Директор із міжнародної політики та оборони лондонського Центру європейських реформ Томас Валашек свого часу як керівник департаменту оборонної політики міністерства оборони Словаччини надавав поради Україні, Боснії та Герцеговині щодо інтеграції в НАТО та ЄС. Він є співавтором книжки «Істернізація європейської безпекової політики», часто друкується в авторитетних журналах та газетах, включаючи Wall Street Journal, Jane’s Defence Weekly і Cambridge Review of International Affairs. Під час Братиславського безпекового форуму GLOBSEC 2012 пан Валашек був модератором однієї з панелей. У перерві цієї конференції він дав інтерв’ю «Дню».
— Пане Валашек, ви, мабуть, читали статтю міністра закордонних справ Костянтина Грищенка, опубліковану у відповідь на критику п’яти міністрів закордонних справ країн-членів ЄС щодо сповзання демократії в Україні. Шеф української дипломатії зокрема наголосив, що ЄС у ставленні до України підходить із позиції подвійних стандартів. Деякі зарубіжні експерти також вважають, що ЄС ставиться до України гірше, ніж до інших країни. Що ви скажете на це?
— ЄС не ставиться до України гірше, ніж до інших країн, які відхилилися від демократичних принципів. Чудовим прикладом цього є Словаччина. Коли в 1993—1998 роках словацький уряд під керівництвом Володимира Мечіара почав переслідування політичної опозиції, обмежувати політичний простір для суперників, а також увів корупцію в систему державних закупівель, в ЄС відповіли однаково різко і, по суті, було припинено процес вступу Словаччини. Те ж саме стосувалося вступу до НАТО.
Як відомо, тодішній держсекретар США Мадлен Олбрайт назвала Словаччину «чорною дірою» в Європі.
Тому теза, що до України ставляться гірше, просто не відповідає дійсності. Справа лише в тому, що Європейський Союз, а також НАТО мають певний набір цінностей. Це не просто спільноти за інтересами, а об’єднання цінностей, певних правил і принципів.
І якщо Україна почала йти врозріз із цими принципами, то, очевидно, ЄС і НАТО буде реагувати, обмежуючи їхні відносини й критикуючи помилки. Це природно. Це не означає, що з політикою ЄС щодо України все гаразд. Це не так. Основна проблема полягає в тому, що надто багато держав-членів ЄС стали скептично ставитися до розширення, й через це ЄС не може запропонувати Україні чіткої перспективи членства, що є дуже необхідним.
Це було дуже важливо для Словаччини та інших країн. Таким чином, політика ЄС дійсно має недоліки, але головна причина, чому останнім часом відносини між ЄС та Україною були настільки жорсткими й такими прохолодними, лежить, чесно кажучи, на українському урядові. Його дії, вибіркове застосування правосуддя, спрямоване проти опонентів режиму, застосування правової системи дають підстави для підозр, що в Україні існує політичне втручання в суд і процвітає корупція. Хоч який рейтинг ви подивитеся — чи то ведення бізнесу, чи то сприйняття корупції, Україна виглядає дуже погано. Ось основні причини, чому відносини постраждали. Тобто до України ставляться не на підставі подвійних стандартів, а як і до будь-якої іншої країни. А якщо сьогодні ставлення ЄС до України є поганим, то через те, що її політика досі є поганою.
— Наскільки мені відомо, навіть у Німеччині вважають, що Юлія Тимошенко не є святою. Так чому ж із нею в ЄС пов’язують підписання угоди про асоціацію?
— Існує непорозуміння, що єдиним інтересом ЄС є захист Тимошенко.
Насправді ситуація зовсім інша. Інтерес ЄС полягає в тому, щоб правосуддя застосовувалося справедливо й чесно. А коли бачиш, що п’ять колишніх міністрів попереднього уряду знаходяться у в’язниці, а тим часом зовсім не переслідуються люди, які майже напевно є не менш корумпованими або які є близькими до нинішньої влади, то це не правосуддя, це — помста. В цьому головна проблема ЄС.
— І коли ж, на вашу думку, буде підписано угоду про асоціацію?
— За нинішніх умов, якщо не буде серйозних змін у ставленні українського уряду до правосуддя й політичних свобод, я не бачу можливості її підписання найближчим часом.
— Навіть після того, як жовтневі вибори будуть визнані чесними?
— Звісно, справа не у виборах. Це працює навпаки: якщо вибори не будуть вільними, не будуть справедливими, то, я підозрюю, шанси на підписання угоди будуть утрачені на багато років. Але навіть якщо вибори будуть вільними і справедливими, то все одно залишаться питання щодо вибіркового застосування правосуддя й корупції у вищих ешелонах українського політикуму. Навіть після виборів це як і раніше залишатиметься чинником, який утримуватиме ЄС від підписання угоди про асоціацію. Мова йде не тільки про вибори, а й про зміну ставлення нинішньої влади до закону, до опозиції, про дотримання певних основних політичних свобод, які, здається, не дотримуються. Таким чином, це головна перешкода.
— Але Тимошенко, перебуваючи у в’язниці, сама закликає ЄС підписати цю угоду.
— Ми поважаємо її думку. Але, очевидно, чи буде угода підписана, чи ні — це рішення держав-членів ЄС. А ті дають чітко зрозуміти, що країна, яка хоче ввійти у більш тісні відносини з Європейським Союзом і яку багато хто з нас, в Європі, хотів би бачити у складі Євросоюзу в майбутньому, має поводитись інакше, ніж Україна веде себе в останні кілька років. Підпис — це європейське рішення, і точно відомо: багато держав-членів переконані, що угода не буде підписана, допоки не відбудеться зміна поведінки України.
— Поширена думка, що Європі не вистачає політичних діячів із баченням того, як має розвиватися ЄС і вести себе на світовій арені та й у відносинах із Росією. Що скажете на це?
— Справа не в тому, що нам бракує особистостей, їх є багато в різних сторонах спектра. Відверто кажучи, нам не вистачає уваги. Європа перебуває в серйозній кризі. Економічна ситуація, схоже, знову погіршується. І вона ніколи не ставала кращою після початку економічної кризи 2008 року. Все ще зберігається перспектива дефолту однієї або кількох країн ЄС, що може мати невідомі, але драматичні наслідки для самого існування євро.
Це гнітить нас, тих хто займається зовнішньою політикою, але зрозуміло, що зусилля урядів були дуже сильно зосереджені на внутрішніх європейських проблемах, на тому, щоб криза насправді не потопила євро й Європейський Союз як політичний і економічний проект. Таким чином, ми не приділяли достатньо уваги іншим темам. Справа не в тому, що в нас немає достатньо розумних людей або людей із баченням. Таких є багато, але їм потрібно виділяти час для цього, адже уряди мають більше часу приділяти політиці, тому що зовнішня політика не робиться за тиждень. Коли ви плануєте стратегію, то повинні її дотримуватися й неухильно реалізовувати протягом багатьох років. І в нас останнім часом не було можливості приділити цьому достатньо уваги, оскільки економічна криза почалася.
— Хотілося вас запитати, якою ви бачите Європу в майбутньому: більш федералістську чи більш націоналістичну?
— Обидві. Важливо відзначити, що в Європі відбувається розподіл на два різних табори. Основні країни, які використовують євро, будуть набагато більш інтегровані, ніж будь-коли це було в Європі, після того як буде ратифіковано Фінансовий пакт.
Також є країни, які за своїм вибором або тому що не можуть претендувати на приєднання до євро будуть витіснені з основної групи. А такі країни, як Великобританія, на жаль, здається, насправді навмисно й поступово дистанціюються від ЄС. Я щиро переживаю, чи Великобританія зможе, й найголовніше захоче, залишатися членом Європейського Союзу. Таким чином, це історія про два кінці двох різних історій. Ядро становитимуть країни, які використовують євро і стають більш інтегрованими, тим часом як периферія буде віддалятися від центру, деякі країни можуть вийти з єврозони і, можливо, навіть з Європейського Союзу як такого.
— Загальновідомо, що в ЄС немає єдиної політики щодо Росії. Існує німецька, французька політика щодо цієї країни. Якою ж, на вашу думку, має бути європейська політика щодо Росії, щоб вона ставала більш демократичною і рухалася в напрямку Європи?
— Ви маєте рацію, якщо скептично ставитеся до цього. Звичайно, не можна сказати, що ми не є надто об’єднаними, коли мова заходить про Росію. Не захищатиму Європейського Союзу, але фактом є те, що відмінності між європейськими країнами звузилися. Чудовим прикладом цього є Німеччина та Польща, які цими днями дуже тісно координують свою політику щодо Росії. А ще два-три роки тому вони займали полярну позицію щодо того, як треба ставитися до Росії.
Таким чином, єдність ЄС значно зміцнилася з двох причин. По-перше, це була відверта зміна зовнішньої політики Польщі, яка свідомо відмовилася від попередньої політики й переконалася, що може дуже тісно координувати свої дії з Німеччиною і що це стало фантастично вигідним для Польщі та закордонної політики ЄС щодо Росії.
Але друга важлива зміна, що безпосередньо стосується вашого запитання, полягає в тому, що очікування ЄС стосовно Росії змінилися. Ще на початку 2000-х років у Європі точилася широка дискусія з приводу: чи є Росія загрозою або ж чи може вона стати важливим стратегічним партнером Європи. Ми вважаємо, що тепер знаємо відповідь: ні перше, ні друге. Росія стала менш загрозливою, ніж зазвичай думали деякі нові члени ЄС. Очевидно, переоцінкою того, чи є Москва загрозою, чи ні, якраз пояснюється зміна Польщею тону щодо Росії. Разом з тим Німеччина зрозуміла, що, ймовірно, Росія залишиться такою, якою була протягом останнього десятиліття. Що це країна, яка загалом є демократичною, але має багато недоліків, що пояснюються не чим іншим, як суспільною моделлю, відмінною від нашої, яка не бажає інтегруватися в європейську спільноту.
Саме через це відмінності між різними країнами-членами ЄС щодо Росії звузилися. Ми маємо прагматичні та обмежені відносини з Росією, які завжди будуть відмінними. Ми погоджуємося чи не погоджуємося щодо низки питань, і це багато в чому розчаровує нас, оскільки було б краще для безпеки Європи, якби Росія тісніше інтегрувалася із Західною Європою. Але Росія не хоче цього робити. Що тут вдієш?
