Завершується ще одне коло Землі навколо Сонця. У наших краях починає зростати довжина дня, щодня, хоча й непомітно, збільшується кількість життєдайного сонячного світла; терміново верстаються звіти та плани — в житті кожної людини, як і в суспільстві, розпочинається черговий річний цикл.
Якщо пильно придивитися, то починає здаватися, що шкала часу, за якою ми живемо, не є одностороннім вектором, лінією, спрямованою в майбутнє. Адже ця шкала складається із багатьох, вкладених один в один (як матрьошка) циклів — денного циклу, циклу життя одного покоління («Покоління відходить, і покоління приходить, а земля віковічно стоїть!»), а також циклів становлення, розквіту, занепаду та краху держав. (Скільки їх, могутніх і блискучих, зринало із небуття та, поцарювавши, поверталося туди ж!) Все довкруг ходить колами, — так само, як рухається Земля навколо Сонця і як Сонце обертається навколо якоїсь там загадкової галактичної осі. Всіх нас разом крутить, як у вирі, невблаганний час. Але тоді — що таке «Новий рік»? І, якщо ми ходимо по колу, що таке майбутнє і де є минуле — позаду чи попереду? Деякі філософи вважають, що час, можливо, є тільки еманацією людського розуму, проявом однієї із особливостей сприйняття людиною непізнаваного світу.
Між тим немає сили, яка була б непідвладна Хроносу-Часовi. Влучно сказав колись Цезар: «Всі ми в одному човні, й усі разом пливемо вниз за течією» (добре відомо, до якого пункту призначення). Існують, однак, суспільні феномени, які непорушно стоять «на березі» безжального потоку часу, перебуваючи в якомусь іншому вимірі. Це ніби пагорби, які обмиває час, але на які вплив його обмежений. Чим більше таких непорушних на шляху плинного часу пагорбів, тим менша поворотів назад і тим менша швидкість «човна» Цезаря. Адже ті позачасові пагорби втілюють такі риси людини, як Віра, Чесність, Працьовитість, Доброта, Повага до ближнього свого, до його Таланту й Розуму. Тож плекаймо пагорби на ефемерних берегах часу!
Буває, що потік часу розмиває чи підмиває — за сприяння людської природи — те, що створив людський дух; тоді прискорюється рух геометрично складного часового механізму, життя перетворюється на видимий ланцюг повторювальних циклів: переможних війн, які гублять державу, виборів, на яких обирають не нових людей, а нові маски, радикальних реформ, які нічого не змінюють. Важко тоді буває розуміти людині, де вона перебуває — у сьогоднішньому дні чи в учорашньому? Вперед тече час чи повертається назад, змінюючи на своєму шляху тільки назви й терміни? Над людиною нависає привид страшного минулого — спіраль часу стискується тоді до одного єдиного витка.
Сердечно поздоровляю всіх читачів газети «День» з Новим роком і щиро бажаю їм насолоджуватися радістю життя у будь-якому часі. Бо, попри все, життя надає нам для цього чимало нагод. Треба тільки тримати очі й душу відкритими!
