На «Міцний горішок 4.0» я йшов з єдиною насправді метою. Надзвичайно цікаво було подивитись, якою стала ця антитерористична сага після 11 вересня — дати, котра в силу зловісного гумору змовників збіглася з телефоном служби порятунку — 911.
Цього разу на голову американським платникам податків звалилися інтернет-терористи. Високі технології для «Горішків» не новина: ще в першому фільмі циклу серед поганих хлопців був такий собі очкарик, котрий легко відмикав хитромудрі електронні замки. Все інше так само впізнаване: окрім кнопок, вельми активно використовуються автомати з пістолетами. Й іноземців у банді не бракує. І Брюс Вілліс такий же голомозий, брутальний, невловимий і любить пожартувати. Одне слово, все як завжди. Хіба що спецефектів побільшало. Збивання гелікоптеру за допомогою автомобіля вражає, а стрибок без парашута з реактивного винищувача, який ось-ось вибухне, трохи вже віддає «Діснейлендом». Та то нічого, нічого.
Після побаченого подумалося таке: принаймні голівудські кінематографісти, а також ті, хто дивиться їхні фільми, близькі до розпачу. Вони не знають, чим відповісти на реальний жах. Вони почуваються цілковито беззахисними. Бо якщо раніше полем бойових дій ставали хмарочос, аеропорт, кілька шкіл тощо, то тепер ціла країна труситься в паралічі, безсилі уряд, поліція, ФБР, телефон 911 перетворюється на посміховисько або на зайвий сигнал для нападників. Жодного захисту нема. Вбивці знайдуть тебе де завгодно. Брюс зі своїм другом-хакером, звісно, знову всіх врятував. Ну що ж, дітям потрібні казки зі щасливим кінцем.
А втім, краще, ніж написав про це Юрій Андрухович у вірші «SEVEN ELEVEN», не скажеш.
У міжнародному потязі Чернівці — Перемишль,
на перегоні між Франківськом і Львовом,
коломийські заробітчани й заробітчанки
вголос підраховують
літаки над Америкою.
Одинадцять літаків, цілих
одинадцять!
Я подумки приєднуюся,
подумки загинаючи пальці.
Перші два роз’ї*али World Trade Center,
ще два врізались у будівлю пентагона.
Маємо чотири.
П’ятий упав у лісах Пенсильванії.
(Чи не під тими соснами, котрі я востаннє
обіймав у червні?)
Ще один на Чикаго.
Плюс один на Лос-Анджелес.
Маємо сім. Але де інші чотири?
Ще літають? Збиті?
Чи вибухнули в небі? І як там Лас-Вегас?
І де був Малдер, і що робила Скаллі?
І чому Брюс не закрив собою
жодної кабіни пілотів,
із одинадцяти — жодної?
І чому ані Мел, ані Чак,
ані інші,
не кажучи вже про Ніккейджа чи Арнольда,
не втрутилися в аферу, стікаючи кров’ю,
за півсекунди до катастрофи
розбивши капсулу, повернувши важіль,
дотягнувшись кінчиками пальців до детонатора?..
Найстрашніше, — це коли герої безсилі.
Найсумніше, — коли рятівники не рятують.
Боже, врятуй хоч Ти:
і цю дитинну Америку, і всіх нас, хто в дорозі,
і тих, які вдома, і навіть тих божевільних...
Якщо це тільки входить у Твої наміри.
