротьба з організованою злочинністю. Такі завдання дипломатам ніколи не ставили, тому багато хто з них пережив певний шок.
Перше завдання ніяк не в’яжеться з політикою протистояння із західними країнами, в першу чергу з США, що проводилася досі. У зв’язку з цим повністю змінюється політика щодо Ірану. За словами Медведєва, «сама іранська сторона поводиться далеко не найкращим чином». Хоча щодо санкцій позиція Москви залишається досить гнучкою. «...санкції, як правило, не дають бажаних результатів, але в них є певний сенс. Цей сенс у сигналі, який подало міжнародне співтовариство і який має простимулювати переговорний процес. Зараз потрібне терпіння й швидке відновлення переговорного процесу, діалогу з Тегераном». Судячи із заяв іранських політичних діячів, там таку заяву сприйняли вельми болісно й погрожували Росії долею СРСР.
Завдання дипломатам було поставлено конкретне: «МЗС може зробити свій внесок у модернізацію, налагоджуючи зв’язки з тими країнами, співпраця з якими «дасть найбільшу віддачу для розвитку в Росії технологій...
Це дуже конкретна робота, її результат легко оцінити, зокрема й керівництву країни». Останнє сказано для більшої дохідливості тим, хто ще не перебудувався й перебуває в полоні стереотипів, «навіть якщо ці стереотипи отримані ще в МДІМВ». Отже, з тих, хто не виконує нові установки, запитають суворо. Працівник адміністрації російського президента, зупинившись на розмові в закритій частині зустрічі, зазначив: «Установку дали таку: або змінюй погляд на речі й мізки, або — йди з цієї професії».
У тому, що змінюється курс і щодо найближчих сусідів, немає жодного сумніву. Як приклад наведено роботу з Польщею «з подолання важкої й спільної історичної спадщини».
Серед країн СНД були відзначені Казахстан і Україна. «Нової якості набувають наші відносини з Україною, і це особливо відрадно. Курс на конструктивну співпрацю тут є реальним досягненням останнього часу, й на нього працюють як спільні історичні традиції, так і усвідомлення того, що ми маємо займатися дуже близькими речами зараз, а саме модернізувати виробництво нашої економіки». Начебто нічого особливого, таких фраз щодо нашої країни ми чули досить багато. Проте виступ Медведєва викликав значний резонанс. Що ж так насторожило наших політиків?
По-перше, кардинальна зміна російської зовнішньої політики й зниження градуса конфронтації, в першу чергу між Москвою і Вашингтоном, зменшує значення України як бар’єра на шляху російської експансії. Хоч би скільки Президент і політики-регіонали клялися в прихильності вічній дружбі з Росією, вони були аж ніяк не проти поексплуатувати на свою користь протистояння Кремля й Білого дому в американській столиці. Певна річ, що для західних політиків і великого бізнесу тісніші відносини з Росією будуть пріоритетними за визначенням. І офіційному Києву це дуже не подобається. Поки офіційні особи гордо мовчать, але суть від цього не змінюється.
По-друге. Наша дипломатія та політики отримали новий наочний урок того, що всі розмови про пріоритетність українського напрямку російської зовнішньої політики, особливі відносини, стратегічне партнерство не більше ніж sunt verba et voces, praetereaque nihil —слова й звуки, й нічого більше. У Кремлі вважають, що Україна міцно упряжена в колісницю російської політики й нікуди не подінеться. Грошей на масштабну модернізацію економіки Москва не має, тому їх слід шукати на Заході. Своєї найближчої мети в Україні Росія вже досягла, зокрема й через нашу дурість і недомисли, більше Київ не цікавий.
Найбільша паніка охопила комуністів. Воно й зрозуміло, з-під них різко висмикнули наріжний камінь. За що боролися з навчаннями НАТО в Криму, потураючи російським інтересам? Тепер Медведєв ставить завдання тісної співпраці з цим «агресивним блоком». Ось тобі, бабусю, і Юріїв день. Де тепер шукати світло у віконці, на кого молитися, чиї інструкції виконувати. Є від чого голові піти обертом.
Не краще становище й у проросійськи орієнтованих регіоналів. Чечетов просто не знайшов потрібних слів від несподіванки й почав непевно говорити про спільний рух до Європи. І це після полум’яних закликів до дружби й тісної співпраці з Росією. Виявляється, що на берегах Москви-ріки думають зовсім інакше.
Якщо крижаний душ із Москви ще здатен наших політиків чогось навчити, то нову ситуацію, хоч яким дивним це здасться, можна використати з користю для України. Москва хоче налагодити відносини із Заходом — чудово! У світі буде менше протистояння. Давайте її переженемо на цьому повороті. Створимо інвесторам, своїм та іноземним, сприятливіші умови. Конкуренція рухає прогрес. Тож випередимо своїх російських партнерів. Стільки, скільки треба грошей Росії, нам не треба. Але якщо вкладені інвестиції тут даватимуть більший прибуток і швидше, то сюди потечуть гроші. А хто хоче вкладати в російські енергоресурси, хай це робить. На ринку буде більша пропозиція, й ціни якщо не знизяться, то й не дуже зростуть. Нам же вигідно.
Навіщо займатися боротьбою з північними і південними потоками? Усе одно не переможемо. То може, залучити капітал і розробляти за новітніми технологіями власний газ і нафту і продавати іншим? У нас вони явно менше коштуватимуть і цілком конкуруватимуть із російськими. Навіть бацько Лукашенко цим почав займатися. А ми все ще блукаємо в темряві енергетичної залежності від Росії.
Ображатися на Росію — остання річ. Вони піклуються про себе й правильно роблять. Може й нашим політикам час уже про державу подумати в першу чергу, а не про власну кишеню...
