— Безперечно, як сказано у «Бісах» Достоєвського, я знову б вотирував за незалежність. Доба імперій історично скінчилася. І гадаю, цілком очевидно, що ми самі, а не московські бюрократи, мусимо вирішувати свої проблеми. Інша справа, що сьогодні я голосував би в значно менш романтичній тональності, ніж робив це в грудні 91-го року. Адже в Україні за роки, що минули після референдуму, зрештою так і не розв’язані фундаментальні проблеми — насамперед економічні. Цим я пояснюю і ностальгію значної частини суспільства за нібито ідилічними часами «совєтів». Адже масова людина, яка тоді відчувала стабільність, не усвідомлює, що сьогоднішня криза спричинена саме тією системою, є її продовженням. Реставрувати цю «ідилію» неможливо навіть генію. Ця модель могла б запрацювати, якби поруч із кожним колгоспним полем чи заводом поставити концтабір, але, на щастя, такої історичної можливості сьогодні немає. Водночас лютість і розчарування цієї «масової» людини закономірні, і я, чесно кажучи, інколи з острахом думаю про те, до яких історичних спазмів може призвести її зіткнення із сучасною політичною елітою, яка нічого не зробила, щоб облаштувати своєму народові нормальні умови існування, на що спромоглися майже всі наші західні сусіди.
№230 01.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
