У складі корпорації —
22 самостійні та самоокупні «заводи», себто ринки, де зареєстровано
16 тисяч торговців. У 260-тисячному місті. Інші городяни — то сфера, що
обслуговує їх. Он курсують «буси» й приватні іномарки, завантажені клунками,
«кучмовозами», «кравчучками», що складаються з двох коліс і ручки. Доставляють
на роботу й додому крамарів. Поміж торговими рядами тільки й чути: холодне
пиво... мінеральна водичка... бутербродики... хот-дог, гарячий хот-дог...
Тут-таки й податківці, детективи, дрібні злодюжки, рекетири, альфонси,
лихварі, міняйли, кидали, покупці, жебраки, повії...
З ІСТОРІЇ ПИТАННЯ
Лікарі лікують працівників корпорації від стресу, фізичного
та психічного перевантаження, гонореї, яку вони невтомно везуть звідусіль,
від гастриту, стенокардії, гіпертонії. Вчителі, доценти, професори вчать
їхніх недоглянутих дітей. Біля них некепсько ведеться адвокатам і служителям
Феміди, які їх розлучають, приватним нотаріусам, видавцям ЗМІ, де кросворди,
чорнуха, порнуха, анекдоти, оголошення про купівлю-продаж, майстрам із
євроремонтів, власникам автостоянок і бензоколонок, столоначальникам...
«До 15 відсотків бюджету Хмельницького — то місцеві податки
та збори», охоче каже для «Дня» Петро Гнатюк, начальник для служителів
бюджетної сфери в обласному центрі.
Хмельницький стоїть на ринках так само, як колись земля
стояла на трьох китах. Хмельницький зажив світової слави, як раніше Шанхай
чи Стамбул. Тут навіть пікетниками, заявниками, бунтівниками, порушниками
спокою передусім виступають дрібні гендлярі. Вони теж мають прикрий досвід.
«З майдану вони туди (на ринки. — М.В.) пішли», — говорить
міський голова Михайло Чекман. Згадує він вже далекі часи, коли з «Катіону»,
радіотехнічного заводу «Темп», взуттєвої та трикотажної фабрик, «Цеви»
— з усіх заводських окраїн обласного центру йшов і йшов на головний майдан
гегемон, який враз опинився без роботи й засобів до існування, вимагав,
щоб міський голова перетворився на відповідача. А голова навіть не обіцяв,
що знову запустить підприємства. Бо то ні йому, ні комусь іншому в місті
було не до снаги.
«Якраз напередодні сюди, на ваш ринок, вторували дорогу
китайці, турки, поляки. Вони й навчили наших торгувати», — додає П. Гнатюк.
Бо, каже, о тій порі в інших містах закрили ринки, а тут, у Хмельницькому,
наче «на дорозі з варяг у греки», залишили.
ДЕКІЛЬКА СЛІВ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО ЛІТОПИСЦЯ
Майбутній літописець колись напише, що на зорі капіталізму
в провінційному Хмельницькому найвпливовішою особою став скромний директор
ринку. Бо невдовзі торгове місце страшенно зросло в ціні. На «згадку» про
той короткий період скромний директор вибудував собі палац, якому поки
що немає рівних в обласному центрі. Та й інші підприємливі люди збагнули,
що організація торговельних місць — то золота жила, яку тільки розробляй,
не лінуйся. Вкладення незначні, а віддача шалена. Отож заходилися розбудовувати
корпорацію імені М.С. Горбачова. Наче гриби після дощу, в місці почали
з'являтися нові «заводи». Різних форм власності — кооперативні, комунальні,
приватні.
Хто серед перших вже зайняв місце під палаючим сонцем ринку,
той вже переважно тут стоїть. Або, як тут кажуть, розкрутилися достатньо
та достойно, стали гуртовиками і наразі мають свої мережі продавців або
пропали, наче шведи під Полтавою. Ринки — то розлогі історії щасливих злетів,
формування так званого середнього класу, а також олігархів місцевого масштабу.
Ринки ж — то й страшні історії трагічних падінь. Тут щодня складаються
щасливі та драматичні сюжети, гідні пера класика літератури. Колишня сусідка
автора цих рядків «...пішла в мінус» і за одну-однісіньку ніч змушена була
полишити трикімнатне помешкання. Молода вдова, випадкова попутниця в потязі
до Києва, розповіла про свою досить характерну біду: «Він привіз партію
шкіряних виробів, попиту не було, лихвар поставив його на лічильника. Взяв
та й наклав на себе руки. Залишив із двома дітьми й боргами...».
Ось ще одна біда, з якою прийшла до корпункту «Дня» колишня
контролерка заводського ВТК: «Поїхали гуртом до Туреччини, скупилися на
п'ять-шість тисяч доларів кожна, завантажили «буса». Ага, нашого, з Хмельницького.
Заплатили по двісті доларів за кожен кубометр краму. Угоди з ним, звісно,
не складали. Якось автобусники з митниками домовляються. Повернулись додому,
а той «бус» разом із автобусником наче у воду впав. Заявили в «органи».
Знайшли нашого кривдника, «закрили», а «бус» разом із іншим крамом заарештували.
Контрабанда — кажуть. Чекайте, пояснюють, ухвали суду. А що робити, коли
купили за позичені гроші? Під чотири відсотки за місяць лихвар позичає...».
З Польщі товари також «бусами» возять. Із Китаю, Об'єднаних
Арабських Еміратів — залізничними вагонами, літаками, морями...
З БАЗАРУ?
У Миколи Желіховського, директора одного з ринків, свої
спостереження: «Раніше пили за прилавками коньяк, шампанське, а тепер вже
хіба що каву зрідка п'ють». Він говорить про колишні й сьогочасні статки
своїх підопічних. На ринку в центрі міста якийсь заїжджий власник «луна-парку»
встановив атракціони, забавляє певні верстви підростаючого покоління, тобто
тих дітей, у яких батьки ще мають якусь виручку. Так дирекція ринку намагається
врятувати фінансову ситуацію — падає попит на торговельні місця.
Доба подвійних і потрійних «підйомів» минула і вже ніколи
не повернеться. Якщо донедавна до Хмельницького їхали за товарами з близьких
і далеких міст, то вже не їдуть — самі знайшли дорогу до «олігархів»-гуртовиків,
до багатих на крам країн.
«Узяв під реалізацію, стояв тиждень, нічого не вистояв.
То заніс ті папери у податкову. Не знаю, що далі буде», — каже мій давній
знайомий Микола (прізвище з етичних міркувань не називаю). Його робітнича
юність минула на заводі «Темп», у цеху товарів ширвжитку. Останні два роки
ходив на завод, «свою гордість», за «спасибі». Аж поки не зважився «зробити,
як усі». Не судилося. Під сонцем ринку вже давно всі місця зайняті. Досі
не одружився через те своє непевне становище...
СПОМИН ПРО МАЙБУТНЄ
«Підкрутив на п'ятдесят відсотків ціну за свій товар. Бо
долар підскочив. А там, у Туреччині, за нашу вітчизняну валюту не продають
килими», — каже нудьгуючий продавець. Мовляв, не віддасть за старою ціною,
аби в мінус не вскочити. А він стоїть тут під палючим сонцем або холодним
дощем, аби якийсь плюс був. Та ще: за місце щомісяця заплати, за патент
— також заплати, той і цей ходять, вимагають, аби «дав по-доброму». Що
ж дають, якщо в тих покупців купівельна спроможність впала, а в цих, у
яких ще «стоїть», килимів навалом?..
Завжди так не буде, як було і ще для декого є. Коли напруга
жвавих торгів почала спадати, крамарі знічев'я роздивилися довкола. Побачили,
що на тому ринку стоять із своїм товаром по коліна в багні, але ринкове
начальство не хоче дбати про умови праці, організацію робочих місць. На
іншому ринку виявили, що власник за оренду тих самих робочих місць весь
час позадоговірні накрутки робить. Отож об'єдналися дрібні підприємці в
асоціацію «БОЖ». Намагаються таким організованим робом чогось домогтися.
На жаль, далеко не завжди успішно...
«Вже стають нашими клієнтами й оті, які не втрималися в
середньому класі — геть розгубилися перед ситуацією, що складається»,—
каже Пилип Крупа, директор міського центру зайнятості населення.
Відтак П. Крупа говорить, що там, на ринках, куди свого
часу пішли тисячі з заводів і фабрик, уже не знайдуть собі місця щойно
звільнені 2432 робітники з «Новатора», «АДВІСу», заводу «Пригма-прес»,
фабрики «Взутекс». Він не знає також, що та де робитимуть цьогорічні випускники
профтехучилищ, технологічного університету, педучилища...
«Із 16 тисяч зареєстрованих торговців 9 тисяч не відзвітували
ще за липень. Зрозуміло, що не від доброго життя», — погоджуються у міськдержподатадміністрації.
Підупадають на силі ті три кити, на яких ще стоїть Хмельницький.
Уже ту біду вгадують навіть чиновники міськвиконкому, служителі Гіппократа,
в яких почалися затримки із платнею. Факт, що навіть на «зогрітих» ринкових
місцях не вдасться всім залишитися. Що ж то має бути, коли цей потік рине
назад — на майдан?
№183 25.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
