Ця людина перемогла жек. Так, ціна перемоги була висока — кілька років безперервної боротьби, вислуховування образ, перевірки КРУ, шантаж і в результаті — серйозні проблеми зі здоров’ям. Але факт залишається фактом: юристу Андрію Дяченку вдалося виграти шість судів проти районного управління житлово-комунального господарства. Сьогодні його по праву можна назвати експертом у житлово-комунальній сфері. Андрій Дяченко знає, як ефективно боротися з боржниками, як реформувати жеки і — найголовніше — як мешканці можуть захистити свої права. Більш того, його розрахунки показують: не підвищуючи тарифів на комунальні послуги, цілком можливо покращити їхню якість. Уся справа в тому, як використати ті гроші, які щомісяця платять мешканці....
РУЙНУВАТИ БУДИНКИ... ЕКОНОМІЧНО ВИГІДНО
— Я живу в цьому будинку вже 27 років, 25 із яких ми були на обслуговуванні жеку. На одних із зборів кооперативу я поставив запитання: чому ми весь час платимо, а умови проживання дедалі гірші. Більш того, крім звичайного «комплекту» комунальних послуг, кожен житель нашого будинку платив щомісяця ще по дві гривні на капітальний ремонт. Я запропонував людям: проведімо розрахунки вартості послуг, звернімося в жек, нарешті.
Кооператив ініціативу підтримав, і її втілення доручив мені. Чесно кажучи, на той момент я був далекий від житлово-комунальних справ, і ніяк не міг очікувати, що вони такі плачевні.
Коли заварилася вся ця «комунальна драма», наш будинок аж ніяк не належав до боржників, навпаки — переплатив жеку 1800 гривень. Тож гнилі труби, скріплені жіночими панчохами (!), дах, що протікає, і ями під будинком, завдяки яким люди ламали ноги, пояснити боргами було ніяк не можна. Я звернувся до жеку, де довго вислуховував розповіді про складнощі життя комунальників і про те, чому вони не можуть забезпечити мешканцям нормальні умови. В Управлінні житлового господарства (УЖГ), куди я потім попрямував, розмова відбулася майже аналогічна. Щоправда, було кілька, м’яко кажучи, несподіванок.
В управлінні при райадміністрації (в Оболонському районі Києва, як виявилося, два управління житлового господарства — одне керує жеками, а інше знаходиться в структурі районної влади) мені заявили: ви, мешканці, самі винні у ситуації, що виникла, і влада до неї жодного стосунку не має. Забігаючи наперед, скажу, що мені знадобилися три роки, щоб довести (в тому числі й у судовому порядку) злочинно зневажливе ставлення співробітників комунальної сфери до мешканців. Крім того, я звернув увагу, що між нарахуваннями за комунальні послуги, самими послугами й оплатою за них існує величезна невідповідність. Я попросив надати мені як голові кооперативу, тобто юридичній особі, документи на економічне обґрунтування тарифів. Закони, що регулюють сферу ЖКГ, які діяли до січня 2005 року, давали на це право. Але мені відповіли, що кошторису ніхто не дасть. А енну кількість листів, які я надiслав в Управління житлового господарства, просто проігнорували. Тоді наш кооператив вирішив: поки ми не отримаємо пояснень, жеку нічого не платитимемо. Ці суми ми спрямували на погашення боргів перед іншими організаціями: була проведена теплотраса, в під’їзді з’явилися консьєржі. Напевне ми б зробили це раніше, просто з самого початку мешканці та комунальники поставлені в нерівні умови. УЖГ має своїх інженерів, цілий юридичний апарат, а голова кооперативу — хіба що печатку. Я не можу провести експертизу, а отже, мій акт нічого не вартий... Природно, жек подав у суд. Добитися правди в жеку або УЖГ нереально, адже ці структури дуже корпоративні. Крім того, вникаючи в комунальну кухню, я зрозумів: руйнувати будинки жеку... економічно вигідно. Уявіть собі, що вам постійно платять, але жодних робіт ви не виконуєте. Коли ж будинок стає аварійним, вмикається програма «Твій дім, твоє подвір’я», що не передбачає ні експертизи, ні «розбору польотів» — ніхто ж не шукає винного в тому, що будинок розвалюється. І реконструкцію спокійно проводять за рахунок міського бюджету...
Утім провини жеку в цій ситуації немає. По суті, вони — штучний буфер між населенням і УЖГ, якому ми платимо. Про управління чомусь говорять дуже рідко, хоча корінь зла саме в ньому. Водночас жеки, не маючи навіть повноважень, вимушені відбиватися від каменів, якими мешканці закидають їхній город.
— Адже, попри всі складнощі, вам вдалося виграти шість судів проти комунальників.
— Так, зараз ми виграємо вже сьому справу. Першу я програв умить, після чого зрозумів: до судових справ із комунальниками треба підходити професіонально і — найголовніше — мати бажання виграти. А тепер, знаючи про всі можливі нюанси, маючи пакет документів і багаж знань (моя друга освіта — юридична), переконати суд для мене не становить труднощів. А в перший раз із нас стягнули 58 тисяч гривень. І я наївно подумав: мовляв, якщо ми заплатили УЖГ такі гроші, то обслуговування покращиться. Але воно стало ще гіршим.
Узагалі ж, судові розгляди з комунальних питань досить цікаві. У господарських судах, коли говорять про будинок, погано уявляють собі предмет розмови. Адже ніхто iз суддів, наприклад, нашого будинку не бачив. І процес перетворюється на гру «вірю — не вірю». Мені, наприклад, було дуже смішно й образливо водночас, коли виявилося, що за документами УЖГ у нас не будинок, а справжній палац. Я просив суддю: проведімо експертизу, щоб хоч якось уявляти собі предмет розгляду. Більш того, ми навіть були готові її сплатити. Але суд на це не пішов, хоча в Господарському кодексі така процедура передбачена.
ПРО ШАНТАЖ І НЕАДЕКВАТНІ ТАРИФИ
— Чи змінилися ваші відносини з УЖГ і жеком після судів?
— Моя активність дивно на них вплинула. Я — голова кооперативу, який представляє інтереси 342 осіб, уже три роки не можу потрапити до керівника районної адміністрації. Мене там навіть називають чудовиськом Оболонського району. Заступник глави районної адміністрації, який безпосередньо від імені влади займається ЖКГ, й зовсім послав мене в Африку. А ще порадив «не ганьбити африканський континент». Це притому, що я громадянин України, здобув тут освіту і за всі роки не чув жодного образливого слова з приводу кольору моєї шкіри Складно повірити, але в адміністрації мені сказали: нашим людям нічого не треба, вони і так проживуть. Більш того, на мене почали кричати: як ти взагалі посмів поставити це питання! А питання було таке: я як офіційна особа прийшов із документами, які доводять, що тарифи на комунальні послуги невиправдано високі. Папери полетіли мені в обличчя. Показово, що відбувалося все це при свідках, і навіть депутатська група, яка зібралася за моєю скаргою на дії заступника райадміністрації, не поцікавилася, в чому, власне, справа. Потім мене почали шантажувати, КРУ замучило перевірками. Я зрозумів, що одному боротися не просто складно — практично неможливо. Тому, коли я дізнався, що Євген Марчук створив свою партію (а його антикорупційну програму я читав ще в 1999 році), вирішив піти до нього. Партії я надав розрахунки, які ми провели разом із мешканцями, і які, до речі, я й хотів попросити прокоментувати УЖГ. Адже в нас постійно кажуть, що житлове господарство бідне, що ми не можемо, не підвищуючи цін, покращувати якість обслуговування. А я сказав: можемо. Знаєте, яка різниця в нарахуваннях між фактичною вартістю послуги, тарифом і безпосередньо тим, що мають мешканці? Для одного будинку в опалювальний сезон вона становить 25 тисяч гривень. А в сумі за рік — 133 тисячі 424 гривні. Лише за гарячу воду ми переплачуємо втричі. Крім того, УЖГ має й інші джерела доходу. Наприклад, нашому будинку щомісяця перекривали воду, нібито для зміни вентилів. Я спеціально звернув на них увагу. У підвалі стоять вентилі 1965, 1974 року. А, до речі, один вентиль коштує 38 гривень. Виникає закономірне запитання: куди ділись гроші? Навіть задіявши цілий апарат співробітників, УЖГ не могли пояснити в суді різницю в 4 тисячі, яка виходить між тарифом і собівартістю послуги.
Усе це я розповів у Партії Свободи. І на відміну від інших інстанцій, куди я вже встиг звернутися, там наді мною ніхто не сміявся. Навпаки, я знайшов однодумців. Мені було сказано: ви в курсі справи, пишіть, складайте програми — ми вам допоможемо. Я побачив у самій особистості Євгена Марчука — зверніть увагу, ніде не заплямованій, — розуміння моменту. Я щасливий, що тепер мені вже не доведеться битися самотужки, що я запитаний, і моя праця не пропаде. Свободи без нормального житла й обслуговування не буває. У партії я зможу говорити про житлово-комунальну проблему iз ширшою аудиторією. Повірте, я маю, що сказати людям. За мною немає ні корислового інтересу, ні кон’юнктури. Я просто дуже стурбований тими житлово-комунальними проблемами, які ми сьогодні маємо. Мені вже вдалося зацікавити керівників інших кооперативів — також партійців. У Партії Свободи ми навіть хочемо створити профільний комітет. Адже реформа ЖКГ, про яку весь час говорять, також не вирішить проблеми. Там не передбачені кошториси, ніщо не формує в комунальників зацікавленості в чесності.
ЩО РОБИТИ
— То яким чином, на ваш погляд, можна сформувати цю зацікавленість?
— Я вважаю, що про проблеми житлово-комунального господарства треба говорити на державному рівні. Адже чому в населення склалися такі відносини з комунальниками? Та тому, що українці, по-перше, не знають своїх прав, по-друге, в нас відсутні реальні механізми їхнього захисту, і по-третє — влада дуже корпоративна. Можна лише уявити собі, що коїться в некооперативних будинках. Напевно, контроль там відсутній зовсім. На мій погляд, сьогодні жеки треба не ліквідовувати, а зробити або госпрозрахунковими, або приватними. У такому випадку, скажімо, сантехнік буде зацікавлений у тому, щоб аварії не сталось, а не в тому, щоб її усувати. Крім того, районні адміністрації (за підтримки КМДА) хочуть усі старі будинки без капремонту та технічної оцінки передати у власність мешканців — створити так зване ТВББ (товариство власників багатоквартирного будинку). Якщо ця ідея районних адміністрацій реалізується, то будинки з гнилими трубами передадуть мешканцям без ремонту. Після цього їм скажуть: ви — ТВББ, вирішуйте свої проблеми самі. А це, я вважаю, буде злочином. Тому необхідно ввести правило: без державної експертизи, яка б засвідчила, що будинок у нормі, заселення заборонене. Це дасть мешканцям гарантію і зробить їх більш захищеними перед комунальниками.
— А яка повинна бути політика в роботі з боржниками?
— Перш ніж боротися з боржником, треба пояснити йому, чому він не правий і за що він винен. Я маю на увазі знов-таки, м’яко кажучи, неадекватне нарахування тарифів. А загалом же, поки не буде передбачене виселення — нічого хорошого не буде. Адже пенсіонери, попри мізерні доходи, за комунальні послуги платять, і роблять це справно. А злісні неплатники — саме ті, хто виходить із будинку та сідає в шикарний автомобіль. Боротися з їхньою поведінкою треба радикальними методами. Людина повинна знати: якщо я не заплачу, то в цьому будинку більше не житиму.
Ще в реформі ЖКГ слід передбачити, щоб головам кооперативів і ТВББ зараховувався комунальний стаж — це мотивує та стимулює до дій. УЖГ повинні щомісячно представляти кошториси й акти виконаних робіт. Необхідно залучати представників кооперативів до розробки та впровадження різних схем і програм, адже в нинішньому законі «Про надання житлово-комунальних послуг» дуже багато неуточнених моментів. Словом, влада — і житлово-господарська в тому числі — повинна перестати бути закритим акціонерним товариством, а навпаки, стати відкритим товариством.
КОМЕНТАРI
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук:
— Останнім часом жеки справляють на мене сприятливіше враження, ніж це було за радянських часів. Проте ми відстежуємо ситуацію задоволення населення України роботою жеків, і статистика свідчить: лише 13% українців цією роботою задоволені. Ще 52% вагалися з відповіддю на це запитання, і 35% — висловили незадоволення роботою жеків. Звичайно, ці дані треба оцінювати в контексті загального незадоволення роботою різних установ. І на загальному тлі жеки не виділяються.
Насправді це нормально — жодна бюрократична організація не думатиме про ваші інтереси. Починаються заяви, мовляв, давайте взагалі ліквідуємо жеки, якщо вони так погано працюють. Адже в нас зараз взагалі пішла мода на ліквідацію. Тільки треба враховувати, що сервісні центри, які з’являться замість жеків, — ще більша ілюзія. Тому що гроші за свої послуги сервісні центри братимуть великі, працюватимуть погано, а добитися від них чого-небудь через суд виявиться в сто разів складніше, ніж від жеку. Наприклад, я затопив сусіда знизу. Але мені вдалося довести, що винен не я, а жек — затоплення сталося через іржаві труби, які саме він мав поміняти. Сервісному центру довелося б платити величезні гроші і за ремонт, і за заміну труб.
В Америці проблем зі слюсарями не менше. Більш того, американські водопровідники будуть ще крутішими. Наприклад, що зроблять українські вантажники, якщо диван не влізе в ліфт? Вони його розберуть, а якщо не вдасться — занесуть по сходах на потрібний поверх. Я особисто був свідком отакої сцени в США. Вантажники, виявивши, що диван не влазить у ліфт, просто поставили його на сходи та пішли. Мовляв, господар сам винен — купуючи диван, не врахував розміру ліфта. Притому, що їм уже заплатили гроші. А робота їх дуже високо оплачується.
Тож якщо ми хочемо реформувати країну — вивчімо спочатку світовий досвід, покличмо фахівців, оцінімо всі можливі варіанти дій.
Олександр ГУБЕНКО, кандидат психологічних наук, головний редактор журналу «Практична психологія та соціальна робота»:
— Звичайно, мені доводилося стикатися з жеками, по кілька разів приходити, дізнаватись розклад, стояти в довгих чергах, отримувати відмову. Ставлення працівників жеку до мешканців можна охарактеризувати як холодне, відчужене, часом хамське. Складається враження, що жек заздалегідь вважає людину винною, яка прагне щось приховати, обдурити державу. Громадяни починають платити жекам тією ж монетою. У результаті — діалог будується на тому «хто кого обдурить» або «хто більш вправно залишить іншого з носом».
Семен ГЛУЗМАН, правозахисник:
— Система ЖКГ відповідає тій країні, в якій ми жили та продовжуємо жити. Звісно, жек — це архаїзм, який поступово відійде, і на його місці з’являться інші служби. Але це передбачає, що мешканці об’єднуватимуться, вкладатимуть гроші в свої будинки. Так, як це відбувається в усьому цивілізованому світі. Але наші люди звикли, що їхні житлові проблеми вирішує жек і вимагатимуть від нових організацій виконання його функцій, постійно прагнутимуть перекласти з себе на жек відповідальність за під’їзд, за електрику, за опалювання. Тому зараз ліквідувати систему жеків не вдасться.
