Незабаром — Великдень, багато вихідних, а це дасть можливість людям подбати про себе, сім’ю, здійснити омріяну поїздку, зустрітися з друзями... Все, що виходить за межі щоденної рутини, викликає особливі відчуття — радості, щастя. Такі дуже особистісні та суб’єктивні переживання стали предметом дослідження соціологів: фахівці Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) протягом останніх семи років провели серію опитувань стосовно того, наскільки ми відчуваємо задоволення від життя. Результати дивують: 57% українців кажуть, що є щасливими! Нещасливими — 20%. Також дивує, що ця психологічна «температура» в Україні є стабільною, як і тенденція: починаючи з 2001 року, відколи у нас проводиться такий моніторинг, кількість щасливих людей в державі повільно, але постійно зростає — з 38% у 2001 році до 57% в поточному. Винятком став лише 2005 рік, коли соціологи зафіксували деякий спад. Чим же викликане таке оптимістичне — наперкір усьому — ставлення до життя українців та які чинники впливають на задоволення життям?
Про це — в інтерв’ю з науковим співробітником КМІСу, аналітиком Юлією САХНО.
— Пані Юліє, дивлячись на такі цифри, відразу хочеться з вами подискутувати, тому що, за даними європейського дослідження, українці — найбільш нещасні в Європі...
— Так, це дані європейського дослідження (European Social Survey). Зовсім нещодавно закінчилась третя хвиля цього дослідження, Україна брала участь у другій і третій. У ньому так само ставилося запитання: «Чи вважаєте ви себе щасливою людиною?». І дійсно — якщо дивитись на дані по Україні у порівнянні з іншими європейськими країнами, ситуація досить невтішна. Якщо, наприклад, у найбільш щасливих європейських країнах — Ісландії, Данії, Швейцарії, Фінляндії — щасливими людьми себе можуть вважати 80—90% жителів, то в Україні — лише близько половини. Але якщо говорити про зміну відчуття щастя у жителів України, то можна відзначити, що з 2001 року позитивна динаміка є, хоч вона і досить повільна. Але ці оцінки й не можуть змінюватись дуже швидко, адже у тому вигляді, як це фіксується нашими дослідженнями, те, чи вважає людина себе щасливою, не є чисто ситуативним відчуттям — що ось на цей момент я щасливий. Це більш комплексна оцінка. Для конкретної людини це може звучати як спроба оцінити своє життя — що вона має, чого досягла.
— Ви прослідкували тенденцію, що рівень відчуття щастя українців зростає з 2001 року — хача й повільно. Це пов’язане із покращанням матеріальних умов?
— Насправді рівень матеріального добробуту українців зростає швидше, ніж рівень щастя. Але це — відносна оцінка, тому що в людей постійно змінюються уявлення про те, який рівень життя має підтримувати людина. Я кажу про «ефект ліфту», коли стає більш заможним все населення, але при цьому конкретна людина може залишатися нижче середнього рівня — в порівняні з іншими. Тобто якщо в абсолютних оцінках матеріальний рівень підвищується, то у відносних оцінках так може й не бути. Наприклад, якщо порівнювати українця з жителями європейських країн. Але вже зараз видно: якщо в кінці 90-х майже половині населення не вистачало на їжу, то нині ситуація вирівнюється. Звісно, в нас не всі багаті, але на базові потреби людям в основному вистачає — одяг, їжа, взуття... Хочу зазначити, що ми прослідкували лінійну залежність між відчуттям щастя та матеріальним станом людини: чим більше грошей, тим більше задоволеності від життя. Тим не менше, в групі людей, які відповіли, що їм не вистачає грошей навіть на їжу, 38% відповіли, що почуваються щасливими. Дійсно, не лише в грошах щастя для українців.
— Наскільки люди щирі?
— Я не бачу підстав говорити людям неправду. Особливо, якщо згадати властиву українцям рису нарікати на життя і прибіднюватися — що все погано, що важко жити. Думаю, аби сказати, що ти почуваєшся щасливим, це дійсно має бути так.
— Чи можна сказати, що українці задовольняються малим? Адже кожен четвертий в Україні — бідний.
— Потреби ростуть з можливостями. Якщо в Україні середній рівень — це приблизно коли вистачає на одяг, взуття, їжу, то, згідно із дослідженням, менш щасливими почуваються люди, які не можуть цього собі дозволити. Люди бачать якісь стандарти в суспільстві, розуміють, що цього їм наразі не досягти — це те, що називається відносна бідність. Тобто вона вимірюється не в абсолютних показниках (коли враховується прибуток на одного члена родини), а відносно рівня потреб, відносно стандартів споживання і рівня життя, який є в суспільстві. Дійсно, є цифри, що в нас кожен четвертий — за межею бідності. Але оцінки бувають різними. Потрібно також враховувати, що в нас далеко не всі гроші є «офіційними». Тому треба обережно підходити до таких даних. Звісно — бідність існує, і це є проблемою. Але рівень бідності, що є зараз, і той, який був десять років тому, — це відчутно різні речі.
— Під час опитування респондентам давався перелік із 13 факторів, які можуть робити їх щасливими. Як виявилось, на відчуття щастя найбільше впливає задоволеність особистим (інтимним) життям і сім’єю, здоров’я і впевненість у завтрашньому дні. Зрештою, нічого незвичайного...
— Це насправді може видаватись очевидним. Ще давня китайська мудрість говорить, що щастя — це коли є кого любити та на що сподіватись. Але також існує багато інших чинників, які можуть впливати на те, чи почувається людина щасливою: матеріальне забезпечення, задоволеність своєю роботою, впевненість у завтрашньому дні. І є дуже вагомі дослідження, які доводять, що робота впливає на задоволеність людей своїм життям. Тож для того, щоб оцінити, які саме чинники роблять людей щасливими, ми ставимо питання про задоволеність різними аспектами життя.
— Чому 21% опитуваних відповіли на запитання, чи відчувають вони себе щасливими, «і так, і ні». Що це означає?
— Це люди, в яких начебто все гаразд, але начебто щось заважає. Тобто коли в ціннісній системі людини на перших місцях — все гаразд, але є важливі аспекти, які не дозволяють повністю відчути щастя. Або, можливо, людина враховує ситуативні стреси.
— Згідно з дослідженням, загалом на відчуття щастя українців не впливає те, чи людина одружена, проте неодружені чоловіки більш щасливі, аніж незаміжні жінки. Серед неодружених чоловіків щасливими є 72%, серед одружених — 65%. У той час як серед жінок — і заміжніх, і ні, — щасливі 65%. Чим це можна пояснити?
— Якщо взяти за 100% всіх чоловіків і за 100% всіх жінок, то серед чоловіків у середньому щасливих буде більше. Колись була гіпотеза про те, що чоловіки — менш вибагливі, є стереотип, що на відчуття щастя в чоловіків впливає те, що вони є більш успішнішими в кар’єрному рості — особливо чоловіки середнього віку. Але цей аспект потребує дослідження, як і стереотип, що жінки можуть бути більш щасливими через шлюб. Не можна однозначно стверджувати, що так є, тому що змінюються ролі чоловіків і жінок. Робота, успішність є важливою для всіх. Крім того, у нас є дослідження, які показують залежність між рівнем задоволеності життям людини і тим, що вона може комусь дати. У чоловіків ця залежність яскраво виражена. Тому можливо, що одружені чоловіки дещо менш щасливі порівняно із неодруженими через те, що на них лягає відповідальність за сім’ю, а далеко не всі мають можливість дати родині все те, що вони хотіли б дати.
— Ви встановили пряму залежність між рівнем щастя та освіченістю — 68% людей з вищою освітою вважають себе щасливими, у той час як, наприклад, серед людей із неповною середньою щасливими почуваються 40%...
— Освіта розвиває людину. Людина, яка мислить, має в житті більше можливостей. Це може бути ширше коло інтересів, знайомств, це може бути цікавіше життя, інший рівень доходів. Також освіта дає можливість мати більш цікаву і відповідальну роботу, менш рутинну. Дослідження показало, що найбільш щасливими є люди з неповною вищою освітою — студенти (76%). Адже, на додачу, молоді люди більш щасливі, аніж люди старшого віку.
— Ви прослідкували, що мешканці західних і центральних областей — більш щасливі за тих, хто живе на сході та півдні України? У чому, на вашу думку, справа?
— Окрім усього іншого, на відчуття щастя впливає уявлення про свою країну, задоволеність своєю владою. В нас політика — це постійне джерело стресів, до того ж, у західній і східній Україні проживають прихильники різних політичних сил. Західна Україна підтримує «помаранчевих», східна — «біло- блакитних». Коли змінюється влада, це може безпосередньо не позначатися на матеріальному рівні, на житті людей. Але людині психологічно приємніше, коли при владі перебувають ті, кого вона підтримує. Це логічно, зрозуміло, бо це підтримує певні надії в людей — навіть у людей політично незаангажованих. А в західному і центральному регіонах проживають прихильники тих політичних сил, які наразі — при владі. Але, як бачите, різниця — не дуже велика: 63% щасливих у центральному регіоні проти 47% в східному. Що стосується відчуття щастя в залежності від того, чи живе людина в місті, чи в селі, то це до певної міри залежить від того, що в містах загалом вищий рівень добробуту, менший рівень безробіття. У нас бідність — більш гостра проблема для сільської місцевості. Хоча різниця між містом і селом за часткою щасливих людей не дуже велика: за даними останнього опитування, щасливими себе назвали 59% жителів міст, і 52% жителів сільської місцевості.
— Про що свідчить те, що на відчуття щастя українців найменше впливає те, як ідуть справи в Україні, якими є рівень злочинності та стан навколишнього середовища? Це важливі проблеми, тож чому людям це байдуже?
— Швидше за все, люди так відповідають тому, що або вони вже звикли до такого стану речей (наприклад, в економіці чи екології), або це не настільки є близьким до їхнього життя. Що стосується політики, то, хоча в Україні є багато незадоволених ситуацією, але коли в них запитувати, чи вони щасливі, люди про це не думають. Схоже на те, що зараз в українців відчуття щастя від такого глобального розуміння — чи все гаразд у країні — звужується до того, чи все гаразд в мене з сім’єю, з особистим життя. Тобто проблеми в житті країни не сприймаються як особисті проблеми. Це психологічний механізм захисту. Бо було б жахливо, якби у всіх почало «стрибати» відчуття щастя залежно від ситуації в країні. Особливо беручи до уваги те, що в останні роки відбувається. В Японії колись була дуже страшна ситуація, коли в них під кожну кризу зростав рівень самогубств. У принципі, в Україні я не пам’ятаю досліджень, які б це показували. Є теоретичні розробки, які вказують на те, що під час криз зростає рівень самогубств. Але є й інші дослідження, які показують, що саме під час криз в людей розвиваються адаптаційні психологічні механізми.
— Чи можна сказати, що в українців цінності виживання переважають над цінностями духовними, цінностями розвитку?
— Є піраміда потреб, і коли людина задовольняє базові потреби — поїсти, поспати, мати безпеку — вона переходить на інший рівень. Є дослідження, які показують, що в людей цінності змінюються в бік того, щоб звертати більше уваги на досягнення, творчість та саморозвиток. Ця тенденція є у всьому світі — відбувається, хоч і повільний, перехід від матеріалістичних до постматеріалістичних цінностей. Так, багато чого є поганого в Україні, багато що не задовольняє, є гострі проблеми, які не вирішуються, але люди прагнуть кращого, орієнтуються на саморозвиток, на успішну роботу. Бо якщо докладати зусиль, усе ж таки можна чогось досягти: гідного рівня життя, гарної роботи — нехай і не найвищих висот. Головне — прагнути розвитку.
