Ще не всі російські офіційні особи встигли висловити своє «фе» щодо підсумків минулої в Брюсселі 23 березня інвестиційної конференції з модернізації української газотранспортної системи, а делегація НАК «Нафтогаз України» —вже в Москві. У п’ятницю вона розпочала переговори з «Газпромом» про підписання технічної угоди про транзит газу на 2009 рік. У той же день уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський заспокоював європейську пресу: «Хотілося б вірити, а я в цьому переконаний, що це (реакція Росії на Брюссельську декларацію) лише емоції, можливо, від недостатньої обізнаності, й сподіваюся, що ці емоції скоро вщухнуть».
Чи виправданий цей оптимізм? Гадаю, українським учасникам переговорів на тлі російської післябрюссельської реакції буде непросто досягти успіху. Відомо, що Москва вже відстрочила зустріч прем’єрів України та Росії, а на судовому процесі в Стокгольмі «Газпром» несподівано підтримав претензії «РосУкрЕнерго» до України. Російське ділове видання «Ведомости» зазначає: «...Юлія Тимошенко та представники ЄС уже висловилися в тому дусі, що декларація не закриває для Росії можливості участі в модернізації ГТС, однак те, що сталося, — болючий удар по найдорожчому, що є в російського керівництва з 2005 року, — ідеї енергетичної наддержави».
Кризи іноді дозволяють нам по-новому побачити старі, давно відомі й оцінені поняття. Наприклад, раніше вважалося, що взаємна дружба й любов між українським і російським народами, так само як і навпаки, між росіянами й українцями, — поняття непорушне, стале. Але час вніс свої корективи, й у соціологічних опитуваннях поступово почали з’являтися зміни.
Як розповів журналістам генеральний директор ТОВ «ФОМ-Україна» Олександр Бухалов, в Україні позитивно ставляться до Росії приблизно 70% населення, причому ця цифра стійка й повторюється з місяця в місяць. Але бувають і коливання. У січні 2008 року вона становила 71,7%. У серпні того ж таки року, коли стався конфлікт у Південній Осетії, — 64,9%. До грудня ситуація стабілізувалася — 71,3%. А от у лютому цей показник знизився до 62,3% — так низько він ще ніколи не падав, зазначає Бухалов і пояснює, що це стало наслідком газового конфлікту. Експерт повторює: найгірший показник доброго ставлення українців до Росії — 62,3%. Але його дуже насторожує, що в лютому його колеги визначали ставлення росіян до України: позитивно — 29%, байдуже — 35%, негативно — 30%. Тобто можна стверджувати, що в Росії Україну «люблять» удвічі менше.
Ситуацію цікаво прокоментував Віталій Седнєв, директор Організації захисту підприємств «Бізнес-солідарність» (Росія), що ініціювала міжнародне дослідження антикризових дій урядів пострадянського простору. Позитивні моменти в цій діяльності, за його словами, проглядаються головним чином у Росії, Казахстану й України. При цьому Росія йде переважно шляхом консервації діючого режиму, для чого пустила в хід стабілізаційний фонд і золотовалютні резерви, які вже закінчуються. Тому Седнєв вважає, що РФ слід було б відмовитися від синдрому «старшого брата» й повчитися в сусідів, оскільки на пострадянському просторі з’явилося два потужні силові центри. У Казахстані за ініціативи зверху криза використовується для реформи держави, країна готується піти інноваційним шляхом, завдяки чому має непогані шанси вийти з кризи оновленою. Там ухвалено новий Податковий кодекс, різко зменшені податки з бізнесу, запроваджено мораторій на перевірки малих і середніх підприємств. В Україні, за словами експерта, використовується конфронтаційний сценарій, за яким економічна криза перетворюється на відкриту війну еліт. Але, упевнений Седнєв, ця конфронтація, як і консервація режиму в Росії, не може тривати довго. Ми будемо хворіти при високій температурі, але одужаємо. Наслідком може стати інновація, породжена знизу, в умовах демократії, характерних для України. Це буде прихід до влади нових сил і нових еліт, на що сподіваються, згідно з дослідженням, 54,8% опитаних українців.
Директор з досліджень Фонду «Інститут посткризового світу» Тетяна Аверіна вважає, що «нелюбов» росіян до України пояснюється тим, що в Росії «відчувають, що зона впливу Москви звузилася, і в Україні зараз така кількість нових векторів вибудовування нових зв’язків і нової кооперації не за лінією Росія — Захід, а в інших напрямках». З іншого боку, Україні, як вважає Аверіна, бракує «відчуття себе абсолютно незалежним, сильним, потужним центром, який може неабияк впливати на весь розклад на цій шостій частині суші». Такою бачать Україну зовнішні експерти, підкреслює Аверіна. Вона називає лінію «ми товаришуємо за Росію або проти Росії» «застарілою» й закликає нашу країну «переломити політичну кризу» й продемонструвати світу свою нову цивілізаційну модель, якої не має Росія.
