Сьогодні до Києва вперше прилітає комісар Європейської Комісії Гюнтер Ферхойген, який відповідав спочатку за розширення Європейського Союзу, а з липня — за імплементацію проекту «Ширша Європа — нові сусіди». В його компетенції також підготовка до вступу в ЄС Хорватії. «Той самий Ферхойген», який наприкінці 1999-го заявив, що говорити про можливий вступ до ЄС таких країн, як Україна та Росія, було б так само безвідповідально, як про вступ Мексики до Сполучених Штатів Америки. Саме тоді, до речі, Європейська Рада в Гельсінкі ухвалила стратегію щодо України, про яку говорили дуже довго і яка виявилася черговим ні до чого не зобов’язуючим набором декларацій. Зараз комісар Ферхойген їде, як уже досить довго говорять у структурах Європейського Союзу, задавати запитання. Вони стосуватимуться не лише бачення сторонами майбутнього Плану дій, за розробку і втілення якого комісар Ферхойген і відповідає. Вчора Кабінет Міністрів обговорював проблему приєднання Києва до єдиного економічного простору, що має складатися з Росії, Білорусі, Казахстану та України. Міністри вирішили повернутися до дискусії за тиждень. Наступного ж тижня відбудеться парламентське обговорення, і в Брюсселі хотіли б нарешті знати, про що йдеться, чого прагне Україна і про що, власне, з нею можна говорити. Повторюючи при цьому, як це стало доброю традицією, що потрібно ставити перед собою «реалістичні цілі». До нереалістичних зараз у Брюсселі відносять прагнення України отримати від ЄС угоду про асоціацію.
Представники Європейської Комісії підкреслюють, що в Києві дуже довго говорили про те, що немає жодного комісара, який би займався проблемами України — і от, маєте. При цьому саме з України він розпочинає турне «по нових сусідах»: до списку таких країн входять як представники європейського континенту (Росія, Молдова, Білорусь), так і північноафриканські країни, що саме по собі виглядає дещо дивним з погляду логіки. Тим більше з огляду на те, що останнім часом у заявах «європейських» дипломатів усе частіше відкритим текстом звучить, що можливість членства України в ЄС в довгостроковій перспективі не виключається, на відміну від... країн Північної Африки. Представники ЄС обіцяють також враховувати, що Росія, як і Білорусь, не має планів вступу до Євросоюзу.
Отже, комісар Ферхойген по прибутті до Борисполя відразу летить у Крим зустрічатися з Президентом Леонідом Кучмою, потім повертається для розмови з прем’єр-міністром Віктором Януковичем. У планах — зустрічі з міністром закордонних справ Костянтином Грищенком, міністром економіки і європейської інтеграції Валерієм Хорошковським, вечеря з Віктором Ющенком, Юлією Тимошенко, Олександром Морозом (Петро Симоненко напередодні візиту Ферхойгена ще не підтвердив участі), виступ в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету. За такої інтенсивності контактів під час короткого візиту важко відразу очікувати якихось конкретних висновків.
Відомо, що комісар Ферхойген може сказати українському керівництву та українській опозиції, які не мають великих розбіжностей в оцінці позиції ЄС щодо України. Очевидно, що комісар наполягатиме на тому, що ЄС залишається найбільшим донором України й планує збільшити обсяги своєї технічної допомоги. Передусім через ті програми «нового сусідства», які зараз у стадії розробки. На думку Ферхойгена, ознакою великої уваги ЄС до України та її проблем є як сама концепція «нового сусідства», так і оприлюднена в липні комунікація щодо пошуків шляху до запровадження нового інструменту відносин iз сусідніми країнами. Ймовірно, Ферхойген скаже про те, що ЄС розробляє плани нової концепції візового режиму з «сусідами». Що план дій повинен бути дуже конкретним, iз чітко визначеними індикаторами виконання. Що Україна, яка вже досягла значного прогресу в реформуванні своєї економіки та політичного життя, повинна ще збільшити зусилля для досягнення критеріїв, необхідних для обговорення можливості створення, зокрема, зони вільної торгівлі з ЄС. Що угода про партнерство та співробітництво залишається дуже важливим документом, який потрібно виконати, перш ніж вирушати далі. Що політика ЄС стосовно кожної з «сусідніх» країн базуватиметься на диференційованому підході.
Нарешті, що Україна повинна визначитися й стосовно свого «європейського вибору», й стосовно того, яких саме відносин вона прагне досягти з Росією та іншими країнами СНД. Бо якщо йдеться про вільну торгівлю — це одна справа, ЄС це тільки вітатиме, але якщо про митний, валютний союзи — то це ускладнить український шлях «до Європи». А також що ЄС підтримує прагнення України набути членство в СОТ, що відкриє їй дорогу до переговорів з утворення зони вільної торгівлі з ЄС (це, до речі, є в угоді про партнерство та співробітництво, причому не зумовлене жодними вимогами). Можна сміливо спрогнозувати, що Ферхойген не забуде сказати, що ЄС прагне наблизити Україну й залучити її до своїх програм, наскільки це буде можливо.
Навряд чи від європейського комісара як зараз, так і потім варто очікувати чітких висловлювань на тему, що саме є кінцевою метою «Ширшої Європи», чи може Україна в принципі розраховувати на підписання асоціаційної угоди за зразком «європейських угод», які мали Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, балтійські країни, Болгарія, Румунія. Комісар напевно не скаже, що по досягненні необхідних критеріїв (копенгагенських) Україна зможе розраховувати на членство в ЄС. Що тема скасування візового режиму з країнами-членами ЄС може бути актуальною за виконання Україною певних умов, чітко сформульованих і виписаних у чіткий графік виконання зобов’язань.
Відсутність в ЄС політичного рішення стосовного майбутнього рівня відносин з Україною ніким не приховується. Відомо, що більшість країн-членів ЄС зараз би виступили проти навіть постановки питання про довгострокову перспективу поступового входження України до Союзу на порядок денний — обговорюється лише її «наближення», тоді як для балканських країн (де свого часу українські миротворці допомагали й допомагають у досягненні стабілізації ситуації) чітко йдеться про майбутнє членство. Відомо, що під час саміту в Салоніках у червні Європейська Рада вилучила з порядку денного обговорення перспектив запровадження для «сусідів» чотирьох основоположних свобод ЄС — руху людей, товарів, капіталів і послуг через кордони, а також питання поширення діяльності Європейського інвестиційного банку на «країни-сусіди» й таке інше. Це теж не є позитивною ознакою.
Те, що ЄС не сприймає поданий Україною проект плану дій і натомість пропонує розробити єдиний план для всіх «сусідів», викликає сумніви в «диференційованому підході» з боку Брюсселя.
Не є дивним, що як Президент, уряд, пропрезидентська «більшість» Верховної Ради, так і зокрема представники «Нашої України» відверто незадоволені тим, що пропонується з Брюсселя. В Києві хотіли б почути чіткіше, зокрема, якою є кінцева мета Плану дій, що розробляється, і чіткі політичні заяви з приводу європейської перспективи України, і конкретні пропозиції з конкретних питань. Вони вже називалися — сфера юстиції та внутрішніх справ, проблема реадмісії, візовий режим, вільна торгівля, доступ до ринків, інвестиційна діяльність, розширення політичного діалогу. Без цього всього, вважають у Києві, все залишиться на рівні декларацій. Всі ці питання «висять» уже роками.
Експерт Центру дослідження конфліктів при британській Королівській військовій академії Джеймс Шерр сказав на нещодавньому економічному форумі у Криниці (Польща) з цього приводу, що ситуація нагадує танці ХVIII століття, коли сторони (ЄС і Україна) роблять красиві «па» назустріч одна одній, але не працюють разом.
Сьогодні Україна в своїх «європейських прагненнях» має підтримку виключно з боку Польщі й Литви, які ще не стали членами ЄС і ще якийсь час точно не будуть серед гравців «вищої євроліги». Це лише підживлює заяви про те, що «на Заході нас не чекають» і аргументацію на користь об’єднань штибу ЄЕП. Без сумніву, від будь-якого українського уряду вимагатиметься безліч важкої роботи з досягнення певних стандартів — цього вимагає не лише можливість вступу до ЄС заради самого вступу, але об’єктивна потреба модернізації й розвитку країни й суспільства. Представники ЄС, до речі, натякають, що те, яка саме політична сила уособлює владу в Україні на даний момент, є другорядним питанням. Очевидно, що відносини в тому форматі, в якому вони існували досі і в якому їх пропонується розвивати, не є з погляду реалій виходом для обох сторін: нові лінії поділу не сприятимуть досягненню мети створення ЄС як зони добробуту й стабільності. ЄС почав демонструвати готовність, принаймні, вислухати пропозиції з пошуку виходу — це вже позитив. Чи буде це «інтеграція без членства», яку мають Швейцарія, Норвегія, чи буде це повноправне членство у різномірному союзі, чи щось інше — це все одно потрібно шукати зараз. Нагода є.
