Сьогодні закінчується друга сесія ВР, і парламентарії відправляються на канікули. Вона тривала з вересня 2006-го. За час сесійних буднів вітчизняні парламентарії розглянули понад 200 питань різного характеру. І хай депутати у своїй роботі законодавчих рекордів не побили, цілу низку вкрай важливих законопроектів, усупереч систематичним коаліційно-опозиційним суперечкам, затвердити їм таки вдалося. Серед знакових рішень, прийнятих під час другої сесії ВР, — визнання Голодомору 30- х актом геноциду проти українського народу, а також своєчасне затвердження бюджету-2007.
Слід зазначити, що Рада п’ятого скликання стала свого роду майданчиком для випробування конституційних новин. Однак нарівні з цим істотно зріс і статус законодавчого органу країни, адже нині саме парламент відіграє ключову роль, як у формуванні, так і розпуску уряду.
Перші дні роботи Ради п’ятого скликання довели абсолютну відсутність позитивного досвіду співпраці в межах сесійного залу. Попередня, президентська форма правління, за великим рахунком, не потребувала пошуку компромісів між парламентаріями й гарантом, між Радою й Кабміном, між урядом і президентом. Більше того, тоді у ВР не було необхідності створювати парламентську більшість. Раніше парламентська більшість, як правило, була суто ситуативною.
Перша сесія Ради п’ятого скликання, яка стартувала весною 2006 р. і тривала до середини літа, мала швидше декоративний характер. Народні обранці були повністю поглинуті виснажливим процесом створення правлячої коаліції й, по суті, не виконували своїх прямих обов’язків — не розробляли й не затверджували закони.
Порівняно з першою сесією, роботу якої фактично паралізували коаліційні суперечки, друга виглядає на порядок переконливішою.
Друга парламентська сесія (вересень 2006 р. — січень 2007 р.), ознаменувалася, зокрема, ефективною у плані взаєморозуміння співпрацею уряду з ВР. Тим часом керівництву ВР налагодити якщо не продуктивне, то хоча б безконфліктне співіснування з Банковою не вдалося. Рада ухвалювала закони, Президент їх ветував. І навпаки: Президент як суб’єкт законотворчості пропонував парламентаріям свої закони (найбільш показовий випадок — законопроект про КМУ, розроблений президентською командою), а народні обранці, точніше представники правлячої більшості, їх провалювали.
БЮДЖЕТНА ЕПОПЕЯ
Найбільш значущим питанням другої сесії ВР по праву можна вважати бюджетний процес. Ключова відмінність дебатів навколо бюджету на 2007 рік від попередніх бюджетних суперечок, полягає передусім в одностайності позицій правлячої більшості й Кабміну. Якщо в попередні роки розгляд проекту бюджету нагадував боротьбу КМУ і Ради за певні положення, то нині (з урахуванням того, що Кабмін сформований коаліцією) спостерігалося активне прагнення більшості в Раді й уряду спільно знайти адекватну модель фінансової біблії країни. Враховуючи злагодженість роботи ВР і КМУ, основним візаві в бюджетному процесі виступав Президент. Пропозиції гаранта значно коригували плани уряду.
Перший віце-прем’єр Микола Азаров називав первинний варіант бюджету-2007 не інакше як бюджетом розвитку. У свою чергу, Президент зробив акцент на соціальну складову й вимагав значно розширити соціальні гарантії для населення. Члени уряду на поступки не пішли і, як наслідок, Віктор Ющенко вперше за всю історію незалежної України ветував проект бюджету. У позиціях глави держави й авторів бюджету зразка 2007 року стикнулися дві позиції щодо того, чому, власне, має сприяти бюджет: зростанню економіки чи все ж таки соціальній сфері? Після того як Ющенко ветував бюджет, у кулуарах ВР дедалі частіше почали говорити про те, що в новий 2007 рік країна може увійти без фінансового кошторису. Однак у розвитку такого сценарію не були зацікавлені ні Президент, ні прем’єр. Тому, після зустрічі Ющенка і Януковича за зачиненими дверима, перший підписав бюджет, другий пішов на деякі «соціальні» поступки, на яких наполягав гарант. Проте вітчизняна політична історія знає приклади, коли країна не отримувала бюджету до настання Нового року. Такі випадки мали місце при прем’єрі Павлові Лазаренку та прем’єрі Вікторі Ющенку.
БАГАТОСТРАЖДАЛЬНІ ЗАКОНИ
Закріплення діяльності уряду й опозиції на законодавчому рівні з упевненістю можна віднести до розряду найбільш «гарячих» тем другої парламентської сесії.
Нині, в умовах дії політреформи, коли протистояння Президента та Кабміну часом досягає критичних меж, закон про КМУ потрібен як ніколи. Визнають це й ключові політичні гравці: Президент і прем’єр. Однак заковика в тому, що кожний з них по-своєму бачить урядову «біблію». Унаслідок на розгляд ВР надійшло два варіанти закону про Кабінет Міністрів. Автором першого став Президент, другий варіант розробили безпосередньо чиновники з КМУ.
Парламент прийняв до розгляду й незабаром проголосував за версію законопроекту, поданого урядом. Закону про Кабмін, який істотно урізує права Президента, експерти пророкують вето. Та й сам Віктор Ющенко неодноразово критикував урядовий варіант закону про КМУ. Таким чином, остаточна доля цього питання лежить у площині пошуку компромісу між Ющенком і Януковичем. Друга сесія ВР стала втраченою надією опозиції отримати «свій» закон. Пошук оптимальної моделі законодавчого закріплення діяльності опозиції не увінчався успіхом. Своє «ні» закону «Про опозицію» сказали регіонали, комуністи, а також половина фракції «Наша Україна». Голосування нашоукраїнців шокувало членів опозиційного БЮТ. Тоді відразу після провального голосування один з лідерів БЮТ Олександр Турчинов назвав позицію колег з «НУ» не інакше як зрадою. «Нашоукраїнка» Лілія Григорович пояснила «Дню» позицію «помаранчевої» фракції так: Юлія Тимошенко (один з авторів закону про опозицію) намагається приватизувати «під себе» всю опозицію. А це, на думку пані Григорович, пахне явним авторитаризмом, підтримувати який «НУ» не збирається й надалі.
Таким чином, доля закону, покликаного врегулювати діяльність парламентської опозиції, знову повисла в повітрі. Б’ютівці обіцяють повернутися до цієї теми за першої зручної нагоди. І не виключено, що при другій спробі «синьо-білі» підтримають опозицію. Адже, як зауважив у коментарі «Дню» член ПР Тарас Чорновіл, претензій до закону «синьо-білі», за великим рахунком, не мають. Інша річ, що невизначена доля «опозиційного» закону — зручна можливість здійснити законодавчий бартер, коли регіонали підтримають опозицію, а опозиція при голосуванні за окремий, важливий для ПР закон стане на бік коаліції. Таке, до речі, вже сталося: днями фракція БЮТ у повному складі одностайно з парламентською більшістю проголосувала за продовження мораторію на продаж сільгоспугідь. Тож цілком ймовірно, що регіонали допоможуть БЮТ таки провести закон про опозицію.
ПАРЛАМЕНТСЬКА ТЕЧІЯ
Протягом другої сесії під куполом ВР спостерігався млявий процес так званої депутатської міграції. Як відомо, Основний Закон забороняє перехід депутатів з однієї фракції до іншої (в попередніх скликаннях подібні процеси дозволялися). Тим часом, у Конституції до кінця не врегульоване питання щодо можливого виключення фракцією депутатів, і тому за змінами в регламенті ВР утворилася група позафракційних депутатів. Наразі їх шестеро.
Найбільш монолітною фракцією у ВР нині є Партія регіонів. «Синьо-біла» фракція нараховує 186 депутатів. Показова деталь: ПР вдалося повністю зберегти свій початковий кількісний склад. Фракція опозиційного БЮТ втратила чотирьох депутатів. Юлія Тимошенко виключила їх зі складу фракції за «неслухняне» голосування (зокрема, «за» прем’єра Януковича). Однак не секрет, що всередині БЮТ існує ще близько 15 депутатів (так звана група Богдана Губського), які не демонструють партійної дисципліни, періодично голосуючи в унісон коаліціантам.
«Наша Україна» нині нараховує 81 депутата, серед яких також немає єдиного центру прийняття рішень. Особливо загострилися внутрішньопартійні розбрати після жорсткої критики «помаранчевої» партії Віктором Ющенком.
Фракція СПУ виключила двох депутатів, і зараз у ній нараховується 31 парламентарій. Тим часом, слід зазначити, що соціалісти, незважаючи на своє нечисленне представлення у Раді, не перетворилися на сателіта Партії регіонів по антикризовій коаліції (а таку долю СПУ, до речі, пророкувало чимало політологів). Найбільш показовим у цьому контексті було голосування соратників Олександра Мороза щодо президентського законопроекту про визнання Голодомору 30-х років актом геноциду українського народу.
Комуністична фракція нараховує 21 депутата. Незважаючи на всі гучні заяви лідерів КПУ щодо ймовірності перегляду своєї участі у складі правлячої більшості, «червоні», як правило, голосують досить дисципліновано.
Підводячи риску, хочеться акцентувати увагу на тому, що, всупереч скандалам і розбіжностям, ультиматумам, блокуванням трибуни й навіть рукоприкладству, парламентарії п’ятого скликання після більш ніж піврічної діяльності таки змогли пристосуватися до нових умов у своїй діяльності. Продуктивна співпраця між коаліцією та Кабінетом Януковича набуває системного характеру. Є дискусії між Президентом і ВР, однак, знов таки під час другої сесії, ВР повністю прийняла СОТове законодавство, яке лобіював Ющенко (близько 40 законопроектів). А це свідчить про те, що ключові політичні гравці готові шукати компромісу при розгляді глобальних питань.
Дещо складніше йдуть справи в опозиційних окопах. Опозиція сьогодні ділиться на два табори: БЮТ і «Нашу Україну». Кожна з двох фракцій претендує на лідерство в опозиційній ніші, і, як наслідок, усередині парламентської меншості виникають істотні розбіжності, що, безумовно, робить опозицію більш слабкою. Нині ключовою метою опозиції є дострокові парламентські вибори, однак більшість експертів схиляються до думки, що 2007 рік позапланового волевиявлення не подарує, оскільки радикальний сценарій не вигідний двом Вікторам: Президентові й прем’єру.
ДЕПУТАТИ-ПЕНСІОНЕРИ
Під завісу 2006 року народні обранці зважилися на геройський вчинок і обмежили розміри власних пенсій. Утім доходи власників депутатських мандатів усе одно залишаться на порядок вищими, ніж у пересічних українців.
А нардепи-пенсіонери отримають навіть більше за Президента. Мінімальна депутатська зарплата становить 16 тисяч гривень. Крім того, всілякі надбавки за роботу в комітетах, посаду спікера і віце-спікера, а також іншу активність. Винагорода деяких з них перевищує 20 тисяч гривень. Вельми непоганий прибуток для людей, яким встановлені ще такі пільги, як безкоштовне житло в столиці, безкоштовне лікування й безкоштовний проїзд у транспорті, чи не так?
З нового, 2007 року за задумом законодавців пенсія нардепів при середній зарплаті в 17 тисяч гривень мала становити 80% окладу, або 13 тисяч 600 гривень.
Після президентського вето на бюджет члени правлячої більшості ухвалюють несподіване рішення: коаліціанти вирішують обмежити пенсії собі, коханим. У сухому залишку маємо: відтепер парламентські пенсіонери отримуватимуть по 10 тисяч гривень. Однак, хоч як це смішно, і з урахуванням «урізування» пенсій, доходи парламентських «ветеранів» перевищуватимуть зарплату Віктора Ющенка: 17 + 10 = 27 тисяч. Саме стільки їм дадуть грошей, тоді як винагорода президента близько 24 тисяч. Серед анкет діючих народних обранців п’ятого скликання ми нарахували близько ста тих, хто отримує й депутатську зарплату й пенсію. Найбільш відома персона — спікер Олександр Мороз, який більш як два роки разом із зарплатою отримує й заслужену виплату по старості.
ДУМКА НАРОДУ
Згідно з даними соціологічного опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень ім. Олександра Яременка спільно з центром «Соціальний моніторинг», найбільшою довірою населення України користуються ЗМІ та Збройні сили. 65% опитаних довіряють телебаченню, 56% — газетам, 52% — Збройним силам.
Довірою у наших громадян користуються також релігійні організації (про це заявили 45% учасників дослідження), СБУ (41%) і місцева влада (39%).
Однаковою мірою (близько 30%) українці довіряють Кабміну, Національному банку, судам і прокуратурі. У Верховної Ради прихильників менше — 25%, у політичних партій — 21%.
Незважаючи на вельми низький рівень довіри до парламенту й партій, 43,9% респондентів не підтримують ідею розпуску ВР та проведення дострокових виборів. Про це свідчать дані іншого опитування, проведеного компанією «ФОМ-Україна», в якому брали участь респонденти зі 160 населених пунктів країни. Під час цього дослідження з’ясувалося, що за розпуск Ради та проведення дострокових парламентських виборів висловилися лише 28,2% респондентів.
Очевидно, що небажання громадян знову зануритися в передвиборну пучину, пов’язане з вельми пафосним їх ставленням до торішніх парламентських виборів, які майже кожний четвертий опитаний назвав найважливішою подією минулого року. Про це також свідчать результати даного соціологічного дослідження.
КЛЮЧОВІ ВІХИ ЖИТТЯ РАДИ П’ЯТОГО СКЛИКАННЯ
Березень 2006-го. Цей місяць минув під знаком виборчої кампанії. Це були перші вибори в історії України, що відбулися на пропорційній основі (всі 450 депутатів були обрані за партійними списками). Раніше 50% обиралися на партійній основі, а 50% — по мажоритарних округах. Унаслідок березневих виборів до парламенту п’ятого скликання пройшли лише п’ять політичних сил — Партія регіонів (32%), Блок Юлії Тимошенко (22%), «Наша Україна» (14%), Соцпартія (5%) і Компартія (3%). Найбільшою несподіванкою виборів стало третє місце пропрезидентського блоку «Наша Україна», оскільки частина «помаранчевого» електорату переорієнтувалася на БЮТ. Незважаючи навіть на те, що соціологічні дослідження до останнього дня передрікали для «Нашої України» друге місце.
Травень. Верховна Рада п’ятого скликання розпочала роботу. Почалися виснажливі переговори стосовно створення парламентської коаліції між усіма політичними силами, що пройшли до ВР. Вони тривали з квітня до липня, й головна їхня інтрига полягала в тому, що Віктор Ющенко та його оточення при створенні нової «помаранчевої» коаліції з БЮТ, «Нашої України» та Соцпартії не бажали передавати посаду прем’єра Юлії Тимошенко, чий блок став другим на виборах.
Липень. Поки БЮТ, «Наша Україна» та соціалісти з’ясовували, представник якої політичної сили займе прем’єрську посаду й що дістанеться іншим, лідер СПУ Олександр Мороз кулуарно розпочинає переговори з регіоналами й незабаром лідери трьох фракцій — ПР, СПУ і КПУ підписують угоду про створення антикризової коаліції. Наприкінці липня Олександр Мороз був обраний спікером. Представники БЮТ і «Нашої України» назвали його «зрадником демократичних ідеалів». На посаду прем’єр-міністра коаліція висунула лідера ПР Віктора Януковича.
Серпень. Після тривалих консультацій, результатом яких стало підписання Універсалу національної єдності, Віктор Ющенко вніс кандидатуру Януковича на розгляд парламенту. Наступного дня депутати 271 голосами «за» підтримали Віктора Януковича. Спочатку до сформованого складу уряду увійшли міністри від Партії регіонів, Соцпартії, Компартії й «Нашої України». Поява в Кабміні представників «НУ» була обумовлена тим, що передбачалося входження в майбутньому до складу коаліції й «Нашої України». Однак все склалося абсолютно інакше.
Вересень. «Наша Україна» заявила, що йде в опозицію до діючого уряду. Міністри-«нашоукраїнці» (сім’ї, молоді та спорту — Юрій Павленко, юстиції — Роман Зварич, культури та туризму — Ігор Лиховой) поклали заяви про звільнення на стіл. Через декілька днів Рада підтримує їхню відставку.
Листопад. Парламентарії, незважаючи на вагому протидію Партії регіонів, яка виступила з альтернативним законопроектом, проголосували за визнання Голодомору 1932— 1933 років геноцидом українського народу. Це рішення підтримали депутати від «Нашої України», БЮТ і СПУ.
Грудень. Рада ухвалила пакет законів, необхідних для вступу до Світової організації торгівлі. У зв’язку з цим Віктор Ющенко висловив надію, що Україна може стати членом СОТ уже в лютому 2007 року. У грудні коаліція відправила у відставку двох міністрів, призначених за президентською квотою — главу МЗС Бориса Тарасюка та головного міліціонера країни Юрія Луценка.
Нині інтереси Віктора Ющенка в «синьо-білому» Кабінеті Міністрів представляє лише один міністр — глава Міноборони Анатолій Гриценко, який виразно затих. Що особливо помітно на тлі попередньої TV-активності. Втім, це було передбачувано.
ДО РЕЧI
Вчора фракція «Наша Україна» виключила зі свого складу народних депутатів Володимира Заплатинського і Олександра Волкова. Відповідне рішення було ухвалено вчора на засіданні фракції, повідомляє прес-служба «Нашої України».
«Причина такого рішення дуже проста. Заплатинський і Волков фактично є членами так званої антикризової коаліції, а не парламентської опозиції, до якої входить «Наша Україна», — пояснив лідер фракції «Наша Україна» В’ячеслав Кириленко.
Як відомо, у середу на засіданні президії партії «Наша Україна» було винесено партійну догану двом депутатам, які проголосували за подолання вето Президента на мораторій з продажу сільськогосподарських земель.
