Віктор НЕБОЖЕНКО , політолог:
— Узагалі, подібні круглі столи — це результат серйозної роботи. Я вважаю, що тільки частина учасників круглого столу були більш-менш готові до заходу (Секретаріат, Президент і «Наша Україна»). Усі інші брали участь експромтом. Мені здається, це все-таки була гра. Гра на публіку, гра на нервах...
Ясно, що основний діалог тривав між Президентом і Януковичем. Завданням Президента було примусити Януковича як лідера «антипомаранчевих» сил піти на політичні поступки, щоб його електорат побачив, що заради влади Янукович готовий відмовитися від політичних лозунгів. І в принципі, цієї мети досягнуто. Іншою метою Ющенка було довести, що він господар країни, що він усе-таки керуватиме політичними процесами. З цим набагато складніше, тому що ні Тимошенко, ні Мороз, ні Янукович не мають наміру бути пасивними спостерігачами.
Перемога Ющенка в тому, що ні Янукович, ні Тимошенко не виступили зі своїми політичними пропозиціями, не вивели розмову на загальнонаціональний рівень. У цьому значенні він виявився більш підготовленим. Звичайно, як завжди, яскраво виглядала Тимошенко, але вона, як я вже сказав, не висловила жодних стратегічних ініціатив. Очевидно, БЮТ поки не знає, як уникнути політичної маргіналізації. А для Партії регіонів — це був болісний екзамен на шляху до влади. Янукович вважає себе без п’яти хвилин прем’єр-міністром, і він вважає за краще прийняти будь-які ідеологеми тільки для того, щоб отримати владу. Але тут йому важко докоряти — ми ж не знаємо, яка ціна влади й наскільки важливі для нього ці принципи.
Досить прогнозовано поводився лідер комуністів, який говорив ті речі, що й завжди. Він починає підозрювати, що його видавлять із великої коаліції. Але я не вважаю, що Партії регіонів так легко буде міняти своїх партнерів.
Андрій ЄРМОЛАЄВ , директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Вважаю, що завдяки круглому столу Президент зміг повернути собі статус чинного національного лідера. Принаймні це його велика політична перемога після низки невдач й очевидної розгубленості. Але все ж таки в мене є ряд істотних зауважень. Я був дуже розчарований змістом дискусії. З усіх політичних сил готовими до дискусії виявилися тільки комуністи. Це парадокс.
По-моєму, йшов пошук не політичного компромісу, а технології — як показати суспільству, що еліти хочуть домовитися. Якщо круглий стіл розглядати як символічний акт, за яким стоять корпоративні переговори, навіщо тоді город городити — краще в ресторані домовитися. Це відчуття подвійності, штучності розмови мимоволі викликало протест.
Що стосується ролі Партії регіонів, я скажу дуже стисло: Регіони не мають лідера. На цьому круглому столі Партія регіонів була, як «політичні меблі». Більше говорити нічого. На мою думку, насправді Регіони, прагнучи компромісу, символічно програли круглий стіл. Для того, щоб бути політичним лідером і підтверджувати своє право бути першим, яке було заявлене на виборах, треба бути таким ж само креативним і змістовним у політичній дискусії. А апелювати до кількості відсотків і мовчати, коли вирішуються проблеми змісту політики — це не позиція лідера, це позиція обслуговуючого персоналу. Не знаю, які висновки зробить Партія регіонів, але, на мою думку, вона опинилася в дуже пікантному становищі. Їй треба щось робити з собою, зі своєю ідеологією, зі своїм лідером.
Ще один момент: мене дуже здивували ті, кого запросили як суспільних «аксакалів». Я знімаю капелюх перед виступом Мирослава Поповича, перед виступом В’ячеслава Брюховецького, аплодував таким вдалим «земним» зауваженням Плюща, але загалом — сумне видовище. Відверте сумне видовище. Мені здається, що почуте нами — це велика проблема, у плані того знаменитого IQ, про який так люблять говорити журналісти, в плані здатності «моральних авторитетів» моделювати суспільний діалог. Ви уявіть собі, що ці люди, наприклад, організували б і вели загальнонаціональну, телевізійну прес-конференцію без Президента! Ви уявляєте, що то була б за прес-конференція?! Вони б один одному бороди повидирали. Це катастрофа!
Підводячи межу, я не вважаю, що цей млинець виявився глевким. Я просто назвав ті проблемні місця й точки, які проявилися. Не зважаючи на всі огріхи, я б хотів сказати «дякую» Президенту. Нехай запізно, але цей крок зроблено. Треба віддати належне готовності Президента піти на такий крок. Це свiдчить про те, що цей політик здатний на вчинки. Розмови про те, що він слабовільний, недоречні. Можливо, він слабкий правитель, але він не слабовольна людина. У нього є воля, можливо, в нього є проблема з командою, яка то текст напише, якому дивуєшся, то підкаже так, що впору рятуватися. І все ж таки я вітаю цей крок Президента й вірю, що Універсал стане таким перехідним містком, який забезпечить нам такий потрібний тимчасовий перепочинок. Я вважаю, що «пакт еліт» потрібен — це, звичайно, не панацея, але він потрібен країні.
Володимир ПРИТУЛА , політолог (Крим):
— Сам факт проведення круглого столу національного примирення є позитивним, бо діалог у суспільстві — одна з передумов суспільного прогресу. І той факт, що за круглий стіл сіли всі політичні сили, які представлені в парламенті, а також експерти і політики з великим досвідом, це набагато позитивніше, ніж такі ж самі дискусії в парламенті, де все сприймається зовсім інакше. Подібні публічні дискусії знімають напругу в суспільстві, а також демонструють потенційні можливості, стратегію кожної політичної сили, її можливі компроміси. І в цій ситуації дуже важливо, щоб представники Партії регіонів та «Нашої України» знайшли якісь точки дотику, щоб люди побачили, що вони центристські сили. У цій ситуації «Наша Україна» позбавиться іміджу радикальної політичної сили, яка могла б зруйнувати основи минулої влади, а Партія регіонів позбавиться іміджу бандитської, напівкримінальної сили. Звичайно, не обійтися новій коаліції і без соціалістів, хоча їх моральні якості, довіра в суспільстві, а також довіра до них інших політиків після відомого маневру Олександра Мороза значно зменшились.
Однак участь комуністів у підписанні цього універсалу не тільки малоймовірна, але й, якщо вона відбудеться, то й мало логічна. Якщо Партія регіонів готова і морально, і матеріально до європейської інтеграції, оскільки економічно вона вже інтегрована в європейські структури, то участь комуністів у новій коаліції — нонсенс. Як казав колись Кучма: «Чим гірше Україні — тим краще цій партії.»
Що стосується БЮТу, то в країні має бути потужна та яскрава опозиція, і саме таку роль якнайкраще і може виконати БЮТ та її лідерка Юлія Тимошенко. Саме в такій ролі вона може стартувати на майбутніх чи то парламентських дострокових, чи то президентських виборах.
Якщо ж не вдасться підписати цей універсал, або він буде вихолощений, або ж «Нашу Україну» не приймуть у коаліцію, то тоді це буде загрожувати стабільності в державі та самим основам, принципам державності. Це буде величезне розчарування на Заході, серед багатьох людей, якщо сама лише «антикризова коаліція» сформує уряд — це буде дуже небезпечна ситуація. Президент має це розуміти i вжити заходів. Він у такому разі має розпустити цей парламент — і в цьому є свої плюси та мінуси. Мінус у тому, що суспільство стомилося від політичного протистояння й ще три місяці виборів нам важко буде витримати. Окрім того, це великі матеріальні затрати. Однак у цьому є і два позитивних моменти. По-перше, повторні вибори могли б привести до різкої декомерціалізації самого процесу виборів. Якщо люди вже вклали десятки мільйонів доларів у попередні вибори, то зараз вони будуть вкладати менше. Нові вибори частково вдарять по руках, по кишенях, по гаманцях комерсантам від політики, вони не будуть чекати від політики комерційного зиску. По-друге, нові вибори зменшать політичну напругу в суспільстві, можливо, вони також посилять політичну апатію, і це розв’яже руки еліті, дасть можливість еліті сформуватися. Вона не буде оглядатися на певні регіони, не буде під них підлаштовуватись, а буде стояти на своїх реальних, а не декларативних позиціях. Так чи інакше, а Україна рано чи пізно мала пройти цей складний етап розвитку. І він міг бути дуже гострим, але, як бачимо, завдяки круглому столу він відбувається досить толерантно, і вже це є історичною заслугою наших політичних сил.
