«Кінець світу є для мене однозначним із закінченням мого життя», — сказав в одному інтерв’ю Станіслав Лем, відомий польський письменник- фантаст. Цей «кінець світу» стався в понеділок, 27 березня цього року.
Популярність Станіслава Лема не вимірюється лише кількістю книжок, хоча твори, серед яких відомі у всьому світі «Соляріс», «Апокрифи», «Сума Технології», «Кіберіада», «Оповідання про пілота Піркса» та ін., перекладено на 41 мову, а загальний тираж їх перевищив 27 млн. Для багатьох людей Станіслав Лем став авторитетом, не лише даючи можливість своєю уявою мандрувати фантастичними світами, а й допомагаючи своїми роздумами зрозуміти сучасний світ і самих себе. Він не просто творив світ фантастики. До останнього дня уважно слідкував за досягненнями науки, осмислював їх і описував у своїх оповіданнях та есеїстиці. Величезне зацікавлення наукою дозволило Станіславові Лему передбачити цілий ряд наукових відкриттів.
Станіслав Лем народився 1921 року у Львові. Дитинство та юність провів у цьому місті. Пізніше описав цей епізод свого життя в автобіографічному творі «Високий замок». Згадує, що в дитинстві любив самотність, не мав особливо близьких друзів, але вже тоді надзвичайно цікавився всілякими науковими й технічними пристроями. Кишенькові гроші витрачав часто на всілякі дротики, моторчики, електричні пристрої, аби проводити експерименти.
Хотів навчатися у Львівській політехніці, склав навіть туди вступні іспити, але через «походження» не був прийнятий (на той час Львів був радянським і батька письменника, лікаря за фахом, потрактували як «буржуя»). Через це Станіслав Лем почав вивчати медицину. У часи німецької окупації Львова працював механіком.
Після війни разом із батьками переїхав до Кракова й продовжив там перерване війною навчання. Пізніше працював у Науковознавчій консерваторії, яку заснував професор Мечислав Хойновський. Саме ця людина мала величезний вплив на формування особистості письменника, скерувавши його в напрямку справжньої науки. Станіслав Лем згадує про це наступним чином: «Мій ментор (Мечислав Хойновський. — Авт. ), визнавши, що моє зубріння дає вже якісь результати, що вдалося мені переконатися в пустій балаканині того, що я раніше вважав філософією, давав мені для обговорення різноманітні, але також дуже нудні, книжки про неопозитивізм і формальну логіку, тому я мусив інтенсивно доучуватися, зазубрюючи логічні знаки й перегортаючи стоси книжок». Пізніше це знання стало величезним здобутком, який він використовував у своїх фантастичних творах. Більше того, протягом усього життя Станіслав Лем здобував знання з різних дисциплін, прагнучи мати цілісний погляд на світ. Приємність, як твердив, складали йому книжки з етнології, астрофізики, космології, астрономії, філософії. Все це зумовило високий рівень написаної ним наукової фантастики.
Літературним дебютом Станіслава Лема стало фантастичне оповідання «Людина з Марса», яке він написав ще в часи Другої світової війни. Пізніше був «Шпиталь перетворення» (Станіслав Лем мусив декілька разів переробляти повість, оскільки цензура не хотіла «пропускати» її до друку). Наступні твори, такі як «Астронавти», «Соляріс», «Зоряні щоденники», «Оповідання про пілота Піркса», спричинили світову популярність Станіслава Лема як письменника-фантаста. 1973 року його обрали членом Американського товариства письменників наукової фантастики (втратив, однак, досить скоро членство в цьому товаристві, оскільки критикував низький рівень американської фантастики).
У своїх науково-фантастичних творах Станіслав Лем розмірковує над цілим рядом проблем, пов’язаних із розвитком сучасної науки й сучасних технологій. Варто тут згадати твір «Ґолем», якому сам письменник надавав особливого значення, оскільки, як зізнався, вклав у його написання найбільше зусиль, якщо порівняти з іншими творами.
Передбачення багатьох наукових відкриттів і тенденцій розвитку людства можемо знайти в творах «Сума технології», «Фантастика й футурологія» та ін.
1981 року, після оголошення військового стану в Польщі, Станіслав Лем покинув свою батьківщину. Мешкав спочатку в Німеччині, пізніше — в Австрії. 1988 року повернувся до Польщі, оселився в Кракові й до останнього свого дня тісно співпрацював з польськими часописами, наприклад, «Tygodnik powszechny», «PC Magazine» та ін.
У його фантастиці, мабуть, більше реального, аніж фантастичного, в тому сенсі, що за допомогою «подорожей» до уявних світів ми краще розуміємо наш власний світ. Сам Станіслав Лем не раз підкреслював, що вважає себе реалістичним письменником. Зауважував, що займається реальними речами й ніколи не цікавився властивостями світу, яких той не має. Наступним чином характеризував свою творчість: «Дивлячись на власні досягнення, визнаю, що моя письменницька еволюція йшла від фантазмів, що обмежуються лише здатністю уяви, до помислів, що обмежуються також критеріями позафантастичними... Не знаю, чи це добре, чи погано, але я цим напрямком задоволений. Вигадую можливі й неможливі світи, але одні й інші є для мене матеріалом для творення проблемних моделей, які вважаю за реальні, тобто такі, що є саме тими проблемами, які, можливо, в іншому вигляді, в інших історичних декораціях, в іншій зовнішній формі можуть з’являтися в тому єдиному, нестерпному світі, в якому живемо».
Твори Станіслава Лема читають і просто любителі фантастики, й інтелектуали. Фантастичні візії Станіслава Лема часто сприймалися надзвичайно серйозно — з рецензій і критики його творів можна скласти не один том наукових статей. Сам письменник із цього часто іронізував. Якось згадував деякі рецензії на «Соляріс», в яких автори тягнули «послання» твору в різні сторони, кожен знаходив щось своє (в одній англійській рецензії навіть намагалися «витягнути» антикомуністичні настрої письменника, стверджуючи, що Океан у творі — це образ Радянського Союзу).
Деякі твори Станіслава Лема були екранізовані. Найвідомішою екранізацією є, безперечно, фільм «Соляріс» Андрія Тарковського. Однак самому письменнику більшість фільмових версій його творів не подобалася. Не є виключенням і шедевр А. Тарковського. Станіслав Лем висловлював цілий ряд застережень до цього фільму. Твердив, наприклад, що через надмірне філософування Андрій Тарковський, фактично, перетворив «Соляріс» на «Злочин і кару» Ф. Достоєвського. З реалізації фільмових версій його творів письменникові подобається, як сам зізнався, хіба що співпраця з Анджеєм Вайдою. Обидва митці високо оцінювали одне одного. У понеділковому інтерв’ю Польському інформаційному агентству Анджей Вайда згадав Станіслава Лема як «людину з істинною ознакою геніальності. Рідко зустрічається хтось, — сказав він, — хто подібно до Станіслава Лема так вдумливо проникає у світ, якого ми не розуміємо. Крім того, що його твори торкалися важливих тем, він зберіг почуття гумору й дистанцію до того, що лише тільки мало здійснитися».
Почуття гумору ніколи не полишало Станіслава Лема. Про смерть також він говорив із гумором: «Сама думка про смерть мене не жахає, але маю чітке відчуття, що з життям не так, як у театрі, коли щось починається, пізніше настає розвиток дії й якийсь епілог, а все закінчується акордом, що увінчує цілісність. Людина, натомість, народжується у випадковий момент і вмирає в такий самий момент, і ми не маємо на це жодного впливу. Смерть у цю композицію всовується безцеремонно боком».
Світу Станіслава Лема не стало... Але для світу кожного з нас залишилися його твори, його есе та фейлетони, а ще «подорожі» на Соляріс та інші планети, в інші світи й можливість зрозуміти краще сучасне й майбутнє нашої планети й нашого світу.
